ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 910/2694/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Вовка І.В., Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інжинірингово-інноваційна компанія" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 у справі№ 910/2694/15-г господарського суду міста Києваза позовомДержавного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інжинірингово-інноваційна компанія" простягнення 1 054 299,66 грн за участю представників сторін:

позивача: Гостищєва Н.В.,

відповідача: Романюк Ю.Р., Гребенюк О.В.,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інжинірингово-інноваційна компанія" про стягнення з останнього 1 054 299,66 грн., з яких: 480 309,54 грн. пені та 573 990,12 грн. штрафу за порушення строку виконання робіт за договором № 52-31/1-17 від 25.09.2013.

16.04.2016 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій він просив суд стягнути з відповідача 1 626 492,54 грн. пені та 573 990,12 грн. штрафу за порушення строку виконання робіт за договором № 52-31/1-17 від 25.09.2013, яка була прийнята судом, оскільки не суперечить вимогам ст. 22 ГПК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.05.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 у справі №910/2694/15-г позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інжинірингово-інноваційна компанія" на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт"Бориспіль" 1 626 492,54 грн. пені, 573 990,12 грн. штрафу та судовий збір у розмірі 44 009, 65 грн.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 та рішення місцевого господарського суду від 24.05.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська інжинірингово-інноваційна компанія" (генпідрядник) 25.09.2013 було укладено договір № 52-31/1-17 капітального ремонту адміністративно-виробничої будівлі ЦЗС (інв. № 15035).

Відповідно до п. 1.1 договору генпідрядник зобов'язується відповідно до робочого проекту, шифр 02.2-14.3-20, та умов даного договору якісно виконати та здати замовнику в повному обсязі роботи по об'єкту "Капітальний ремонт адміністративно-виробничої будівлі ЦЗС (інв. № 15035) на свій ризик власними і залученими силами та засобами, визначеними погодженою і затвердженою проектно-кошторисною документацією, та здати роботи замовнику в обумовлений договором строк, а замовник, в свою чергу, зобов'язується надати будівельний майданчик (фронт робіт), передати Генпідряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти і оплатити якісно виконані роботи на умовах даного договору.

Відповідно до п. 5.1.1 та п. 5.2.1 договору замовник протягом 15-ти банківських днів після надання виконавцю будівельного майданчику та виконання вимог п. 4.3 договору, перераховує на поточний рахунок генпідрядника аванс у розмірі 25 % ціни будівельно-монтажних робіт, що становить 1 229 931,71 грн., включаючи ПДВ - 204 988,62 грн. та 50 % ціни обладнання, що становить 1 617 826,20 грн., включаючи ПДВ - 269 637,70 грн.

З матеріалів справи вбачається, що проектно-кошторисна документація була передана генпідряднику 11.10.2013 року, що підтверджується актом передачі проектно-кошторисної документації від 11.10.2013 №12.2-26-84.

Замовником у відповідності з пунктами 5.1.1 та 5.2.1 договору було перераховано аванс в сумі 2 847 757,91 грн. на розрахунковий рахунок генпідрядника 19.11.2013 року.

Відповідно до п. 6.1 договору загальний строк виконання робіт: 4,5 місяці (135 календарних дні) з дати перерахування замовником авансу на поточний розрахунок Генпідрядника.

Пунктом 1 додаткової угоди від 05.05.2014 року № 1 до договору сторонами продовжено загальний строк виконання робіт згідно п. 6.1 договору до 25.05.2014 року.

Відповідно до п. 1.5 та п. 6.17 договору виконані генпідрядником в повному обсязі роботи по об'єкту за договором приймаються на підставі акту технічної комісії.

Технічна комісія у складі замовника, генпідрядника та генпроектувальника відповідно до п. 6.15.1 договору протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання повідомлення про закінчення усіх передбачених договором робіт складає акт готовності об'єкта до експлуатації.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав про те, що в порушення розділу 6 договору з урахуванням п. 1 Додаткової угоди № 1 від 05.05.2014 до договору, Генпідрядником не виконано взяті на себе зобов'язання по своєчасному і повному виконанню робіт, станом на 31.12.2014 акт готовності об'єкта до експлуатації вищевказаною комісією не було складено та замовник не отримував від Генпідрядника повідомлення про закінчення усіх передбачених договором робіт, тому просив суд стягнути на його користь пеню в розмірі 1 626 492,54 грн. та штрафу в сумі 573 990,12 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд , з яким також погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання по своєчасному і повному виконанню підрядних робіт, що призвело до порушень умов договору, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача розміру пені та штрафу є доведеними та правомірними.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Судами встановлено, що укладений між сторонами договір за правовою природою є договором будівельного підряду.

Згідно з ч. 1 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Відповідно до ч. 1 ст. 526, ст. 530 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших правових актів, а якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що підпунктом 13.2.1 договору передбачено, що у разі порушення строку виконання робіт, визначеного п. 6.1 договору, генпідрядник сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від ціни договору, за кожен день прострочення. Пеня нараховується до моменту повного виконання генпідрядником зобов'язань за цим договором.

Відповідно до п. 13.2.2 договору за порушення строку виконання робіт, визначеного п. 6.1 договору, понад 30-ть календарних днів генпідрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7 % від ціни договору.

У зв'язку з простроченням строку виконання робіт у період з 26.05.2014 по 31.08.2014 відповідачу була нарахована пеня в розмірі 480 309,54 грн. та 573 990,12 грн. штрафу, для сплати яких був виставлений та направлений рахунок-фактура від 02.09.2014 № 12/252.

В подальшому, у зв'язку з простроченням строку виконання робіт у період з 01.09.2014 по 28.02.2015 відповідачу була нарахована пеня в загальній сумі 1 146 183 грн., для сплати яких позивачем були виставлені та направлені відповідачу рахунки- фактури, які є в матеріалах справи.

Пунктом. 13.6 договору визначено, що оплата рахунку на сплату пені та штрафу проводиться винною стороною протягом 10-ти банківських днів з дати їх виставлення.

Позивач зазначає, що відповідач, в порушення умов договору, не оплатив отримані рахунки-фактури на сплату пені та штрафу, роботи по договору в повному обсязі не виконав.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Підпунктом 13.2.1 договору сторони передбачили, що у разі порушення строку виконання робіт, визначеного п. 6.1 договору, генпідрядник сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від ціни договору, за кожен день прострочення. Пеня нараховується до моменту повного виконання генпідрядником зобов'язань за цим договором.

Відповідно до п. 13.2.2 договору за порушення строку виконання робіт, визначеного п. 6.1 договору, понад 30-ть календарних днів генпідрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7 % від ціни договору.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає , що оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання по своєчасному і повному виконанню підрядних робіт, вимоги щодо стягнення з відповідача пені за період з 26.05.2014 по 28.02.2015 в розмірі 1 626 492,54 грн., нарахування якої передбачено п. 13.2.1 договору, є обґрунтованими та правомірними. Крім того, колегія суддів також погоджується з місцевим та апеляційним судами в частині задоволення вимог позивача про стягнення на його користь штрафу в сумі 573 990,12 грн., який передбачений п. 13.2.2 договору.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на наявність форс-мажорної обставини, а саме: неможливість ТОВ "Інфостандарт" виконувати свої зобов'язання відповідно до договору поставки № 07-11/13 від 07.11.2013 року, укладеного з відповідачем, у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на сході країни.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

У відповідності до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, первісно зобов'язання між сторонами договору повинно було виконано до 31.12.2014 до початку АТО. Згодом сторонами продовжено строк виконання робіт, тому колегія суддів вважає, що суди правомірно не взяли до уваги посилання позивача на наявність форс-мажорних обставин.

Крім того, правомірно не взято до уваги судами попередніх судових інстанцій посилання відповідача на сертифікат Торгово-промислової палати України № 4679 від 06.07.2015 , який підтверджує форс-мажорні обставини, оскільки він був виданий 06.07.2015, тобто, через рік після того, як відповідач мав виконати свої зобов'язання за договором у повному обсязі, тому посилання на вказану обставину не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань за договором.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх судових інстанцій дійшли до вірного та обґрунтованого висновку про повне задоволення позову.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інжинірингово-інноваційна компанія" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 у справі № 910/2694/15-г - без змін.

Головуючий Н. Нєсвєтова Судді: І. Вовк Л. Стратієнко