ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 909/290/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Вовка І.В. Кондратової І.Д.за участі представників: позивача: відповідача: Демчук О.В. Кайдан Д.-С. Т.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішення та постановуГосподарського суду Івано - Франківської області від 09 червня 2016 року Львівської апеляційного господарського суду від 30 серпня 2016 рокуу справі№ 909/290/16за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"докомунального підприємства "Водотеплосервіс" Калуської міської радипро стягнення 787 290,10 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 787 290,10 грн, з яких 273 227, 22 грн - пеня, 466 863,21 грн - інфляційні втрати, 47 199,67 грн - 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.06.2016 (суддя - Кобецька С.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 (головуючий - Галушко Н.А., судді - Данко Л.С., Орищин Г.В.), позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 134 244,44 грн пені, 46 464,29 грн 3 % річних, 455 731,39 грн інфляційних втрат та судовий збір.

В частині стягнення 138 982,78 грн пені, 735,38 грн 3 % річних, 11 131,82 грн інфляційних витрат відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору і порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині зменшення розміру пені та прийняти нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги. В решті рішення залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 24.01.2014 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та комунальним підприємством "Водотеплосервіс" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 855/14-ТЕ-15, за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України", за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець - прийняти і оплатити цей природний газ.

За п. 1.2. договору (в редакції додаткової угоди № 1) газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Відповідно до п. 3.3. договору приймання - передача газу, переданого продавцем покупцю у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання - передачі. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 5.2. договору визначено, що ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 1 309,20 грн в т.ч. ПДВ.

Згідно з п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 4 766 418,85 грн, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу.

Проте, відповідач оплачував отриманий газ несвоєчасно.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарські суди встановивши прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, прийшли до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 46 464,29 грн 3 % річних, 455 731,39 грн інфляційних втрат і правильність висновків судів в цих частинах ніким не оскаржується.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру пені.

Статтею 199 ГК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено ч. 1 ст. 546 ЦК України.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 7.2. договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього договору, він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч. 1 ст. 233 ГК України). Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Надавши належну правову оцінку усім наявним у матеріалах справи документам та доводам сторін, взявши до уваги причини прострочення відповідачем виконання свого зобов'язання за договором, відсутність доказів спричинення позивачу значних збитків відповідним простроченням чи настання негативних наслідків, а також факт сплати основного боргу на момент винесення рішення, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, застосувавши ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК України обґрунтовано зменшив пеню до 134 244,44 грн.

Щодо доводів позивача в касаційній скарзі про те, що під час розгляду справи та прийняття рішень, судами були враховані лише інтереси відповідача, то такі доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки судами були почуті сторони, враховані інтереси саме обох сторін і прийнятті обґрунтовані і мотивовані судові акти, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Решта доводів касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових рішень в оскаржуваній частині, оскільки не спростовують встановленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами ст. 1117 ГПК України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, підстав для скасування в оскаржуваній частині судових рішень, постановлених відповідно до вимог закону та встановлених у справі обставин, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 09 червня 2016 року та постанову Львівської апеляційного господарського суду від 30 серпня 2016 року у справі за № 909/290/16 - без змін.

Головуючий, суддя Л. СтратієнкоСуддя І. ВовкСуддя І. Кондратова