ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 905/1612/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКравчука Г.А., Сибіги О.М.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського судувід29.06.2016за скаргоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл"на дії Заводського відділу Державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиціїу справі№905/1612/14Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомпрокурора Дніпровського району міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпродзержинської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл"простягнення суми,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" (далі - боржник) звернулося до суду зі скаргою на дії Заводського відділу Державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції (далі - ДВС), згідно якої, уточнивши свої вимоги просило визнати неправомірними дії державного виконавця ДВС щодо не повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження, скасувати постанови державного виконавця ДВС від 26.06.2015 № ВП 47885676 та від 29.06.2015 № ВП 47885236 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 182,70 грн. та 4908,49 грн. відповідно, зобов'язати державного виконавця ДВС закрити виконавчі провадження № ВП 47885676 та № ВП 47885236 у зв'язку з виконанням рішення суду у даній справі.

Скарга мотивована тим, що постанови ДВС про стягнення виконавчого збору боржник отримав із запізненням, що позбавило його можливості добровільно виконати рішення суду у визначений державним виконавцем ДВС строк, у зв'язку з чим виконавчий збір стягнуто з нього незаконно.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2015 (суддя Ліпинський О.В.) скаргу задоволено частково, скасовано постанови державного виконавця ДВС від 26.06.2015 № ВП 47885676 та від 29.06.2015 № ВП 47885236 про стягнення виконавчого збору у розмірі 182,70 грн. та 4908,49 грн. відповідно, в іншій частині скаргу відхилено.

Оскарженою постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Коваль Л.А., судді Кощеєв І.М., Чередко А.Є.) вказану ухвалу суду скасовано в частині задоволення скарги, та в цій частині у задоволенні скарги відмовлено, в іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі боржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Частково задовольняючи скаргу боржника місцевий господарський суд виходив із того, що оскаржені постанови державного виконавця було прийнято із порушенням Закону України "Про виконавче провадження".

Апеляційний суд скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні скарги, свою постанову мотивував тим, що дії державного виконавця ДВС є правомірними, оскільки відповідні постанови він направив за адресою місця знаходження боржника, яка відповідає тій, що відображена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження. Іншої інформації щодо адреси боржника та засобів зв'язку з ним матеріали справи не містять. При цьому суд вказав на те, що 13.05.2015 постанова суду касаційної інстанції була винесена за участю боржника, а тому він був обізнаний про результат судового розгляду та повинен був вживати відповідних заходів для подальшого виконання рішення суду.

Підстави для скасування оскарженої постанови відсутні виходячи із наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Вищого господарського суду України від 13.05.2015 у даній справі були скасовані судові рішення та прийнято нове, яким позов задоволено, стягнуто з боржника 49 084,86 грн. збитків, вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Ця постанова суду касаційної інстанції була винесена за участю боржника.

27.05.2015 Господарським судом Дніпропетровської області на виконання вказаного рішення суду були видані відповідні накази.

Постановами ДВС від 18.06.2015 відкрито виконавчі провадження № 47885676 та № 47885236 по примусовому виконанню наказів з одночасним повідомленням боржника про те, що у випадку невиконання ним рішення у наданий строк, його виконання буде здійснено в примусовому порядку зі стягненням з нього виконавчого збору.

Вказані постанови були направлені ДВС за адресою місцезнаходження боржника, яка зазначена у виконавчому документі, але були повернуті, з підстав неможливості їх вручення боржнику.

26.06.2015 та 29.06.2015 ДВС були винесені постанови про стягнення з боржника відповідних сум виконавчого збору.

20.08.2015 боржник здійснив оплату заборгованості та судового збору, присуджених до стягнення постановою Вищого господарського суду України від 13.05.2015.

31.08.2015 ДВС прийняті постанови про закінчення виконавчого провадження з виділенням в окреме виконавче провадження постанов про стягнення з боржника виконавчого збору, який він не оплатив.

Відповідно до приписів частини 1-ї статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Частиною другою статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції чинній на момент винесення оскаржуваних постанов ДВС, встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Статтею 28 цього закону передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом (ч.1).

Отже невиконання боржником рішення майнового характеру та прийняття постанови державним виконавцем про стягнення з боржника виконавчого збору, пов'язується із строком, встановленим частиною другою статті 25 вказаного Закону, а у цій нормі передбачається необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови. Відтак отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, як про це зазначав заявник, не впливає на строк добровільного виконання, а із викладеного вбачається, що самостійне виконання боржником рішення має бути здійснено у строк до семи днів з моменту винесення постанови, що боржником зроблено не було.

За вказаних обставин саме з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а не з моменту її отримання, боржник мав самостійно виконати рішення суду, і цей обов'язок передбачено частиною другою статті 25 Закону України "Про виконавче провадження".

При цьому слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 03.04.2008 зі справи "Пономарьов проти України" роз'яснив, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Моргуненко проти України" від 06.09.2007 наголошено, що виконавче провадження не має бути відокремлене від судового і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес.

Отже у зв'язку з відсутністю обставин, які б перешкоджали боржнику дізнатись про стан відомого йому судового провадження, а відтак і виконати спірні постанови ДВС у встановлений законом строк, з урахуванням того, що боржник брав участь у засіданні суду касаційної інстанції та був обізнаний про результати розгляду справи по суті, слід погодитись із висновками апеляційного суду щодо відсутності правових підстав для задоволення скарги боржника в частині скасування спірних постанов ДВС.

Посилання боржника на постанову Верховного Суду України від 28.01.2015 зі справи № 924/205/13-г, як на підставу для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, є безпідставними оскільки після її винесення у статтю 28 Закону України "Про виконавче провадження" були внесені відповідні зміни, згідно яких абзац другий частини першої цієї статті закону визначав, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Отже наведена постанова Верховного Суду України від 28.01.2015 не є висновком щодо застосування норм права у різних редакціях закону, тому вона не може бути врахована іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, а відтак і не можу бути підставою для скасування оскаржуваної у справі постанови, що переглядається у касаційному порядку.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 у справі Господарського суду Дніпропетровської області № 905/1612/14, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.А. Кравчук

О.М. Сибіга