ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року Справа № 904/3176/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А.(доповідач),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АБМ-Експорт" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 травня 2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2015 року у справі №904/3176/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АБМ-Експорт" до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Реал Естейт Трейд" про стягнення суми, -

Встановив:

У травні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "АБМ-Експорт" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Реал Естейт Трейд", з урахуванням заяви про збільшення вимог, 60 328,73 грн. заборгованості за поставлений товар з урахуванням індексу інфляції, 3% річних і пені.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14 травня 2015 року у справі №904/3176/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неповне дослідження судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також неправильне застосування ними норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Сторони не скористались правом на участь у судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 12 липня 2012 року позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки №120712, за умовами якого продавець продає, а покупець купує продукцію в асортименті та в кількості згідно специфікації за ціною та на суму вказаних у накладній, і на умовах, викладених у даному договорі (п.1.1).

Позивач у позові стверджує, що на виконання договору поставки поставив відповідачу за видатковими накладними в кількості 15 одиниць товар загальною вартістю 2 091 377,73 грн., однак вартість товару поставленого за накладною №АЕ-0000055 від 22 січня 2013 року відповідач, в порушення умов договору, оплатив лише частково.

На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 32 803,07 грн., 4 784,13 грн. річних, 11 203,62 грн. інфляційних втрат, 11 537,91 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання.

Відповідач, визнаючи факт отримання товару за накладною №АЕ-0000055 від 22 січня 2013 року, позовні вимоги не визнає і вказує, що повністю оплатив вартість цього товару.

Так відповідач стверджує, що отримав товар, поставлений позивачем, оформлений у 13 накладних на загальну суму 1 681 596,93 грн., при цьому перерахував позивачу 2 058 574,66 грн.

Відповідач вказує, що не отримував товару, поставленого за накладними №АЗ-0000039 від 11 грудня 2012 року на суму 192 472,80 грн. та №АЗ-0000057 від 15 грудня 2012 року на суму 217 308 грн., в той час, які позивач стверджує протилежне.

Доводи відповідача про те, що підписи, які містяться на накладних №АЗ-0000039 від 11 грудня 2012 року та №АЗ-0000057 від 15 грудня 2012 року не належать ні директору товариства, ні будь-якій іншій особі, яка б діяла від імені відповідача, підтверджено висновками судової почеркознавчо-технічної експертизи.

Розглядаючи дану справу, предметом позову якої є вимоги про стягнення з відповідача вартості товару, поставленого позивачем за накладеною №АЕ-0000055 від 22 січня 2013 року, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на встановлені обставини та керуючись положеннями ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, оскільки відповідач отримав та оплатив в повному обсязі товар, оформлений у 13 накладних, до яких відноситься і товар за накладною №АЕ-0000055, в той час, як видаткові накладні №АЗ-0000039 від 11 грудня 2012 року та №АЗ-0000057 від 15 грудня 2012 року не приймаються судом як належний доказ поставки та передачі товару відповідачу, оскільки не відповідають вимогам, встановленим до первинних та зведених облікових документів.

Вказані висновки судів попередніх інстанцій є правильними з огляду на наступне.

Правовідносини, що склались між сторонами виникли на підставі договору поставки, за яким, згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2).

Пунктом 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року №99, яка була дійсною та у редакції, що діяла на час поставки позивачем товару відповідачу, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Відповідно до ч.1 ст. 33 та ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановивши, що на видаткових накладних №АЗ-0000039 від 11 грудня 2012 року на суму 192 472,80 грн. та №АЗ-0000057 від 15 грудня 2012 року на суму 217 308 грн. відсутній підпис директора відповідача, або уповноваженої на отримання матеріальних цінностей особи, що підтверджено висновками судової технічно-почеркознавчої експертизи, а також на недоведеність позивачем протилежного, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку стосовно того, що ці накладні не є належними доказами поставки та передачі товару позивачем відповідачу.

З огляду на викладене є правильним висновок попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для стягнення з відповідача 32 803,07 грн. заборгованості за товар, поставлений за видатковою накладною №АЕ-0000055 від 22 січня 2013 року, оскільки поставка позивачем товару доведена лише за тринадцятьма накладними на загальну суму 1 681 596,93 грн., в той час як відповідач сплатив позивачу 2 058 574,66 грн., тобто у більшому розмірі і заборгованості перед позивачем не має.

В зв'язку з тим, що вимога про стягнення з відповідача сум річних, інфляційних втрат та пені є похідною від вимоги про стягнення заборгованості, яка задоволенню не підлягає, у задоволенні цієї вимоги суди попередніх інстанцій також відмовили правильно.

Враховуючи викладене, висновки господарських місцевого та апеляційного судів, викладені в оскаржуваних судових рішеннях є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, в той час як доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційною інстанцією норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні відповідачем вказаних положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень.

Інші твердження касаційної скарги зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції касаційної інстанції.

З огляду на викладене, рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду слід залишити в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АБМ-Експорт" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 травня 2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2015 року у справі №904/3176/14 - без змін.

Поновити виконання судового рішення у справі № 904/3176/14.

Головуючий:П.А.ГончарукСудді:І.Д.Кондратова Л.В.Стратієнко