ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2017 року Справа № 910/13917/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Самусенко С.С.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Юнекс Банк"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.11.2016 (головуючий суддя Калатай Н.Ф., судді Чорногуз М.Г., Агрикова О.В.)на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2016 (суддя Грєхова О.А.)у справі№ 910/13917/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Юнекс Банк" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрпостачолія"провизнання недійсними рішень загальних зборівза участю представників: позивачаНовохатній О.В.,відповідачаВолощук Р.А.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2016 у справі №910/13917/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2016, відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Юнекс Банк" про визнання недійсними рішень загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпостачолія" від 27.04.2016, оформлених протоколом № 2.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 526, 629 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки пп. 5.3.5.3, 6.1.6 укладеного між сторонами кредитного договору.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 06.02.2014 позивач як банк та відповідач як позичальник уклали кредитний договір № 0.185.0214.ЮО_К (далі -Кредитний договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 25.000.000 грн., а відповідач - прийняти, належним чином використати і повернути позивачу кредит на умовах та в строки/терміни, визначені Кредитним договором, але не пізніше 05.08.2014, а також сплатити плату за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені Кредитним договором.

В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди до Кредитного договору № 1 від 08.05.2014, № 2 від 19.06.2014, № 3 від 05.09.2014, № 4 від 01.12.2014, №5 від 06.02.2015, № 6 від 08.07.2015 та № 7 від 10.07.2015, якими змінювались та доповнювались його умови, в тому числі щодо строків повернення кредиту, розміру ліміту кредитування тощо.

В Кредитному договорі сторонами погоджено, що:

- порушення провадження у справі про банкрутство відповідача або поручителя/майнового поручителя та/або прийняття рішення (в тому числі відповідачем/ поручителем/ майновим поручителем) відносно його ліквідації або реорганізації шляхом злиття, приєднання, поділу, виділу або перетворення без отримання згоди позивача є несприятливою обставиною (п. 6.1.6);

- відповідач зобов'язаний письмово повідомити позивача при виникненні будь-якої несприятливої обставини протягом одного банківського дня з моменту їх виявлення відповідачем (п. 5.3.5.3);

- у разі виникнення будь-якої несприятливої обставини позивач набуває право вимагати від відповідача достроково погасити боргові зобов'язання в повному обсязі, а відповідач зобов'язаний, незважаючи на умови п. 1.1 Кредитного договору, виконати таку вимогу позивача і погасити боргові зобов'язання в повному обсязі у строк, вказаний в вимозі позивача.

27.04.2016 відбулися загальні збори учасників відповідача, рішення яких оформлено протоколом загальних зборів учасників відповідача № 2.

Вказаним рішенням серед іншого ухвалено припинити відповідача шляхом ліквідації.

Позивач просить визнати недійсним вказане рішення загальних зборів, посилаючись на те, що процедура припинення відповідача здійснюється з порушенням умов Кредитного договору, та, відповідно, прав позивача, а саме без отримання згоди позивача на прийняття рішення на припинення, без належного повідомлення банку про прийняте рішення та без погашення кредитної заборгованості.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди відзначили, що прийняття рішення про припинення шляхом ліквідації товариства є правом учасників товариства, не може бути обмежено, крім випадків, передбачених законом, та реалізується ними шляхом прийняття відповідного рішення загальними зборами.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм матеріального права з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту оскаржених судових рішень, під час їх прийняття суди попередніх інстанцій застосували принципи вирішення корпоративних спорів. Разом з тим спір в даній справі не має характеру корпоративного, з урахуванням того, що позивач не є корпоративним учасником відповідача, а базується на порушенні відповідачем договірних зобов'язань. А тому при вирішенні даної спору слід застосовувати положення ст. ст. 626-630 ЦК України з урахуванням принципів, визначних ст. ст. 11-14 ЦК України.

При цьому колегія суддів відзначає, що вступаючи в договірні правовідносини, їх учасники набувають не лише права (як загальні, так і конкретно визначені), а й обов'язки (також як загальні, так і конкретно визначені). Серед таких обов'язків сторони можуть передбачити й обов'язок утриматися від вчинення певних дій або обов'язок вчинити певну дію за визначеною процедурою або за згодою іншої сторони. Зазначене цілком кореспондується з принципом свободи договору і фактично може призводити до свідомого добровільного певного обмеження цивільної дієздатності (за відсутності порушень вимог закону) з урахуванням інтересів обох сторін (в даному випадку - кредитора і боржника у кредитних правовідносинах).

Суди попередніх інстанції цілком правильно відзначили, що питання ліквідації товариства віднесено чинним законодавством (ст. 145 ЦК України, ст. ст. 41, 59 Закону України "Про господарські товариства") до виключної компетенції зборів учасників товариства.

Разом з тим судами належним чином не враховано такого.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

В інших випадках ліквідація здійснюється за рішенням суду.

В такому разі суди повинні були встановити, який саме випадок (визначений законом або установчими документами) мав місце і став підставою для прийняття компетентним органом рішення про ліквідацію товариства.

Проте суди цього не зробили, так само як і не дослідили належним чином установчі документи відповідача у відповідній частині.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач наголошував на тому, що виникнення договірних правовідносин та їх реалізація були узгоджені та в подальшому контрольовані саме вищим органом управління ТОВ "Укрпостачолія", на підтвердження чого позивач надав до матеріалів справи відповідні докази. Однак відповідні обставини не досліджувались судами зовсім.

Колегія суддів також відзначає безпідставність посилань судів попередніх інстанцій на ст. ст. 59-61 господарського кодексу України, оскільки на час прийняття спірного рішення від 27.04.2016 та розгляду справи в суді вказані норми втратили чинність.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом в сукупності.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Таким чином суди в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності з урахуванням об'єкта і предмета спору, а отже дійшли передчасних висновків.

Як визначено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки в сукупності з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Юнекс Банк" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2016 у справі № 910/13917/16 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець С.С. Самусенко