ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 року Справа № 914/4649/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О.,суддівДанилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 11.10.2016у справі№ 914/4649/13 Господарського суду Львівської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"до1. Стрийської районної державної адміністрації; 2. Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1. Міністерства інфраструктури України; 2. Фонду державного майна Україниза участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1. Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"; 2. Управління Держземагенства у Стрийському районі Львівської областіпровизнання незаконним та скасування розпорядження районної державної адміністрації, скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою

за участю представників сторін від:

позивача: Кінцак С.Б. (дов. від 25.10.2016),

відповідача-2: Шевцова Т.М. (дов. від 22.12.2015),

третьої особи-2 (позивача): Склярук Ю.В. (дов. від 06.07.2016)

Представники третьої особи-1 (позивача) та третіх осіб - 1, 2 (відповідача) в судове засідання не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Державне територіально-галузеве об'єднання Львівська залізниця звернулось з позовом до Стрийської районної державної адміністрації, Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" про визнання незаконним та скасування розпорядження Стрийської районної державної адміністрації від 18.05.2006 № 369 "Про затвердження технічної документації із землеустрою по підготовці до видачі Державних актів на право постійного користування земельними ділянками для виробничих потреб із земель трубопровідного транспорту на території Стрийського району філії "Магістральні нафтопроводи "Дружба" ВАТ "Укратранснафта, скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюване розпорядження та виданий відповідачу-2 на підставі його державний акт на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,1429 га, порушують право позивача на користування земельною ділянкою, яка знаходиться в смузі відведення залізниці та відноситься до земель залізничного транспорту. При цьому позивач посилався на приписи статей 68, 92, 125,152, 149, 155, 158, 212 Земельного кодексу України, статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт".

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.02.2014 (суддя - Крупник Р.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 (судді - Кравчук Н.М., Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л.) у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.07.2014, колегією суддів у складі: Полянського А.Г. - головуючого, Коробенка Г.П., Мачульського Г.М., постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 07.10.2015 перевірену постанову Вищого господарського суду України від 16.07.2014 та судові акти попередніх інстанцій скасовано, справу скеровано для нового розгляду до суду першої інстанції.

За наслідком нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Львівської області від 29.06.2016, ухваленим колегією суддів у складі: Запотічняк О.Д. - головуючий, Синчук М.М., Король М.Р., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення місцевий господарський суд виходив з обставин правомірності розпорядження Стрийською районною державною адміністрацією спірною земельною ділянкою, яка станом на травень 2006 року перебувала в постійному користуванні відповідача №2 на підставі акта на право користування землею, виданого 19.04.1963 нафтопроводу Дружба. При цьому суд керувався приписами статей 67, 68, 73, 116, 123, 125, 126 Земельного кодексу України, статей 11, 21, 23 Закону України "Про транспорт", статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт", статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт".

Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Костів Т.С. - головуючого, Марко Р.І., Малех І.Б., постановою від 11.10.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на помилковий висновок судів щодо відсутності у позивача права на спірну земельну ділянку через відсутність акта на право користування нею. Водночас скаржник зазначає про те, що право на земельну ділянку під смугою відведення виникло у Залізниці до введення інституту державних актів, не потребувало державної реєстрації та є чинним на час прийняття сільрадою спірного рішення. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 68 116 123 125 126 152 155 Земельного кодексу України, статей 11, 23 Закону України "Про транспорт", статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт".

Ухвалою від 12.12.2016 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Сибіги О.М., касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 22.12.2016.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представників позивача, відповідача-2, третьої особи-1 (позивача), переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимоги Державного територіально-галузевого об'єднання Львівська залізниця до Стрийської районної державної адміністрації, Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" про визнання незаконним та скасування розпорядження Стрийської районної державної адміністрації від 18.05.2006 № 369 "Про затвердження технічної документації із землеустрою по підготовці до видачі Державних актів на право постійного користування земельними ділянками для виробничих потреб із земель трубопровідного транспорту на території Стрийського району філії "Магістральні нафтопроводи "Дружба" ВАТ "Укратранснафта, скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Як на підставу позову, позивач посилався на порушення оспорюваними розпорядженням та актом його права користування земельною ділянкою, яка знаходиться в смузі відведення залізниці та відноситься до земель залізничного транспорту. За таким позовом до предмету доказування входить встановлення невідповідності розпорядження Стрийської районної державної адміністрації вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з прийняттям цього рішення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, господарські суди попередніх інстанцій визнали недоведеним позивачем належними і допустимими доказами порушення його прав внаслідок прийняття Стрийською районною державною адміністрацією розпорядження від 18.05.2006 № 369 та видачі на його підставі відповідачу-2 державного акта на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,1429 га. Згідно із статтею 73 Земельного кодексу України до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони. Відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" магістральний трубопровідний транспорт має важливе народногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України. Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Статтею 125 цього Кодексу визначено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку і право постійного землекористування відповідно до статті 126 вказаного Кодексу є державний акт. Як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на травень 2006 року (дату видачі оскаржуваного розпорядження) спірна земельна ділянка перебувала в постійному користуванні відповідача-2 на підставі акт на право користування землею, виданого 19.04.1963 Підприємству магістральних нафтопроводів "Дружба". Водночас відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747, зокрема, на базі Підприємства "Магістральні нафтопроводи "Дружба" було утворено Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України". В подальшому, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №256-р від 23.06.2001, за пропозицією Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", на базі Державного акціонерного товариства "Магістральні нафтопроводи "Дружба" та "Придніпровські магістральні нафтопроводи" (м.Кременчук), було утворено дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - Відкрите акціонерне товариство "Укртранснафта", 100 % акцій якого залишено у державній власності та передано до статутного фонду. Судами також встановлено, що відповідно до державного акта №186883, цільове призначення переданої відповідачу-2 земельної ділянки - для трубопровідного транспорту. Таким чином спірна земельна ділянка була передана у постійне користування для обслуговування магістрального нафтопроводу, який є державною власністю. Водночас судами враховано те, що в даному випадку державний акт на право постійного користування земельною ділянкою лише переоформлявся, оскільки до цього часу відповідач-2, який є правонаступником Державного акціонерного товариства "Магістральні нафтопроводи "Дружба", користувався даною земельною ділянкою з 1963 року на підставі акта на право користування землею, виданого 19.04.1963. Відповідно до приписів частини 1 статті 123 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних відносин) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Пунктом 12 Розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України було визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Між тим, обставин розмежування земель державної і комунальної власності на момент прийняття спірного розпорядження та виготовлення спірного державного акту, а відповідних доказів позивачем не надано. Відтак, установивши те, що позивачем не доведено факту порушення його прав та законних інтересів у зв'язку із прийняттям Стрийською районною державною адміністрацією розпорядження від 18.05.2006 № 369 та видачі на його підставі відповідачу-2 державного акта на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,1429 га, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відмову у задоволенні позову з визначених позивачем підстав. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 у справі № 914/4649/13 Господарського суду Львівської області залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: М. Данилова

О. Сибіга