ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 року Справа № 5011-23/10527-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЯценко О.В.,суддівБакуліна С.В. Данилова М.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Декорт"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.09.2016у справі№ 5011-23/10527-2012Господарського судуміста Києваза скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Декорт"на дії та рішенняВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Україниза позовомПублічного акціонерного товариства "Київський річковий порт"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Декорт"пророзірвання договору та стягнення 11700000,00грн,

В засіданні взяли участь представники:

- відповідача:Євсєєв М.В.ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Декорт" звернувся до господарського суду міста Києва зі скаргою на рішення, дію/бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень з вимогами:

- визнання неправомірними (незаконними) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, постанови про арешт коштів боржника, постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 30.04.2015 у виконавчому провадженні № 36486678;

- визнання недійсною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу ДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015 у ВП № 36486678;

- визнання недійсною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу ДВС про арешт коштів боржника від 30.04.2015 у ВП № 36486678;

- визнання недійсною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу ДВС про стягнення з боржника виконавчого збору від 30.04.2015 у ВП № 36486678;

- визнання недійсною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу ДВС про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 30.04.2015 у ВП № 36486678.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.07.2016 року (суддя Головіна К.І.) у задоволенні скарги відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновків, що згідно з вимогами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом, у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання. Лише у такому випадку виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, з боржника не стягуються; судом встановлено, що примусове виконання було розпочате 11.02.2013, в ході чого державним виконавцем було вчинено ряд дій з примусового виконання рішення суду, і лише після цього - 24.04.2015 надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа, яка не є підставою для закінчення виконавчого провадження, вичерпний перелік яких передбачений ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", та з урахуванням ч. 3 ст. 27 цього Закону; згідно з приписами частини 2 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір у визначених цією статтею розмірах підлягає стягненню з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи скаржника про те, що повернення судового наказу стягувачу тягне за собою закінчення виконавчого провадження та скасування постанов про стягнення виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, є необґрунтованими та безпідставними, та про те, що, зважаючи на приписи Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець при винесенні оскаржуваних постанов діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений законом, підстави визнати його дії протиправними відсутні.

Крім того, суд першої інстанції припинив провадження у справі в частині вимог про зобов'язання повернути виконавчий документ - наказ Господарського суду міста Києва від 02.10.2012 без виконання стягувачу відповідно до пункту 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (відсутній предмет спору).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 року (судді: Калатай Н.Ф., Жук Г.А., Баранець О.М.) ухвала господарського суду Києва від 14.07.2016 змінена.

Викладено резолютивну частину ухвали господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі № 5011-23/10527-2012 в такій редакції:

"У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Декорт" на дії та рішення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відмовити.".

Апеляційний господарський суд встановивши, що у строк, встановлений державним виконавцем, відповідач рішення суду самостійно не виконав, визнав вимоги скарги в частині визнання неправомірними (незаконними) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1 176 545,30 грн. та визнання її недійсною та скасування такими, що задоволенню не підлягають.

Розглядаючи вимоги про визнання неправомірними (незаконними) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення Постанови від 30.04.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, Постанови від 30.04.2015 про арешт коштів боржника та визнання їх недійсними і скасування колегія суддів зазначила, що докази стягнення з боржника виконавчого збору відсутні, тому вимоги в частині визнання неправомірними (незаконними) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення Постанови від 30.04.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, Постанови від 30.04.2015 про арешт коштів боржника та визнання їх недійсними і скасування є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, колегія суддів визнала вірним висновок суду першої інстанції про те, що головний державний виконавець Відділу ДВС при винесенні оскаржуваних постанов діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений законом, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення вимог про визнанні його дій неправомірними (незаконними), а також скасування чотирьох оспорюваних постанов..

При цьому, суд апеляційної інстанції визнав помилковим припинення провадження в частині вимог скарги про зобов'язання головного державного виконавця Відділу ДВС Нещадима Івана Сергійовича повернути виконавчий документ - наказ Господарського суду міста Києва від 02.10.2012 у справі № 5011-23/10527-2012 без виконання, про що винести відповідну постанову, оскільки, як встановлено колегією суддів, відповідачем, враховуючи зміст уточненої скарги, вказані вимоги на розгляд суду не заявлялись, а відтак, суд першої інстанції не мав правових підстав розглядати такі вимоги по суті, тому ухвала господарського суду міста Києва від 14.07.2016 в частині припинення провадження щодо цих вимог підлягає скасуванню.

ТОВ "Декорт" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та ухвалу господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм процесуального права, скаргу на рішення, дію/бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень задовольнити.

Скаржник доводить обставини звернення 24.04.2015 р. ПАТ "Київський річковий порт" до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України у зв'язку з врегулюванням питання погашення заборгованості в самостійному порядку TOB "Декорт" перед ПАТ "Київський річковий порт" про повернення наказу господарського суду міста Києва від 02.10.2012 р. № 5011-23/10527-2012 стягувачу - ПАТ "Київський річковий порт" без подальшого виконання. Вважає, що державний виконавець ВПВР ДВС неправомірно виніс постанову від 30.04.2015р. про стягнення з боржника виконавчого збору.

Визнаючи дії державного виконавця законними, суд, за висновком скаржника, неправомірно керувався нормами Закону України від 12.02.2015 року № 191-VIII, яким було встановлено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом, оскільки вказаний Закон набрав чинність 05.04.2015 року, тоді як ці положення слід застосовувати лише до виконавчих проваджень, у яких виконання рішення відбулося після 05.04.2015 року. Стягнення виконавчого збору (у розмірі відсотків від фактично стягнутої (сплаченої) суми) у виконавчих провадженнях, у яких примусове виконання рішення розпочалося до зазначеної дати, повинно здійснюватися відповідно до вимог законодавства, яке було чинне на момент початку виконання рішення у примусовому порядку, у тому числі і в тих випадках, коли таке провадження триватиме після внесення змін щодо порядку стягнення виконавчого збору, оскільки Закон України "Про виконавче провадження", як в чинній редакції, так і в попередній передбачає, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю.

Крім того, скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не було належним чином забезпечено дотримання норм ст. 98 ГПК України щодо обов'язку повідомити всіх учасників судового процесу про дату, час і місце розгляду справи, оскільки ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 р. прийнято апеляційну скаргу до провадження новим складом суду, який є відмінним від того, що призначав справу до розгляду.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що він є учасником великої кількості справ і повноважний представник на дане судове засідання прибути не може.

Суд касаційної інстанції, розглянувши відповідне клопотання, не вбачає підстав для його задоволення клопотання, виходячи з наступних мотивів.

Обставиною, яка зумовлює відкладення розгляду справи є неможливість вирішення справи в даному судовому засіданні з врахуванням також підстав, наведених в ст. 77 ГПК України. Зазначені підстави оцінюються судом з метою реалізації передбаченого процесуальним законом права на відкладення справи.

Враховуючи, що обставини про велику кількість справ, що призначені до розгляду на 22.12.2016 р. суду будь-якими доказами не підтвердженні, клопотання визнається необгрунтованим.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено наступні обставини.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2012, повний текст якого підписаний 19.09.2012, у справі № 5011-23/10527-2012 за позовом ПАТ "Київський річковий порт" до ТОВ "Декорт" про розірвання договору та стягнення 11 700 000,00 грн. позовні вимоги задоволені повністю - укладений між сторонами договір доручення № 03-11/1 від 03.11.2011 розірвано, з відповідача на користь позивача стягнуто 11 700 000,00 грн. основного боргу та 65 453,00 грн. судового збору, а всього 11 765 453,00 грн. Рішення суду оскаржено не було і набрало законної сили у встановлений ГПК України строк.

На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано наказ № 5011-23/10527-2012 від 02.10.2012 (далі - Наказ).

06.02.2013 позивач звернувся до начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з заявою від 05.02.2013 № 1-29-69, якою просив прийняти до виконання Наказ та стягнути з відповідача на користь позивача 11 700 000,00 грн. основного боргу та 65 453,00 грн. судового збору, а також одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження накласти арешт на нерухоме майно відповідача, а саме: споруду цеху (літера "Т") загальною площею 3 025,50 кв.м. та споруду столярного цеху (літера "Ю") загальною площею 1 065,90 кв.м., які належать відповідачу на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс (Серія МК № 010006946 від 20.05.2003).

11.02.2013 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України (далі - Відділ ДВС) прийнято Постанову про відкриття виконавчого провадження № 36486678 (далі - ВП № 36486678), де відповідача зобов'язано самостійно виконати рішення суду, а саме, сплатити заборгованість згідно Наказу у строк до семи днів з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, та вирішено у разі ненадання відповідачем документального підтвердження виконання рішення, розпочати примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з виконанням виконавчих дій.

30.04.2015 р. у ВП № 36486678 головним державним виконавцем винесено оскаржувані постанови про:

- арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

- арешт коштів боржника;

- стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1 176 545,30 грн.;

- стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в сумі 91,39 грн.

22.05.2015 позивач звернувся до Відділу ДВС з заявою від 24.04.2015 № 01-29-165, в якій, керуючись ст. 12, п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", в зв'язку з врегулюванням питання погашення заборгованості в самостійному порядку відповідачем перед позивачем просив повернути йому як стягувачу Наказ без подальшого виконання.

Постановою головного державного виконавця Відділу ДВС 30.06.2015 у ВП № 36486678 Наказ повернуто позивачу і вирішено вивести в окреме виконавче провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.

01.07.2015 Відділ ДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання Постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1 176 545,30 грн. (Виконавче провадження № 48029371).

Касаційна інстанція погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні вимог скарги на зазначені постанови відділу ДВС, враховуючи наступні мотиви.

Встановлено, що 26.02.2015 позивач та відповідач уклали договір про зарахування зустрічних однорідних вимог, де дійшли згоди про залік зустрічних однорідних вимог на загальну суму 11 211 334,40 грн., до яких входить сума, присуджена судом до стягнення з відповідача на користь позивача у справі № 5011-23/10527-2012.

22.05.2015 листом № 01-29-165 від 24.04.2015 позивач звернувся до Відділу ДВС з заявою про повернення Наказу по ВП № 36486678 без подальшого виконання у зв'язку з врегулюванням відповідачем питання погашення заборгованості в самостійному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції на час винесення відділом ДВС оскаржуваних постанов, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.

У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Отже, відповідно до наведених норм закону, чинного на дату 30.04.2015, необхідною умовою для стягнення з боржника виконавчого збору є сам лише факт невиконання рішення у строк, встановлений для його добровільного виконання.

Як встановлено і не заперечується скаржником рішення суду у цій справі у встановлений державним виконавцем строк самостійно боржником не було виконано, а відтак, стягнення з нього виконавчого збору в даному випадку є законним.

При цьому, посилання про необхідність застосування іншої редакції норм Закону України "Про виконавче провадження", яка діяла на дату виконання відповідачем рішення суду у цій справі, тобто на дату підписання сторонами договору про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме 26.02.2015, де відсутня норма про те, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом, слід відхилити з таких мотивів.

Законність дій державного виконавця оцінюється на відповідність нормам Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, яка діє на момент виникнення спірних відносин, тобто на дату винесення державним виконавцем оскаржуваних постанов, оскільки державний виконавець при вчиненні дій, зокрема винесенні постанов, керується нормами діючого на час їх вчинення законодавства.

За таких обставин, враховуючи, що у строк, встановлений державним виконавцем, відповідач рішення суду самостійно не виконав, вимоги скарги в частині визнання неправомірними (незаконними) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, визнання її недійсною та скасування задоволенню не підлягають як недоведені та такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи документальними доказами.

Вимоги скарги в частині визнання неправомірними (незаконними) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення Постанови від 30.04.2015 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в сумі 91,39 грн. та визнання її недійсною та скасування задоволенню також не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 41 ЗУ "Про виконавче провадження" станом на 30.04.2015, витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження, а частиною 5 цієї статті встановлено, що постанова про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності їх примусового стягнення згідно з вимогами цього Закону.

Скаржником не доведено неправомірність (незаконність) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення вказаної постанови.

Щодо наявності правових підстав для визнання неправомірними (незаконними) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення Постанови від 30.04.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, Постанови від 30.04.2015 про арешт коштів боржника та визнання їх недійсними і скасування колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

- винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту (ч. 2 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з приписами ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження", у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Як встановлено судом, державним виконавцем Відділу ДВС відкрито виконавче провадження № 48029371 з виконання Постанови від 30.04.2015 про стягнення з боржника виконавчого збору.

Враховуючи, що докази стягнення з боржника виконавчого збору відсутні, вимоги скарги в частині визнання неправомірними (незаконними) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення Постанови від 30.04.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, Постанови від 30.04.2015 про арешт коштів боржника та визнання їх недійсними і скасування правомірно визнані безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладені вище обставини, колегія суддів вважає вірними висновки апеляційного господарського суду про те, що головний державний виконавець Відділу ДВС при винесенні оскаржуваних постанов діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений законом, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення вимог про визнанні його дій неправомірними (незаконними), а також скасування оспорюваних постанов.

Доводи скарги про порушення судом норм процесуального закону щодо належного повідомлення учасників провадження про час та місце розгляду спору з огляду на відмінності у складі суду відхиляються з таких мотивів.

Судом апеляційної інстанції ухвалою від 12.09.2016 призначено розгляд справи на 28.09.2016. таким чином, про розгляд справи 28.09.2016 учасники судового процесу були повідомлені належним чином, в тому числі скаржник. Та обставина, що згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 27.09.2016 відбулася зміна складу колегії суддів, не впливає на обставину належного повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи 28.09.2016 згідно з ухвалою від 12.09.2016. Оскаржувана постанова винесена тим складом суду, який і був визначений вказаним протоколом від 27.09.2016, тому підстав для висновку про незаконний склад суду у даному провадженні немає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом вірно застосовані норми права, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної у справі постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Декорт" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 у справі № 5011-23/10527-2012 Господарського суду міста Києва залишити без зміни.

Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіС.В. Бакуліна М.В. Данилова