ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2016 року Справа № 911/1314/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Ковтонюк Л.В. Палія В.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Київобленерго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.07.16у справі№911/1314/16господарського судуКиївської областіза позовомПриватного підприємства "Світанок"доПублічного акціонерного товариства "Київобленерго"провизнання відсутнім праваза участю представників від:позивача(Васильченко Л.І. дов. від 25.04.16),відповідача(Саліван Л.Ф. дов. від 30.08.16)

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство "Світанок" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київобленерго" про відсутність у відповідача права на нарахування ПДВ на суму 13 278,38 грн. за перевищення договірної величини споживання електроенергії за березень 2016 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.06.16 (суддя Бабкіна В.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді Зеленін В.О., Зубець Л.П.), позов задоволено повністю, з посиланням на те, що сплата двократної вартості різниці між фактично спожитою і договірною величиною електроенергії є господарсько-правовою відповідальністю за порушення у сфері господарювання і за своєю природою є штрафною санкцією, а не додатковою компенсацією вартості товарів, а тому вона не є базою оподаткування у розумінні положень Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із судовими актами, відповідач, оскаржуючи судові акти просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Скаржник вважає, що оскільки двократна вартість електроенергії, що сплачується споживачами у зв'язку з перевищенням договірної величини споживання або договірної величини потужності електроенергії, є підвищеною платою за використану з порушенням режимів споживання електроенергії, така оплата є додатковою компенсацією вартості електроенергії, а тому згідно з абз.2 п.188.1 ст.188 ПК України включається до договірної (контрактної) вартості електроенергії і, відповідно, до бази оподаткування ПДВ.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив судові акти залишити без змін, касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 03.09.14 позивачем і відповідачем укладено договір №220021966 про постачання електроенергії, за умовами якого відповідач постачає електроенергію позивачу, а останній оплачує її вартість та здійснює інші платежі згідно умов договору і додатковими угодами до нього, що є його невід'ємними частинами.

Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.14, який відповідно до п.9.4 вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо за 30 днів до закінчення його терміну жодною із сторін не буде письмово заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Докази розірвання договору матеріали справи не містять.

Як визначено п.4.2.2 Договору, за перевищення договірних величин споживання електроенергії та потужності споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин.

З акту прийняття-передавання електроенергії від 31.03.16 №А-8224529134 вбачається, що у березні 2016 року позивачем було перевищено договірну величину споживання електроенергії на 41 800 кВт/г, через що відповідачем здійснено нарахування двократної вартості електроенергії за обсяг, що дорівнює різниці фактично спожитої та договірної величини споживання електроенергії на суму 66 436,92 грн., а також нараховано ПДВ на суму 13 278,38 грн., що разом склало 79 724,97 грн. (а.с.52 т.1).

Посилаючись на те, що плата за перевищення договірної величини потужності у двократній вартості різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду та договірною величиною потужності, є оперативно-господарською санкцією, на яку відповідно п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України не нараховується ПДВ, позивач просив скасувати нарахування ПДВ за перевищення договірних величин електропотужності, нарахованого на оперативно-господарську санкцію за вказаний період.

Суди обох інстанцій дійшли висновку про задоволення позову, оскільки внаслідок порушення відповідачем умов договору щодо встановленої договірної величини споживання електроенергії за березень 2016 року у позивача виникає право на стягнення з відповідача не вартості фактично спожитої електроенергії (що передбачено умовами договору як господарське зобов'язання), а двократної вартості різниці між фактично спожитою і договірною величиною, а тому остання є видом відповідальності, результатом чого для відповідача є настання несприятливих економічних наслідків у вигляді зменшення матеріальних благ. Вказана санкція є господарсько-правовою відповідальністю за порушення у сфері господарювання і за правовою природою є штрафною санкцією у розумінні приписів ст.230 ГК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки суду попередніх інстанцій вірними, зважаючи на наступне.

За змістом п.6 Порядку постачання електроенергії споживачам, затвердженого постановою КМУ від 24.03.99 №441, передбачено, що місцеві енергопостачальні організації до початку наступного року в обумовлені договорами про постачання електроенергії терміни узгоджують з усіма споживачами, крім населення, обсяги очікуваного споживання електроенергії на наступний рік за місяцями (кварталами).

Наразі, додатковою угодою від 30.12.15 №2 до договору позивачу були визначені обсяги постачання електроенергії на 2016 рік, у тому числі - у березні 2016 року у розмірі 600 кВт/г.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що за вказаний період вбачається перевищення граничних норм споживання.

Окрім того, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про правову природу заборгованості, за якою стягується двократна вартість за перевищення договірних величин споживання електроенергії, яка, на думку судів, є оперативно-господарською санкцією у розумінні ст.235 ГК України.

Відповідно до ст.235 ГК України за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

Ч.1 ст.236 ГК України встановлено види господарсько-оперативних санкцій, серед яких, зокрема, передбачено встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо. Відповідно до ч.2 ст.236 ГК України перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у її першій частині, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Отже, зі змісту вказаних положень чинного законодавства вбачається, що рішення постачальника електроенергії про донарахування споживачу 13 278,38 грн. вартості недоврахованої спожитої електроенергії є саме оперативно-господарською санкцією.

Втім, стягнення відповідачем 79 724,97 грн., включало у собі ПДВ на суму 13 278,38 грн. При цьому, судами перевірена законність нарахування Обленерго ПДВ на оперативно-господарську санкцію і визнано такі дії протиправними.

Статтею 185 Податкового кодексу України, визначені об'єкти нарахування ПДВ. Судами вірно встановлено, що санкції (у тому числі, оперативно-господарські) до них не відносяться. А тому висновки, покладені в основу оскаржуваних судових рішень, є вірними і такими, що ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи й відповідних доказів у ній.

Колегія суддів вважає, що постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки вона прийнята при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київобленерго" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.16 у справі №911/1314/16 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді Л. В. Ковтонюк

В. В. Палій