ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року Справа № 910/16041/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Вовка І.В., Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016у справі№ 910/16041/16 Господарського суду міста Києва за позовомфізичної особи - підприємця ОСОБА_4допублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" простягнення 18 163, 42 грн

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: Ганага А.С.,

ВСТАНОВИВ:

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 подано позов до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про стягнення з останнього 18 163, 42 грн, а саме: 3 % річних в сумі 4 617,68 грн за період з 28.04.2015 по 15.08.2016 та інфляційних втрат в сумі 13 545,74 грн за період з травня 2015 року по липень 2016 року відповідно до приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.09.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 у справі №910/16041/16, позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 13 545,74 грн інфляційних втрат, 4 617,68 грн 3 % річних та 1 378 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 та рішення місцевого господарського суду від 20.09.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 4 617,68 грн. за період з 28.04.2015 по 15.08.2016 та інфляційних в розмірі 13 545,74 грн. за травень 2015 року - липень 2016 року, нарахованих на суму боргу в розмірі 142 586,81 грн, присудженого до стягнення з відповідача рішенням господарського суду міста Києва у справі №922/3892/15 від 28.10.2015 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про стягнення 142 586,81 грн боргу.

Суди встановили, що рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2016 у справі № 922/3892/15 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про стягнення 142 586,81 грн, позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задоволені повністю, а саме: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача борг з орендної плати в сумі 142 586,81 грн, який розраховано відповідно до узгоджених сторонами умов договору оренди № 805/1-11/08-311 від 25.09.2008, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. та зареєстрованого за № 4079 за період з 01.04.2015 по 27.04.2015.

З судових рішень по справі №922/3892/15, які є чинними, вбачається, що договір оренди № 805/1-11/08-311 від 25.09.2008 за домовленістю сторін розірваний 27.04.2015 шляхом укладення договору про розірвання договору оренди.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, встановивши факт неналежного виконання відповідачем обов'язку з перерахування позивачу орендної плати в сумі 142 586,81 грн за період з 01 по 27 квітня 2015, яку присуджену до стягнення судовим рішенням у справі № 922/3892/15, дійшов висновку про стягнення з останнього 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до приписів ст. 625 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, оскільки судові рішення по справі №922/3892/15, є чинними, і факти, встановлені в них, зокрема факт наявності у відповідача перед позивачем боргу в сумі 142 586,81 грн за договором оренди № 805/1-11/08-311 від 25.09.2008 за період з 01.04.2015 по 27.04.2015 - дату розірвання вказаного договору за згодою сторін не потребують доведення, враховуючи приписи ч. 2 ст.35 ГПК України.

Пунктом 7.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконане в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум, зазначений принцип нарахування 3% річних та інфляційних втрат визнається правомірним.

Оскільки матеріалами справи підтверджено факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання зі сплати орендної плати за договором оренди № 805/1-11/08-311 від 25.09.2008 і наявності боргу за період з 01.04.2015 по 27.04.2015 в сумі 142 586,81 грн, позивач правомірно, у відповідності до приписів ст. 625 ЦК України, нарахував на суму несвоєчасно виконаних грошових зобов'язань 3 % річних за період з 28.04.2015 (наступний день після розірвання спірного договору оренди) по 15.08.2016 та інфляційні втрати за травень 2015 року - липень 2016 року, а відтак, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 4 617,68 грн та інфляційних втрат в сумі 13 545,74 грн.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про задоволення позову.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 у справі № 910/16041/16 - без змін.

ГоловуючийН.Нєсвєтова Судді:І. Вовк Л. Стратієнко