Постанова ВГСУ від 22.02.2017 року у справі №910/11728/16

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року Справа № 910/11728/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівСибіги О.М., Швеця В.Оза участю представників:відповідачівКучерявий Д.В. дов. від 01.02.2016 №01-02/16-1прокурораЗбарих С.М. посв. від 05.09.2014 №028728розглянувши матеріали касаційної скаргиПершого заступника прокурора Київської областіна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.11.2016у справі№910/11728/16 господарського суду м. Києваза позовомКерівника Броварської місцевої прокуратури Київської областідо1. Київської обласної ради 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю-2"пропро визнання недійсним рішення та визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства

ВСТАНОВИВ:

Керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Київської обласної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю-2" про визнання недійсним рішення сесії Київської обласної ради №510-27-VI від 06.12.2012 "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області" за ТОВ "Ю-2" та про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, що укладений між Київським обласним та м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та ТОВ "Ю-2".

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що Київська обласна рада, всупереч вимогам статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" прийняла рішення від 06.12.2012 №510-27-VI "Про питання користування мисливськими угіддями області" без погодження надання у користування ТОВ "Ю-2" мисливських угідь з усіма власниками або користувачами земельних ділянок.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2016 (суддя Пінчук В.І.) позов залишено без розгляду.

За апеляційною скаргою Прокуратури Київської області вказана ухвала переглянута в апеляційному порядку і постановою київського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 (головуючий суддя Сулім В.В., Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.) залишена без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 15.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2016, а справу передати на розгляд до місцевого суду, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Положення про державну лісову охорону, затв. постановою КМУ від 16.09.2009 №976, Лісового кодексу України, статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

Також заявник посилається на те, що вирішення в установленому законом порядку питання надання в користування мисливських угідь на території Київської області є виключною прерогативою Київської обласної ради.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Швець В.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.01.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та присутніх у судовому засіданні 22.02.2017 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, до місцевого господарського суду звернувся керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області з позовом про визнання недійсним рішення сесії Київської обласної ради № 510-27-УІ від 06.12.2012 "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області" за ТОВ "Ю-2" та про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, укладений між Київським обласним та місту Києву управлінням лісового та мисливського господарства та ТОВ "Ю-2".

Позов мотивовано тим, що Київська обласна рада, всупереч вимогам статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" прийняла рішення від 06.12.2012 № 510-27- VI "Про питання користування мисливськими угіддями області" без погодження надання у користування ТОВ "Ю-2" мисливських угідь з усіма власниками або користувачами земельних ділянок.

Внаслідок вказаних дій, на думку прокурора, протиправне рішення Київської обласної ради призвело до незаконного укладення договору про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, укладеного між Київським обласним та місту Києву управлінням лісового та мисливського господарства та ТОВ "Ю-2".

Залишаючи позов прокурора без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, виходив з наступного.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Згідно пунктів 5, 10 частини 1 статті 46 Лісового кодексу України лісовпорядкування передбачає: обґрунтування поділу лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; упорядкування мисливських угідь.

Згідно з нормами статті 47 Лісового кодексу України лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

Відповідно до пункту 1 Положення "Про державну лісову охорону" затв. постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 976 державна лісова охорона діє у складі Держлісагентства, Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з питань лісового і мисливського господарства, обласних управлінь лісового та мисливського господарства і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства.

Пунктом 4 вказаного Положення передбачено, що основними завданнями держлісоохорони є: здійснення державного контролю за додержанням вимог лісового та мисливського законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу; запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин; організація та координація заходів з охорони державного мисливського фонду.

Виходячи із викладено, суди дійшли правомірного висновку щодо необґрунтованості твердження позивача про відсутність єдиного державного органу, який наділений повноваженнями щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства при наданні у користування мисливських угідь та на звернення до суду з цих питань, оскільки, відповідно до приписів Лісового кодексу України, Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", "Положення про державну лісову охорону", затв. постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 №976, Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства (пункту 1 Положення) в даному випадку є тим органом, який наділений повноваженнями щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства при наданні у користування мисливських угідь та на звернення до суду з цих питань.

Крім того, обґрунтовуючи необхідність захисту інтересів держави, позивач вказував, що неправомірні дії Київської облради порушують державні інтереси, оскільки внаслідок таких дій не лише абсолютно проігноровано встановлену законом процедуру надання мисливських угідь у користування, а й обмежено право користування, володіння та розпорядження власників та користувачів земельних ділянок, що перебувають у користуванні ТОВ "Ю-2". При цьому, позивач посилався на відсутність згоди фізичних осіб на передачу їх приватних земельних ділянок (паїв) у користування ТОВ "Ю-2" під мисливські угіддя спірним рішенням Київської облради (т.1, а.с.9).

Також, обґрунтовуючи позовні вимоги, Керівник Броварської місцевої прокуратури посилався на порушення прав та інтересів фізичних осіб - власників та користувачів земельних ділянок, які увійшли у межі наданих ТОВ "Ю-2" земель.

Положеннями пункту 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" роз'яснено, що господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором.

У випадках неправильного визначення прокурором позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Якщо господарський суд помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України (п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 14.07.2016 "Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України").

Отже, виходячи із того, що прокурором не доведено відсутності органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду, а також, враховуючи, що позов фактично подано в інтересах фізичних осіб, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів, погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про залишення позовної заяви без розгляду.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, судова колегія вважає прийняту у справі постанову апеляційного суду, якою було залишено в силі ухвалу суду першої інстанції, такою, що відповідає нормам процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування, не вбачається.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 1117, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-