ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 924/648/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М., Вовка І.В., Стратієнко Л.В.,розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2016у справі№ 924/648/13за позовомзаступника прокурора міста Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради до1.Виконавчого комітету Хмельницької міської ради 2.Управління житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради 3.Федерація професійних спілок Хмельницької області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - колективне підприємство "Їдальня № 33"за участю третіх особі, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 3 - 1.Федерація професійних спілок України 2.Підприємство "Навчально-культурний центр "Побужжя" федерації профспілок Хмельницької областіпровизнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.03.2000 № 223-А в частині оформлення права власності на 3-х поверхову будівлю, скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності за територіальною громадою м. Хмельницького в особі Хмельницької міської ради за участю представників сторін:

від позивача: Крамар А.М.,

від відповідача-1: не з"явився,

від відповідача-2: не з"явився,

від відповідача-3: Яковлев А.В.

від третіх осіб: Гречка І.Я., Дячук Г.Г., Багатченко Ю.В., Сковородніков О.В., Іващенко П.І.

від прокуратури: Збарих С.М.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 року заступник прокурора міста Хмельницького в інтересах Хмельницької міської ради звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом до Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, Управління житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради, Федерації професійних спілок Хмельницької області, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.03.2000 №223-А в частині оформлення права власності на 3-х поверхову будівлю їдальні корисною площею 848 м2, що розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Соборна, 55; скасування свідоцтва про право власності на гуртожиток профкурсів на 140 місць з їдальнею від 28.03.2000 року зареєстроване в реєстровій книзі за №729; визнання права власності за територіальною громадою міста Хмельницького в особі Хмельницької міської ради на будівлю їдальні корисною площею 848 м2 та ринковою вартістю 9153900,00 грн., що розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Соборна, 55.

Справа розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Хмельницької області від 07.10.2015 року (колегія суддів у складі: Гладюк Ю.В. - головуючий суддя, судді: Смаровоз М.В., Гладій С.В.) у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведеності Хмельницькою міською радою факту набуття нею права власності на спірне майно.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 року (колегія суддів у складі: Петухов М.Г. - головуючий суддя, судді: Гулова А.Г., Маціщук А.В.) рішення господарського суду Хмельницької області від 07.10.2015 року залишено без змін з підстав пропуску позовної давності.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, заступник прокурора Рівненської області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просить о постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 року та рішення господарського суду Хмельницької області від 07.10.2015 скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом позовних вимог Заступника прокурора міста Хмельницького в інтересах Хмельницької міської ради(з урахуванням заяви про зміну предмету позову) є:

- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.03.2000 №223-А в частині оформлення права власності на 3-х поверхову будівлю їдальні корисною площею 848 м2, що розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Соборна, 55;

- скасування свідоцтва про право власності на гуртожиток профкурсів на 140 місць з їдальнею від 28.03.2000 року зареєстроване в реєстровій книзі за №729;

- визнання права власності за територіальною громадою міста Хмельницького в особі Хмельницької міської ради на будівлю їдальні корисною площею 848 м2 та ринковою вартістю 9 153 900,00 грн., що розташована за адресою: м.Хмельницький, вул. Соборна, 55.

Розглядаючи заявлені позовні вимоги, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Виконавчим комітетом Хмельницької міської ради 23.02.2000 року прийнято рішення №223-А про оформлення права власності на будинок профспілок з гаражами по вул. Соборній, 57 та гуртожиток профкурсів на 140 місць з їдальнею по вул. Соборній, 55 за Федерацією профспілок Хмельницької області. В пунктах 2, 3 вказаного рішення зазначено: Бюро технічної інвентаризації підготувати свідоцтво про право власності і провести реєстрацію вказаних в п.1 обєктів нерухомого майна; Управлінню житлово-комунального господарства посвідчити оформлені бюро технічної інвентаризації свідоцтва про право власності.

На підставі рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.02.2000 №223-А, 28.03.2000 року видано Свідоцтво про право власності на гуртожиток профкурсів на 140 місць з їдальнею, яким міське виробниче управління житлово-комунального господарства посвідчило, що об"єкт, який розташований в м. Хмельницькому за адресою вул. Соборна, 55, в цілому складається з двох споруд, належить Федерації профспілок Хмельницької області на праві колективної власності. Об"єкт за адресою вул. Соборна, 55 в м. Хмельницькому зареєстровано Хмельницьким бюро технічної інвентаризації на праві колективної власності на підставі свідоцтва про право власності, про що внесено запис в реєстрову книгу за №729.

Відповідно до постанови Секретаріату Хмельницької обласної ради профспілок від 23.07.1981р. (протокол № 7) складено акт, за яким облпрофкурси передали, а Хмельницький трест їдалень прийняв приміщення їдальні з інвентарем.

Наказом Міністерства торгівлі УРСР від 28.03.1983 року Хмельницький трест їдалень ліквідовано та створено Хмельницьке міське об"єднання громадського харчування управління громадського харчування Хмельницького облвиконкому (з правами правонаступництва). Рішенням Хмельницького облвиконкому №204 від 1989 року, міське об"єднання громадського харчування ліквідовано з передачею його функцій Хмельницькому виробничо-торгівельному об"єднанню громадського харчування, в склад якого входили всі заклади громадського харчування м. Хмельницького та області, підпорядковані Міністерству торгівлі УРСР, в тому числі відомчі (на заводах, фабриках, в державних установах, навчальних закладах, школах, в організаціях і т. п.), в тому числі і спірне приміщення їдальні.

Наказом Міністерства торгівлі УРСР від 21.11.1991 року за № 99 "Про передачу державного майна, що перебуває у віданні Міністерства торгівлі України", передано відомчі заклади закритої мережі громадського харчування відповідним організаціям, а підприємства відкритої мережі громадського харчування передано у комунальну власність з підпорядкуванням місцевим органам влади та відповідно до рішення Хмельницького облвиконкому № 22 від 19.02.1992 року, обласне виробничо-торгівельне об"єднання громадського харчування ліквідовано. Рішенням виконкому від 20.02.1992 року за № 55 "Про організацію передачі державного майна в комунальну власність міста" (п. 1) надано повноваження на прийняття для розпорядження в управління комунальною власністю міста відділам і управлінням міськвиконкому. Подальше розпорядження і користування комунальною власністю міста відділам і управлінням проводити з погодженням міськвиконкому згідно додатку № 1.

Відповідно до додатку № 1 до рішення № 55 від 20.02.1992 року, до складу підприємств, розпорядження і управління якими здійснювалось відділами і управліннями міськвиконкому, відносились і підприємства громадського харчування та не торгівельної діяльності, що входять до складу обласного виробничо-торгівельного об"єднання громадського харчування.

Рішенням Хмельницької міської ради народних депутатів № 6 від 22.04.1992 затверджено перелік майна та об"єктів, що перебувають у комунальній власності міста, у якому значиться Їдальня №33.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.09.2012р. у справі №16/2/6/71-Н відмовлено у позові Фонду державного майна України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - колективного підприємства "Їдальня №33" до Федерації профспілок Хмельницької області, Навчально-культурного центру "Побужжя" Федерації профспілок Хмельницької області, Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, Комунального підприємства "Хмельницьке бюро технічної інвентаризації", Управління житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Федерація професійних спілок України про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.03.2000 №223-А в частині оформлення права власності на 3-х поверхову будівлю їдальні корисною площею 848 м2, введену в експлуатацію відповідно до акту державної приймальної комісії від 30.06.1980, що розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Соборна, 55; скасування державної реєстрації права власності, здійсненої Комунальним підприємством "Хмельницьке бюро технічної інвентаризації" в реєстровій книзі від 28.03.2000 р. за № 729; визнання права власності за державою в особі Фонду державного майні України на 3-х поверхову будівлю їдальні корисною площею 848м2, введену в експлуатацію відповідно до акту державної приймальної комісії від 30.06.1980 р., що розташована за адресою м. Хмельницький, вул. Соборна, 55. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.2012 р. та постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2013р. дане рішення залишено без змін.

Зазначеним рішенням встановлено, що в Акті Державної приймальної комісії від 30.06.1980р., затвердженого рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 30.06.1980р. №149/Г, закінчене будівництво прибудови їдальні профкурсів в м. Хмельницькому по вул. К. Лібкнехта, 57 було прийнято в експлуатацію з корисною площею 848 кв.м.

Крім того, рішенням суду у справі №16/2/6/71-Н встановлено, що факт вибуття із власності профспілок приміщення їдальні у 1981 році, вибуття із власності держави приміщення їдальні у 1992 році та подальша його передача у комунальну власність з підпорядкуванням місцевим органам влади. Також судом встановлено, що приміщення їдальні не є профспілковим, оскільки станом на 1990 рік спірне майно вже вибуло з власності профспілок у державну власність, а на момент прийняття спірних рішень у 2000 році, приміщення їдальні вже перебувало у комунальній власності. Відповідно до ст. 35 ГПК України дані обставин є такими, що не потребують доказуванню.

Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України).

За змістом ч. 2 статті 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування" в Україні виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Приписами п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Згідно з ч.1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч.1 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається незаконним та скасовується.

Отже, враховуючи вищевикладене, а також те, що у 1981 році спірне майно вибуло з власності профспілок у державну власність, а з державної у 1992 році та на момент прийняття спірного рішення приміщення їдальні перебувало у комунальній власності, то вирішення питання про відчуження майна комунальної власності в силу ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" належало до повноважень виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Оскільки, рішення про відчуження приміщення їдальні Федерації професійних спілок Хмельницької ради було прийнято не Хмельницькою міською радою, а виконкомом, то за вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що спірне рішення всупереч вимогам ст. 327 ЦК України та ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування" прийнято виконкомом із перевищенням своїм повноважень, чим було порушено право власності Хмельницької міської ради на приміщення їдальні.

Що стосується позовних вимог в частині скасування свідоцтва про право власності на гуртожиток профкурсів на 140 місць з їдальнею від 28.03.2000р., зареєстрованого в реєстровій книзі за № 729, то колегія суддів виходить з того, що така вимога є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення від 23.03.2000р. №223-А в частині оформлення права власності на 3-х поверхову будівлю їдальні корисною площею 848 кв.м, що розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Соборна, 55, прийнятого виконавчим комітетом Хмельницької міської ради, а тому судом апеляційної інстанції правомірно визнано таку вимогу обґрунтованою.

Разом з тим, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст.261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч.1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.76 ЦК УPCP).

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі УPCP (Глава 5 Розділу 1), за винятком положення про застосування позовної давності лише за заявою однієї зі сторін. Так, відповідно до ст.ст.71,75,80 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно зі ст.76 ЦК УРСР право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі ж визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Згідно з п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Частинами 1,2,4 ст.29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Отже, передбачені ст.76 ЦК УРСР норми щодо початку перебігу позовної давності, які встановлено для сторони (особи), права або інтереси якої порушено, поширювалися і на звернення прокурора до суду із заявою про захист цієї особи, зокрема, Хмельницької міської ради.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №5011-32/13806-2012, від 02.09.2014 у справі №6/17-3062-2011, від 23.12.2014 у справі №916/2414/13 та від 25.03.2015 у справі №11/163/2011/5003.

При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Відповідно до ч.4 ст.42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", міський голова є головною посадовою особою територіальної громади міста. Міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях. Міський голова організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; підписує рішення ради та її виконавчого комітету.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з протоколу №7 засідання Хмельницького міськвиконкому від 23.03.2000р. вбачається, що при розгляді питання про оформлення права власності на приміщення їдальні за Федерацією професійних спілок Хмельницької області брали участь секретар міської ради та міський голова, який і підписав вказаний протокол та оспорюване рішення від 23.03.2000р.

Отже, судом апеляційної інстанції правомірно зроблено висновок про обізнаність Хмельницької міської ради у 2000 році з порушенням своїх прав оспорюваним рішенням Хмельницького міськвиконкому, що випливає з положень п.14 ч.4 ст.42 та ч.ч.6,7 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до яких міський голова представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. У разі незгоди міського голови з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради.

Таким чином, міський голова є головною посадовою особою Хмельницької міської ради, який одночасно представляє міську раду та її виконавчий комітет у відносинах з іншими суб'єктами права, відтак, у зв'язку з обізнаністю міського голови презюмується обізнаність позивача зі спірним рішенням міськвиконкому та порушенням ним прав власника майна (Хмельницької міської ради), що, в свою чергу, виключає вибуття спірного майна з комунальної власності поза волею власника.

З урахуванням приписів ст.76 ЦК УРСР та п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про обізнаність Хмельницької міської ради про належність спірної будівлі їдальні до комунальної власності територіальної громади м.Хмельницького та про порушення права комунальної власності, а саме з моменту підписання міським головою оспорюваного рішення міськвиконкому від 23.03.2000р. і оскільки, ані власник майна, ані прокурор у встановлені законом строки не звернулись за захистом порушених прав до суду, то суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про пропуск в даному випадку позовної давності по заявленим позовним вимогам.

Хмельницька міська рада 27.05.2015 року звернулася до місцевого господарського суду із заявою про визнання причин пропуску позовної давності для подання даного позову поважними та про поновлення пропущеного строку для подання позову.

Згідно з ч.5 ст.267 ЦК України у разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як роз'яснено в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Досліджуючи питання поважності причин пропуску позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.09.2012 у справі №16/2/6/71-Н, яким було встановлено факт набуття спірного приміщення їдальні у комунальну власність в 1992р. внаслідок передачі з державної власності, а також факт перебування їдальні у комунальній власності на момент прийняття спірного рішення Хмельницького міськвиконкому від 23.03.2000р. №223-А.

Разом з тим, ухвалою господарського суду Хмельницької області від 14.01.2008 року порушено провадження у справі №4/358 за позовом Колективного підприємства "Їдальня №33" до Федерації профспілок Хмельницької області про визнання права власності на 66/100 приміщення їдальні по вул. Соборній, 55 в м. Хмельницькому. Предмет в означеній справі стосується визнання права власності на об"єкт нерухомого майна, який є аналогічним із об"єктом, право власності на який оспорюється у справі № 924/648/13. Хмельницьку міську раду ухвалою господарського суду Хмельницької області від 12.10.2009р. у справі №4/358 залучено в якості відповідача.

Хмельницькою міською радою було прийнято рішення від 22.04.1992р. №6 та розпорядження Хмельницького міськвиконкому від 04.10.1994р. №186-р "Про державну реєстрації договору купівлі-продажу державного майна, зданого в оренду організації орендарів Хмельницького виробничо-торгівельного підприємства громадського харчування їдальні №33". В подальшому, 23 березня 2000 року міськвиконкомом було прийнято спірне рішення за підписом міського голови про передачу спірного майна Федерації професійних спілок Хмельницької області.

На підставі вказаних обставин, судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що починаючи з 1992 року, 2000 року, 2009 року позивачу могло і повинно було бути відомо про наявність спірного майна та необхідність вжиття відповідних заходів щодо реалізації своїх прав на таке майно, разом з тим рада не здійснювала своєчасно належних дій щодо обліку та контролю за використанням такого комунального майна. Крім того, судом встановлено, що відповідач відкрито володіє спірним нерухомим майном, проте позивач протягом достатньо тривалого періоду у часі (починаючи з 1992 року до травня 2013 року) жодного разу не вживав заходів реагування з метою захисту свого порушеного права в судовому порядку.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції встановивши, що Хмельницька міська рада звернулася з даним позовом лише 14.05.2013 року, тобто поза межами загальної позовної давності та за наявності заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності і відсутності належних та допустимих доказів поважності причин пропуску позивачем цього строку, дійшов обгрунтованого та правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог саме з підстав спливу позовної давності.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підставі для зміни чи скасування оскаржуваної додаткової постанови.

Доводи скаржника про наявність поважних причин пропуску позовної давності, то колегія суддів їх відхиляє з підстав того, що докази на які посилається прокурор, як на підставу поважності причин пропуску, були предметом ретельного дослідження судом апеляційної інстанції із наданням їм оцінки у відповідності до правозастосовчих норм, переоцінка доказів або надання переваги одним доказам над іншими не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підставі для зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

Враховуючи ст. 49 ГПК України, ст.6 Закону України "Про судовий збір", а також те, що прокуратурою Рівненської області було сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 16170,22 грн., а не 85336,80 грн. ((68820х1,2)+(2294х1,2) = 82584+2752,80), то колегія суддів приходить до висновку про достягнення з прокуратури Рівненської області судового збору у розмірі 69166,58 грн. в дохід державного бюджету України.

Керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 року у справі №924/648/13 - без змін.

Стягнути з прокуратури Рівненської області в дохід Державного бюджету України 69166,58 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити господарському суду Хмельницької області видати відповідні накази.

Головуючий Н.М.Нєсвєтова

Судді І.В.Вовк

Л.В.Стратієнко