ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 916/515/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників: від позивачане з'явився;від відповідачаОСОБА_4, ОСОБА_5,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6на рішення Господарського суду Одеської області від 27.07.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 рокуу справі№ 916/515/16 Господарського суду Одеської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_6доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 1714000,00 грн майнової шкоди та 100000,00 грн моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 (надалі - ФОП ОСОБА_6, позивач) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4, відповідач) про відшкодування завданої майнової та моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що у 2006 році відповідач передав йому 39/100 частки магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, для використання його за цільовим призначенням - здійснення роздрібної торгівлі товарами, які належать позивачу. З грудня 2015 року позивач не може потрапити у приміщення магазину, оскільки відповідач зачинив його на замок, мотивуючи це тим, що товари які знаходяться в магазині є його власністю. Зважаючи на те, що у магазині знаходився товар, що належить позивачу на праві власності, проте відповідач з березня 2016 року здійснює його продаж, позивач просив відшкодувати йому майнову шкоду у розмірі реальної вартості втрачених товарів та моральної шкоди, якої вона зазнала у зв'язку із порушенням її прав на майно.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що не укладав з позивачем договору оренди щодо належного йому на праві власності магазину "ІНФОРМАЦІЯ_4", який складає 39/100 частки будівлі єдиного майнового комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_1", що розташоване за адресою: АДРЕСА_1; і весь наявний у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_4", товар належить йому, що підтверджується відповідними накладними поданими до справи. Відповідач зауважив, що договір оренди від 01.01.2014 року не стосується предмету спору, оскільки за цим договором відповідач орендує магазин "ІНФОРМАЦІЯ_2" та магазин "ІНФОРМАЦІЯ_3", що знаходяться за адресою; АДРЕСА_2, і надані позивачем докази не підтверджують, що у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_4" знаходиться товар, який належить позивачу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.07.2016 року у справі № 916/515/16 (суддя Никифорчук М.І.), залишеним без змін, але з інших мотивів, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Бєляновського В.В., суддів: Величко Т.А., Поліщук Л.В.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм ст.ст. 43, 47, 30, 38, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року та рішення Господарського суду Одеської області від 27.07.2016 року у справі № 916/515/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення відповідача та його представника, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачу належить на праві приватної власності нерухоме майно - 39/100 частки комплексу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 154,6 кв.м., торгівельною площею 99,6 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області № 62 від 26.10.2006 року та свідоцтвом про право власності від 30.10.2006 року.

Згідно ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. Відповідно до ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Суди встановили, що в даному випадку позивач не довів передачу йому майна (39/100 частки комплексу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 154,6 кв.м., торгівельною площею 99,6 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1) на підставі договору з власником.

Розмір майнової шкоди позивач визначає, як вартість товарів у розмірі 1714015,00 грн (1242040,00 грн - оптова ціна плюс 471975,00 грн торгівельної націнки до оптової ціни товару), які за твердженням позивача, знаходяться у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_4", були незаконно набуті відповідачем та реалізовані (продані) ним.

Суди встановили, що ФОП ОСОБА_7 не довела належними засобами доказування, що у приміщенні магазину "ІНФОРМАЦІЯ_4", що належать відповідачу, знаходяться належні саме позивачу визначені товари (товари побутової техніки та хімії, господарські та галантерейні товари). Суд апеляційної інстанції зауважив, що усі надані позивачем надані копії документів містять лише перелік речей, без будь - яких ідентифікуючих ознак як самого товару, так і можливого місця їх знаходження. Крім того, на цих документах відсутні будь - які підписи та печатки особи, яка мала б їх видати (продавця), на більшості накладних відсутні навіть дати їх складання, а в ряді накладних зазначено назву магазину й адресу, на яку товар визначений в накладній має бути направлений, проте які не співпадають з назвою й адресою розташування магазину, власником якого є відповідач.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування в повному обсязі. У ч. 2 цієї статті зазначається, що збитками є втрати, яких особа зазнала, у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України така майнова шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а ч. 2 ст. 1192 ЦК України передбачає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою й протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Ураховуючи те, що суди попередніх інстанцій відповідно до їх повноважень, передбачених ГПК України, встановили, що позивачем не надано доказів на підтвердження завдання йому шкоди (майнової та моральної) та порушення його прав відповідачем, Вищий господарський суд України вважає, що суди дійшли обґрунтованого та законного висновку про те, що підстав для задоволення позову немає.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм ст.ст. 32, 33, 43 ГПК України, які фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення фактичних обставин справи, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду та відхилені судами за недоведеністю, не можуть бути підставами для її задоволення з огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені ст. 1117 ГПК України, яка встановлює, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. 101 ГПК України у зв'язку з залишенням без задоволення клопотання позивача про залучення до матеріалів справи додаткових доказів (фотокопій актів про купівлю - продаж товарів у кількості 87 арк), Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки в абз. 3 п. 9 постанови від 17.05.2011 року N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому, обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. Звертаючись до суду апеляційної інстанції з клопотанням заявник не обґрунтував неможливість подання додаткових доказів до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотанні.

Твердження заявника касаційної скарги, що відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, тому суд першої інстанції, визнавши подані позивачем докази недостатніми, повинен був витребувати відповідно до вимог ст. 38 ГПК України, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки відповідно до цієї норми господарський суд може витребувати докази лише за клопотанням сторони. Водночас, ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст.ст. 32, 33 ГПК України позивач, звертаючись до суду з позовом, повинен довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, подавши відповідні докази.

Доводи заявника про порушення судом апеляційної інстанції норм ст. 30 ГПК України з огляду на відмову у задоволенні клопотання про виклик у судове засідання продавців магазину ОСОБА_8 та ОСОБА_9 для дачі пояснень по справі Вищий господарський суд України також відхиляє, оскільки в матеріалі справи міститься пояснення цих осіб в письмовій формі, яким була надана оцінка судом апеляційної інстанції. Водночас, суд касаційної інстанції враховує, що обставини справи свідчать, що доцільність отримання цих пояснень в даному випадку взагалі відсутня, оскільки такі пояснення не є належними й допустимими доказами з точки зору процесуального законодавства. В даному випадку факт укладення сторонами договору щодо передачі позивачу у володіння майна (39/100 частки комплексу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 154,6 кв.м., торгівельною площею 99,6 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1), а також знаходження у цьому приміщенні товарів, які належать позивачу, на заявлену суму, не можна доводити поясненнями працівників сторін, наданими в порядку ст. 30 ГПК України. Такі обставини можуть підтверджуватися лише письмовими доказами, зокрема: договорами, в тому числі укладеними у спрощений спосіб шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, а також підписаними сторонами актами-приймання передачі приміщення, видатковими накладними, тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, Вищий господарський суд України не встановив порушення чи неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття неправильного судового рішення у справі.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 27.07.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року у справі № 916/515/16 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.СуддяВовк І.В.СуддяСтратієнко Л.В.