ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 911/309/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівАлєєвої I.B., Коробенка Г.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Княжий двір ЛТД"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід13.09.2016у справі№911/309/16Господарського судуКиївської областіза позовомКорпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку УкраїнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф"третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю "Княжий двір ЛТД"простягнення суми

за участю

- позивача:Биченко С.О. (довіреність від 03.06.2015)- третьої особи:Перевозник П.М. (довіреність від 04.05.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України (далі - позивач) просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф" (далі - відповідач) 11 000 000,00 грн. гарантійного платежу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов попереднього договору, з урахуванням внесених змін до нього, перерахував відповідачу гарантійний платіж у вказаній сумі, однак відповідач в порушення вимог частини четвертої статті 182 ГК України не надіслав позивачу проект основного договору у встановлений попереднім договором строк, у зв'язку з чим зобов'язання укласти основний договір є припиненим, а відповідна сума гарантійного платежу підлягає поверненню.

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.03.2016 (суддя Рябцева О.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Баранець О.М., судді Рябуха В.І., Сітайло Л.Г.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх відповідність вимогам чинного законодавства.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03.04.2014 між відповідачем та позивачем укладено договір, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н.В., та зареєстровано в реєстрі за № 652, згідно з умовами пункту 1 якого сторони зобов'язалися не пізніше 04.07.2014 укласти та посвідчити договори купівлі-продажу (основні договори) майна, відповідно до переліку вказаного у даному договорі.

Пунктом 7 договору сторони визначили, що позивач оплачує відповідачу суму гарантійного платежу у розмірі 11 000 000,00 грн., що в подальшому, після укладення основних договорів, зараховується в оплату вартості земельних ділянок.

На виконання умов вказаного договору, платіжним дорученням від 04.04.2014 № 313 (#805479401) позивач перерахував відповідачу гарантійний платіж у розмірі 11 000 000,00 грн.

21.07.2014 між відповідачем та позивачем укладено договір, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н.В., та зареєстровано в реєстрі за №1459, відповідно до пункту 1 якого сторони зобов'язуються не пізніше 21.09.2014 укласти та посвідчити договори купівлі-продажу (основні договори) майна, перелік якого визначений у договорі.

Відповідно до пункту 7 договору сторони домовились, що оплачений позивачем за договором від 03.04.2014 № 652 гарантійний платіж у розмірі 11 000 000,00 грн. зараховується в якості оплати гарантійного платежу за даним договором, і в подальшому, після укладення основних договорів, зараховується в оплату вартості земельних ділянок.

Згідно з пунктом 8 договору у випадку відмови відповідача укласти договори купівлі-продажу у вказаний в пункті 1 договору термін і за вказану у пункті 6 договору суму, він повертає позивачу суму гарантійного платежу у повному обсязі.

Відповідно до пункту 17 договору сторони домовились, що усі зобов'язання сторін згідно договору від 03.04.2014 № 652 втрачають свою силу, дію договору припинено, укладанням та підписанням цього договору. Сторони засвідчують, що будь-яких претензій у зв'язку із припиненням договору від 03.04.2014 № 652 одна до одної не мають, взаємовідносини щодо сплаченого гарантійного платежу у розмірі 11 000 000,00 грн. регулюються виключно умовами даного договору.

Договором від 17.09.2014 сторони зі справи внесли зміни та доповнення до договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н.В. 21.07.2014 за реєстровим номером № 1459, згідно з пунктом 1 якого сторони домовились продовжити термін дії попереднього договору до 21.09.2015 та не пізніше цієї дати, укласти та посвідчити договір купівлі-продажу майна (основні договори), зазначеного у пункті 1 попереднього договору.

Також встановлено, що 05.12.2014 була проведена державна реєстрація товариства з обмеженою відповідальністю "Княжий двір ЛТД" (далі-третя особа), яка є правонаступником відповідача, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності, право власності на нерухоме майно: комплекс відпочинку "Княжий двір", комплексний центр побутового обслуговування населення та зазначені земельні ділянки зареєстроване за третьою особою.

Листом від 11.09.2015 № 21 відповідач та третя особа повідомили позивача про те, що на виконання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.07.2014, укладення основного договору призначено на 21.09.2015 на 11 год. 00 хв., за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, 11, кв. 35 та з метою укладення основного договору просили позивача у вказаний час направити свого представника.

Позивач листом від 21.09.2015 звернувся до відповідача та третьої особи, у якому посилаючись на ст. 635 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 182 Господарського кодексу України вказував на те, що зобов'язання укласти основний договір, яке передбачене попереднім договором, позивач вважає припиненим, оскільки відповідач у термін до 21.09.2015 не надіслав позивачу проект основного договору. У даному листі позивач вимагав від відповідача повернути оплачений гарантійний платіж у розмірі 11 000 000,00 грн. у термін до 30.09.2015.

22.09.2015 на адресу позивача був надісланий лист відповідача та третьої особи за № 24, у якому вказувалось на те, що позивачем було зірвано укладення основного договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Листом від 18.02.2016 № 9 відповідач та третя особа звернулися до позивача у якому зазначали, що відмову позивача від укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна вважають безпідставною, оскільки всі істотні умови основних договорів були визначені сторонами в укладеному попередньому договорі від 21.07.2014, а проекти, як попереднього так і основного договорів купівлі-продажу нерухомого майна готувались приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н.В., а отже, позивач міг звернутися безпосередньо до нотаріуса для отримання проектів вказаних основних договорів.

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, свою постанову мотивував тим, що оскільки в порушення умов попереднього договору основний договір не був укладений, перерахована позивачем сума грошових коштів є авансом, який підлягає поверненню відповідачем.

Про те судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті при неповному з'ясуванні всіх обставин справи, виходячи із наступного.

Статтею 635 Цивільного кодексу України визначено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (ч.1, ч.3).

Відповідно до статті 182 Господарського кодексу України за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

З аналізу вказаних норм права вбачається, що для віднесення договору до попереднього його предметом повинно бути визначене зобов'язання сторін укласти певний (основний) договір у визначений строк і на умовах, узгоджених між сторонами та зазначених в попередньому договорі.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що укладений між сторонами договір в силу приписів наведених норм права є попереднім, а основний договір між сторонами у визначений попереднім договором строк укладений не був.

Водночас залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду суд апеляційної інстанції виходив із того, що отримана відповідачем від позивача сума коштів не є завдатком а є авансом, який підлягає поверненню відповідачем.

Разом з тим, судами обох інстанцій встановлено, що за умовами вказаного вище договору перерахована позивачем відповідачу сума коштів у розмірі 11 000 000,00 грн. є гарантійним платежем.

Відповідно до частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Відповідно до вимог ст.84 ч.1 п.3 цього кодексу обставини справи, встановлені місцевим господарським судом, вказуються в мотивувальній частині рішення суду, а встановлені судом апеляційної інстанції, згідно ст.105 ч.2 п.7 вказаного кодексу, в постанові.

Оскільки суди обох інстанції не дали належної правової оцінки вказаним умовам договору, висновки про те, що спірна сума коштів є авансом, передчасні.

Враховуючи, що вирішення спору в даній справі пов'язане із дослідженням та оцінкою доказів, з урахуванням вимог ст.ст.1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Княжий двір ЛТД" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 та рішення Господарського суду Київської області від 29.03.2016 у №911/309/16, скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді I.B. Алєєва

Г.П. Коробенко