ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 904/694/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Вовка І.В., Ємельянова А.С.розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2016у справі№ 904/694/16 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Днепроспецремонт" допублічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" простягнення заборгованості

за участю представників сторін:

позивача: Колєснікова Є.О.,

відповідача: Мернік О.В.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепроспецремонт" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля", в якому просило стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 5 466 795,11 грн, з яких: 4 873 894,80 грн боргу, 468 440,97 грн пеня, 92 507,48 грн - інфляційних втрат, 31 951,89 грн - 3% річних.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2016 у справі №904/694/16 позов було задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 4 873 894,80 грн боргу, 468 440,97 грн пені, 31 951,86 грн 3 % річних, 16 490,99 грн інфляційних та 80 862,10 грн судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 у справі №904/694/16 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2016 року було скасовано частково; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 4 873 894,80 грн боргу, пеню в сумі 468 440,97 грн, 3 % річних в сумі 31 951,86 грн та інфляційні у сумі 39 037,21 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 81 199,87 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів, ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.03.2016 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2016 скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.07.2015 між ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" (замовник) та ТОВ "Днепрспецпремонт" (підрядник) було укладено договір №1364-ПУ-УМТС, відповідно до пункту 1.1. якого підрядник зобов'язався виконати, а замовник - прийняти і оплатити роботи: зняття та перенесення ґрунтового покриву на ділянці рекультивації шахти "Благодатна" ПСП"ШУ ім. Героїв космосу".

Пунктом 3.3. договору сторони передбачили строки виконання робіт: початок виконання - протягом 5 календарних днів з дати підписання договору, закінчення виконання - 30.10.2015.

Відповідно до п.4.1. договору приймання виконаних робіт здійснюється сторонами щомісячно по актах приймання виконаних робіт (форма КБ-2в), довідках про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3), підписаних уповноваженими представниками сторін.

Пунктами 5.1., 5.4. договору сторони передбачили, що вартість робіт по договору складає 7 056 926,40 грн. Оплата робіт здійснюється щомісячно протягом 5 робочих днів з 60 календарного дня з дати підписання акта приймання виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт та виставлення рахунку підрядником.

Відповідно до п.5.5.договору у разі порушення підрядником зобов'язань за договором замовник вправі направити підряднику вимогу про оплату штрафних санкцій та збитків та до їх оплати підрядником затримати оплату за виконані роботи на суму штрафних санкцій та /або збитків із звільненням замовника від відповідальності за дану затримку. Підрядник зобов'язується здійснити оплату штрафних санкцій та збитків протягом 5 календарних днів з моменту направлення замовником вимоги підряднику. При цьому замовник на свій розсуд має право оплатити підряднику вартість робіт до оплати останнім штрафних санкцій та/або відшкодування збитків.

Перерахування замовником грошових коштів за виконані роботи до оплати підрядником штрафних санкцій та/або відшкодування збитків не звільняє підрядника від зобов'язань по оплаті штрафних санкцій за порушення виконання зобов'язань. При неоплаті підрядником штрафних санкцій замовник має право застосувати до підрядника оперативно-господарську санкцію згідно з п.5.6 договору.

Пунктом.5.6. договору встановлено, що зобов'язання підрядника виконати роботи відповідно до умов договору забезпечуються оперативно-господарською санкцією, під якою розуміється право замовника отримати суму нарахованих штрафних санкцій у зв'язку з неналежним виконанням договору з сум, які підлягають виплаті підряднику. Оперативно-господарська санкція застосовується до підрядника після того, як він не сплатив замовнику в установлений строк направлену на його адресу вимогу.

Відповідно до п.7.2. договору за порушення строків виконання робіт, обумовлених п.3.1 договору, а саме: п.п.7.2.1 невиконання робіт та/або етапу робіт в межах 10 календарних днів підрядник сплачує замовнику штраф в розмірі 10 процентів від вартості робіт за договором; п.п.7.2.2 невиконання робіт та/або етапу робіт більш ніж на 10 календарних днів підрядник сплачує замовнику штраф в розмірі 10 процентів від вартості робіт за договором та неустойку в розмірі 0.5 процентна від вартості робіт за договором за кожний день прострочення.

Пунктом 7.8. договору встановлена відповідальність замовника за порушення строків оплати робіт у вигляді спати підряднику пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несвоєчасного виконання зобов'язання.

Судами встановлено, що позивач виконав підрядні роботи, що підтверджується копіями актів приймання виконаних робіт №П1-07-15 за липень 2015 на суму 1 797 654 грн, №П1-08-15 за серпень 2015 на суму 3 188 400 грн та №П1-10-15 за вересень 2015 на суму 907 594,80 грн, які підписані сторонами.

Крім того, судами також встановлено, що актами коригування вартості робіт, які виконані позивачем у липні, серпні 2015, у зв'язку з чим, вартість робіт за липень 2015 складає 1 610 444,40 грн, за серпень 2015 - 2 355 855, 60 грн.

Оскільки відповідач порушив зобов'язання за договором та в установлені строки вартість робіт в сумі 4 873 894,80 грн не оплатив, дана обставина і стала підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача 4 873 894,80 грн боргу, 468 440,97 грн пені, 92 507,48 грн - інфляційних втрат, 31 951,89 грн - 3% річних.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд здійснив перерахування інфляційних, нарахованих позивачем на підставі ст.625 ЦК України, та задовольнив частково в цій частині позовні вимоги в сумі 16 490,99 грн.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позовних вимог, скасовував рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат та задовольнив інфляційні в сумі 39 037,21 грн, оскільки висновки викладені в рішенні не відповідають фактичним обставинам справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, виходячи з наступного.

Зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України та ч. 2 ст. 11 ГК України, можуть виникати, зокрема, із договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, - відповідач порушив своє зобов'язання.

Колегія суддів вважає, що суди дійшли правомірного висновку про те, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем та її розмір підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу є правомірними та обґрунтованими.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання повинно бути виконане.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахування розміру пені та 3 % річних, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про стягнення на користь позивача пені у сумі 468 440,97 грн, 3 % річних в сумі 31 951,86 грн.

Також колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду щодо скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового, яким присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні в сумі 39 037,21 грн з огляду на наступне.

Місцевим судом перерахунок інфляційних втрат здійснено з урахуванням приписів п.3.2 пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", однак місцевим судом залишено поза увагою, що по заборгованості за актом приймання виконаних робіт за липень 2015 інфляційні складають 43 707,46 грн, а підлягають стягненню з відповідача в сумі 22 546,22 грн, тобто в межах позовних вимог, заявлених позивачем. По акту за вересень 2015 підстави для стягнення з відповідача інфляційних відсутні, оскільки відповідно до п.3.2 вищевказаної постанови пленуму Вищого господарського суду України нараховуються, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж.

Строк оплати вартості робіт за вересень 2015 настав 14.12.2015, у зв'язку з чим, інфляційні повинні бути нараховані починаючи з 01.01.2016, однак, період визначений позивачем для такого нарахування складає 15.12.2015 - 01.01.2016.

Враховуючи вищевказане, судом апеляційної інстанції правомірно присуджено до стягнення інфляційні в сумі 39 037,21 грн.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог стосовно стягнення інфляційних.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2016, ухваленого з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 року у справі № 904/694/16 - без змін.

Головуючий Н. Нєсвєтова

Судді І. Вовк

А. Ємельянов