ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року Справа № 922/1869/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Корнілова Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуАкціонерної компанії "Харківобленерго"на рішеннягосподарського суду Харківської області від 20.07.2016 р. (суддя Ольшанченко В.І.)та на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 р. (судді: Терещенко О.І., Сіверін В.І., Ільїн О.В.)у справі№922/1869/16 господарського суду Харківської областіза позовомАкціонерної компанії "Харківобленерго"доНаціонального наукового центру "Харківський фізико-технічний інститут"простягнення 84 520 грн. 76 коп.за участю представників: від позивача Ткаченко К.О., довіреність №01-16юр/3220 від 25.04.2016 р. від відповідача не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Акціонерна компанія "Харківобленерго" звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Національного наукового центру "Харківський фізико-технічний інститут" з вимогою щодо стягнення, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, 84 520 грн. 76 коп.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.07.2016 р. у справі №922/1869/16, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 р., вказаний позов задоволено частково, а саме: стягнуто з Національного наукового центру "Харківський фізико-технічний інститут" 3% річних за період з 26.03.2016 р. по 28.03.2016 р. в сумі 363 грн. 00 коп. та пеню за період з 26.03.2016 р. по 28.03.2016 р. в сумі 5 309 грн. 66 коп.

Судові рішення господарських судів попередніх інстанцій обґрунтовано, доведеністю факту прострочення відповідачем строку оплати рахунку за використану електроенергію за лютий 2016 р. Одночасно, судами зроблено висновок, про невстановлення моменту отримання позивачем рахунків за грудень 2015 р. та січень 2016 р., через що в задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погодившись з судовими актами, прийнятими місцевим та апеляційним господарськими судами, Акціонерна компанія "Харківобленерго" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2016 р., постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В своїй касаційній скарзі заявник посилається на невірне застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2016 р. справу №922/1869/16 передано колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Корнілова Ж.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.10.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Корнілова Ж.О., касаційну скаргу Акціонерної компанії "Харківобленерго" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 21.11.2016 р.

В судове засідання 21.11.2016 р. з'явився представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору про постачання електричної енергії №207 від 02.04.2014 р., а також договорів про закупівлю послуг з постачання електроенергії від 16.02.2015 р. та від 19.02.2016 р., між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) виникли правовідносини з постачання електричної енергії та її споживання.

При цьому, сторони погодили та виклали в п. 1.1 договорів про закупівлю, що у разі виникнення спірних питань між умовами цих договорів та умовами договору про постачання електричної енергії №207 від 02.04.2004 р. пріоритет має договір про постачання електричної енергії №207 від 02.04.2004 р.

Одночасно, невід'ємною частиною вищевказаного договору про постачання електричної енергії є укладена сторонами 09.02.2012 р. додаткова угода, за умовами якої споживач, зокрема, зобов'язується щомісяця у встановлений договором строк надавати постачальнику звіт про обсяги спожитої електричної енергії за розрахунковий період за встановленою формою (абз. 3 п. 2.3.2.), призначити відповідальних за прийняття рахунків та іншої кореспонденції, що надходитиме від АК "Харківобленерго" на підставі наказу про призначення відповідальних осіб (абз. 9 п.2.3.2) та своєчасно оплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами додатку №2 "Порядок розрахунків" (п.2.3.3).

Крім того, відповідно до умов всіх вказаних вище договорів, невід'ємною частиною кожного з них є додаток №2 - Порядок розрахунків, яким споживачу (замовнику) встановлений розрахунковий період з 01 числа місяця до такого ж числа наступного місяця (п. 1), а також визначено порядок виставлення постачальником рахунків та порядок їх оплати споживачем (п.п. 4.1, 4.2, 4.4, 4.5).

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що позивачем поставлено відповідачу електричну енергію за період з грудня 2015 р. по березень 2016 р. Вказане підтверджується відповідними звітами про обсяги спожитої електричної енергії, які підписані сторонами договору.

Поряд з цим, місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що акти за використану електроенергію за грудень 2015 р. та січень 2016 р. отримані представником відповідача Міняєвою О.С. 04.01.2016 р. та 01.02.2016 р. відповідно. Вказані рахунки в подальшому були сплачені відповідачем, а акти підписані останнім без зауважень.

В свою чергу, попередніми судовими інстанціями встановлено, що рахунки на оплату електричної енергії за лютий 2016 р. і за перетікання реактивної енергії за лютий 2016 року були надіслані позивачем на адресу відповідача 18.03.2016 р. рекомендованим листом, докази направлення якого є в матеріалах справи. Також, в матеріалах справи наявні платіжні доручення №145 від 24.03.2016 р. на суму 1516747,70 грн. та №146 від 24.03.2016 р. на суму 44964,35 грн., оплата по яких була проведена Державною казначейською службою 28.03.2016 р.

Порушення строків оплати рахунків за грудень 2015 р. - лютий 2016 р. стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача пені та 3% річних за прострочення оплати відповідачем сум основного боргу, що є порушенням п. 2.3.3 додаткової угоди від 09.02.2012 р. про внесення змін до договору про постачання електричної енергії №207 від 02.04.2004 р. та п. 5 додатку №2 від 09.02.2012 р. до вказаного договору.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. 611 вказаного кодексу).

В частині 2 ст. 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.2.1 додаткової угоди від 09.02.2012 р. про внесення змін до договору про постачання електричної енергії №207 від 02.04.2004 р. сторони дійшли згоди, що за внесення платежів, передбачених п.п. 2.3.3 - 2.3.4 цього договору, з порушенням термінів, визначених додатком №2 "Порядок розрахунків", споживач сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, 3% річних та індексу інфляції. Сума пені нараховується споживачу з першого дня прострочення платежу, який повинен бути здійснений споживачем в термін, встановлений в додатку №2 "Порядок розрахунків", до дня сплати заборгованості включно та зазначається в рахунку окремим рядком.

Розглядаючи позовні вимог, що стосуються оплати рахунків за грудень 2015 р. та січень 2016 р., господарські суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що позивачем не надано доказів відправки вказаних рахунків відповідачу або доказів їх вручення відповідальній особі відповідача, як це передбачено п. 5 порядку розрахунків, та доказів настання строку виконання відповідачем зобов'язання по оплаті вартості використаної (купленої) електричної енергії і за перетікання реактивної електроенергії за грудень 2015 р. та січень 2016 р.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з наведеним висновком, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, що Міняєва О.С. є відповідальною за прийняття рахунків та іншої кореспонденції, що надходитиме від Акціонерної компанії "Харківобленерго", на підставі наказу про призначення відповідальних осіб, як це передбачено п. 2.3.2 додаткової угоди від 09.02.2012 р.

Зважаючи на це, місцевий та апеляційний господарські суди вірно визначили, що позивачем не доведено факту порушення відповідачем строків розрахунків за спожиту електричну енергію та інших нарахувань у грудні 2015 р. та січні 2016 р., через що відсутні підстави для нарахування пені та 3% річних за вказані періоди.

Проте, попередніми судовими інстанціями встановлено, що позивачем правомірно нараховано відповідачу 3% річних та пеню за оплату електроенергії, спожиту у лютому 2016 р., оскільки рахунок на оплату за лютий 2016 р. було відправлено відповідачу 18.03.2016 р., а його оплату проведено лише 28.03.2016 р.

Аналогічна правова позиція, зокрема, викладена і в постанові Вищого господарського суду України від 04.02.2015 р. у справі №33/234-10 та у постановах Верховного Суду України від 08.11.2010 р. у справі №4/719 і від 15.11.2010 р. у справі №4/270д.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає обґрунтованим висновок господарських судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, а саме: стягнення з відповідача 3% річних за період з 26.03.2016 р. по 28.03.2016 р. в сумі 363 грн. 00 коп. та пені за період з 26.03.2016 р. по 28.03.2016 р. в сумі 5 309 грн. 66 коп. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електроенергії та за перетікання реактивної електроенергії за лютий 2016 р. за договором про постачання електричної енергії №207 від 02.04.2004 р., в редакції, викладеній у додатковій угоді від 09.02.2012 р.

Крім того, судова колегія господарського суду касаційної інстанції погоджується з викладеною в оскаржуваному рішенні та постанові позицією попередніх судових інстанцій щодо того, що договірні відносини між учасником (позивачем) та замовником (відповідачем) перервані не були, а заперечення відповідача з цього приводу не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, зважаючи на те, що висновки місцевого та апеляційного господарських судів про юридично значиму поведінку сторін справи, відповідають дійсності, ґрунтуються на матеріалах справи та не суперечать приписам законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових актів.

При цьому, касаційна скарга залишається без задоволення, оскільки Вищий господарський суд України визнає, що рішення господарських судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права та при повному з'ясуванні всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Акціонерної компанії "Харківобленерго" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 р. та рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2016 р. у справі №922/1869/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Ж.О. Корнілова