ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року Справа № 915/167/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В., суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А.,за участю представників: від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від відповідача-1: від відповідача-2:Татарчук Л.І. дов. від 11.04.2016р. Будниченко О.В. дов. від 10.08.2015р., Липська Н.В. дов. від 11.04.2014р. від третьої особи-1Тищенко А.В. дов. від 29.06.2016р. від третьої особи-2:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"на рішення та на постановуГосподарського суду Миколаївської області від 06.07.2016р. Одеського апеляційного господарського суду від 25.08.2016р.у справі№915/167/16 господарського суду Миколаївської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-бельгійського підприємства з іноземними інвестиціями "Євролакт"до треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів1) Публічного акціонерного товариства "Вознесенський сиркомбінат" 2) Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" 1) Кабінет Міністрів України 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Каскад-Продакшн"провизнання недійсним договору ВСТАНОВИВ:

В лютому 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю спільне українсько-бельгійське підприємство з іноземними інвестиціями "Євролакт" (далі - Товариство) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Публічного акціонерного товариства "Вознесенський сиркомбінат" (далі - іпотекодавець) та Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - Банк, іпотекодержатель) про визнання недійсним іпотечного договору №151208Z128 від 05.12.2008р.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2016р. (суддя Дубова Т.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.08.2016р. (головуючий суддя Разюк Г.П., судді Головей В.М., Лисенко В.А.), у задоволені позові відмовлено повністю.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 203, 215, 358, 638 Цивільного кодексу України, статті 180 Господарського кодексу України та статті 18 Закону України "Про іпотеку", з урахуванням яких суди дійшли висновку про неукладеність оспорюваного іпотечного договору в зв'язку з недосягненням його сторонами згоди за такими істотними умовами - як опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та термін погашення кредитів, враховуючи різницю в обумовленому договором та фактично переданому в іпотеку обсязі (площі) нерухомого майна (частина головного виробничого корпусу літ. "Д-2", тобто частина приміщень І та ІІ поверхів, а не всі 93/100 частини комплексу, які належать відповідачу-1).

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, відповідач-2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати повністю, а рішення змінити в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог, виключивши з його мотивувальної частини висновки щодо недосягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами іпотечного договору №151208Z128 від 05.12.2008р. та його неукладеності.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 207, 209, 213, 267, 572, 575, 583, 638 Цивільного кодексу України, статей 180, 181 Господарського кодексу України, статей 8, 18 Закону України "Про іпотеку" та статей 1, 105 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на тому, що опис предмета іпотеки, визначений сторонами у п.1.3 іпотечного договору №151208Z128 від 05.12.2008р. (далі - іпотечний договір), є достатнім для його ідентифікації, та містить його реєстраційні дані. При цьому Банк вказує на те, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. В даному ж випадку фактичні дії сторін щодо виконання умов оспорюваного іпотечного договору, які підтверджуються виконанням іпотекодавцем (відповідачем-1) зобов'язань зі страхування предмета іпотеки (договір добровільного страхування майна від 28.10.2008р. в редакції додаткової угоди від 22.12.2008р.) та оплати ним послуг нотаріуса та витрат, пов'язаних з вчиненням державної реєстрації обтяжень іпотекою в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, свідчать про укладення цього договору. Крім того відповідач-2 вважає, що висновок апеляційного суду про неузгодженість сторонами іпотечного договору такої істотної умови, як термін виконання основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, не відповідає умовам п.4.3 ст.4 генеральної угоди №151208N4 від 08.10.2008р., в рамках якої укладалися кредитні договори №№151208К53; 151208К54 від 08.10.2008р., що є її невід'ємними частинами.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 08.10.2008р. між відповідачем-2 та ТОВ "Каскад-Продакшн" ЛТД (далі - третя особа-2) було укладено генеральну угоду № 151208N4. Того ж дня, в рамках генеральної угоди, між ними укладено кредитні договори №№ 151208К53, 151208К54.

05.12.2008р. між ВАТ "Вознесенський сиркомбінат" та ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України", які є правопопередниками відповідачів, підписано іпотечний договір №151208Z128 для забезпечення зобов'язань третьої особи-2, що випливають з генеральної угоди №151208N4 від 08.10.2008р. з усіма чинними кредитними договорами, які підписані в рамках цієї генеральної угоди.

Відповідно до п.1.3 іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно - частина головного виробничого корпусу, зазначеного літерою "Д-2", заг. пл. 19467,2 кв.м., що становить 93/100 частини комплексу, який розташований за адресою: м. Вознесенськ, вул. Молодогвардійська, буд. 58а.

Таким чином відповідач-1 виступив майновим поручителем за зобов'язаннями згідно генеральної угоди від 08.10.2008р. №151208N4, кредитних договорів від 08.10.2008р. №151208К53 та №151208К54.

Відповідно до договору про реальне користування об'єктом нерухомого майна від 26.05.2006р., який укладено між ТОВ СП "Євролакт" та ПАТ "Вознесенський сиркомбінат" та посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області за №788, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.05.2006р. (ЯЯЯ № 716528), витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 06.05.2006р. (СВУ № 264934), від 29.05.2006р. (СВУ № 069321 ) (т.1, а.с.27-33), позивач та відповідач -1 є співвласниками комплексу, який розташований за адресою: м. Вознесенськ, вул. Малогвардійська, буд. 58а, перший - в частині 7/100, другий- в частині 93/100.

Згідно з договором про реальне користування об'єктом нерухомого майна від 26.05.2006р. до складу 93/100 частини майнового комплексу за адресою: вул. Молодогвардійська, буд. 58а, м. Вознесенськ, Миколаївської обл., що передано у реальне користування відповідачу-1 загальною площею 19467,2 кв.м входить:

частина головного виробничого корпусу (літера Д-2) площею 11706,4 кв.м.;

адміністративний корпус з галереєю (літери А-3, Б-1, Ш-І) площею 1 771,1 кв.м.;

прохідна (літера В-1) площею 16,5 кв.м.;

склад ПНП (літера Г-1) площею 31,6 кв.м.;

критий піднавіс (літери Е-1, 3-1) площею 1 862,0 кв.м.;

гараж (літера Ж-1) площею 175,5 кв.м.;

допоміжний корпус, розподільчий пристрій (літера 1-1) площею

2 726,5 кв.м.;

котельня з мазутною (літери Л-2, Н-1) площею 881,7 кв.м.;

заправка (літера М-1) площею 12,1 кв.м.;

мазутна, ємкості (літери О-1, П-1, Р-1, С-1, Т-1) площею 120,7 кв.м.;

конденсаторна (літера У-1) площею 4,5 кв.м.;

сторожка (літера Ф-1) площею 6,2 кв.м.;

склад (літера Х-1) площею 25,0 кв.м.;

вбиральня (літера К-1) площею 3,3 кв.м.;

компресорна (літера 4-1) площею 20,2 кв.м.;

прибудова до компресорної (літера Щ-1);

склад (літера Ц-1) площею 103,9кв.м.;

під'їзна автодорога 25; внутрішньо площадні дороги 24; відкрита автостоянка 6;градирня 1;водонапірна башта 13.

З умов п.1.3 іпотечного договору №1512082128 від 05.12.2008р. вбачається, що предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у кредитному договорі зобов'язань третьої особи-2, є нерухоме майно - частина головного виробничого корпусу, зазначеного літерою "Д-2", заг. пл. 19467,2 кв.м., що становить 93/100 частини комплексу, який розташований за адресою: м.Вознесенськ, вул. Молодогвардійська, буд. 58а (предмет іпотеки), що складається з:

на 1 поверсі: 1 цех мийки пл. 637,8 кв.м., 2 теплопункт пл. 89.7 кв.м., З прийом сироватки пл. 24,7 кв.м., 4 прийом сироватки пл. 12.6 кв.м., 5 кабінет пл. 5,3 кв.м., 6 склад пл. 9,65 кв.м., 8 санвузол пл. 1,7 кв.м., 8 санвузол пл. 1,7 кв.м., 9

санвузол пл. 3,6 кв.м., 10 щитова пл. 19,6 кв.м., 11 коридор пл. 8,1 кв.м., 12 лабораторія пл. 13,5 кв.м., 13 цех сушки пл. 316,0 кв.м., 44 щитова пл. 50,8 кв.м., 45 цех сушки пл. 529,5 кв.м., 46 цех пл. 132,5 кв.м., 47 кладова пл. 9,7 кв.м., 48, склад пл. 111,4 кв.м., 49 приміщення пл. 31,8 кв.м., 50 коридор пл. 4,7 кв.м., 51 битова пл. 3,8 кв.м., 52 роздягальня пл. 3,2 кв.м., 53 душова пл. 3,2 кв.м., 54 санвузол пл. 1,0 кв.м., 55 санвузол пл. 1,0 кв.м., 56 санвузол пл. 1,0 кв.м., 57 санвузол пл. 1,0 кв.м., 58 санвузол пл. 1,0 кв.м., 59 санвузол пл. 1,0 кв.м., 60 санвузол пл. 5,1 кв.м., 61 кабінет пл. 4,7 кв.м., 62 приміщення пл. 11,0 кв.м., 63 санвузол пл. 4,2 кв.м., 64 коридор пл. 10,8 кв.м., 65 коридор пл. 3,9 кв.м., 70 коридор пл. 2,6 кв.м., 71 коридор пл. 6,0 кв.м., 72 коридор пл. 2,2 кв.м., 73 битова пл. 12,5 кв.м., 74 санвузол пл. 1,1 кв.м., 75 санвузол пл. 0,9 кв.м., 76 санвузол пл. 0,9 кв.м., 77 коридор пл. 2,0 кв.м., 78 санвузол пл. 1,1 кв.м., 79 санвузол пл. 1,1 кв.м., 80 коридор пл. 2,4 кв.м., 81 роздягальня пл. 12,4 кв.м., 82 цех пл. 119.2 кв.м., 83 цех пл. 311,1 кв.м., 84 холодильник пл. 91,4 кв.м., 85 коридор пл. 7,6 кв.м., 86 кабінет пл. 8,0 кв.м., 87 заквасочна пл. 7,0 кв.м., 88 заквасочна пл. 6,0 кв.м., 89 заквасочна пл. 7,8 кв.м., 90 коридор пл. 18,2 кв.м., 91 насосна пл. 25,2 кв.м., 92 приміщення пл. 13,3 кв.м., 93 коридор пл. 12,4 кв.м., 94 склад тари пл. 31,7 кв.м., 95 мийка тари пл. 36,4 кв.м., 96 приміщення пл. 33,1 кв.м., 97 приміщення пл. 64,6 кв.м, 98 приміщення пл. 33,5 кв.м., 99 цех пл. 311,4 кв.м., 100 битова пл. 14.7 кв.м., битова пл. 10,9 кв.м., 102 кабінет пл. 4,2 кв.м., 103 кабінет пл. 11,7 кв.м., 104 коридор пл. 16,5 кв.м.. 105 кабінет пл. 33,6 кв.м., 106 лабораторія пл. 12,3 кв.м., 107 лабораторія пл. 12,1 кв.м., 108 лабораторія пл. 22,5 кв.м., 109 лабораторія пл. 3,0 кв.м., 110 коридор пл. 4,5 кв.м., 111 цех пл. 376,3 кв.м., 112 цех пл. 30,2 кв.м., 113 приміщення пл. 16,9 кв.м., 114 приміщення пл. 31,6 кв.м., 115 приміщення пл. 16,2 кв.м., 116 санвузол пл. 1,2 кв.м., 117 санвузол пл. 3,0 кв.м., 118 санвузол пл. 1,6 кв.м., 119 санвузол пл. 1,7 кв.м., 120 санвузол пл. 2,0 кв.м., 121 санвузол пл. 5,4 кв.м., 122 коридор пл. 172,6 кв.м., 123 коридор пл. 16,6 кв.м., 124 приміщення пл. 3,5 кв.м., 125 приміщення пл. 2,9 кв.м., 126 кабінет пл. 4.9 кв.м., 127 кабінет пл. 17,1 кв.м., 128 цех пл.. 190,8 кв.м., 129 цех пл. 66,5 кв.м., 130 приміщення пл. 142,0 кв.м., 131 цех пл. 267,1 кв.м., 132 коридор пл. 143,6 кв.м., 133 склад пл. 23,5 кв.м., 134 приміщення пл. 41,6 кв.м., 135 приміщення пл. 100,1 кв.м., 136 цех пл. 836,1 кв.м., 137 цех пл. 125,4 кв.м., 138 приміщення пл. 16,9 кв.м., 139 коридор пл. 14,6 кв.м., 140 приміщення пл. 16,2 кв.м., 141 приміщення пл. 16,2 кв.м., 142 сходова клітка пл. 13,4 кв.м., 143 кабінет пл. 16,2 кв.м., 144 кабінет пл. 7,8 кв.м., 145 кабінет пл. 5,1 кв.м., 146 кабінет пл. 17,4 кв.м, 147 кабінет пл. 16,4 кв.м., 148 кабінет пл. 7,1 кв.м., 149 кабінет пл. 10,5 кв.м., 150 лабораторія пл, 72,2 кв.м., 151 цех пл. 83,2 кв.м., 152 цех пл. 432,7 кв.м., 153 цех пл. 91,9 кв.м., 154 кабінет пл. 32,8 кв.м., 155 кабінет пл. 4,7 кв.м., 156 коридор пл. 328,5 кв.м., 157 цех пл. 135,1 кв.м., 158 цех пл. 142,0 кв.м., 159 цех пл. 281,2 кв.м., 160 цех пл. 551,0 кв.м., 161 цех пл. 267,8 кв.м., 162 цех пл. 343,9 кв.м., 163 цех пл. 672,9 кв.м., 164 цех пл. 657,5 кв.м., ітого по Д-2 І поверху 10 295,3 кв.м.

на II поверсі: 165 приміщення пл. 160,0 кв.м., 166 приміщення пл. 13,7 кв.м., 167 приміщення пл. 8,4 кв.м., 168 приміщення пл. 4,9 кв.м., 166 приміщення пл. 8,1 кв.м., 170 приміщення пл. 7,8 кв.м., 171 приміщення пл 15,4 кв.м., 172 приміщення пл. 34,4 кв.м., 173 приміщення пл. 5,7 кв.м., 174 приміщення пл. 10,4 кв.м., 175 приміщення пл. 69,5 кв.м., 176 приміщення пл. 68,2 кв.м., 177 приміщення пл. 32,5 кв.м., 178 приміщення пл. 5,5 кв.м., 179 приміщення пл. 26,3 кв.м., 180 коридор пл. 233,6 кв.м., 181 приміщення пл. 96,1 кв.м., 182 приміщення пл. 71,2 кв.м., 183 приміщення пл. 71,2 кв.м., 184 сходова клітка пл. 13,8 кв.м., 185 приміщення пл. 7,4 кв.м., 186 приміщення 5,7 кв.м., 187 компресорна пл. 34,6 кв.м., 188 кабінет пл. 11,3 кв.м., 189 кабінет пл. 12,3 кв.м., 190 кабінет пл. 47,8 кв.м., 191 цех пл. 39,1 кв.м., 192 цех пл. 23,9 кв.м., 193 цех пл. 339,2 кв.м., всього по Д-2 II поверх 1 411,1 кв.м..

Таким чином до складу предмету іпотеки не увійшли: адміністративний корпус з галереєю (літери А-3, Б-1, Ш-І) площею 1 771,1 кв.м.; прохідна (літера В-1) площею 16,5 кв.м.; склад ПНП (літера Г-1) площею 31,6 кв.м.; критий піднавіс (літери Е-1, 3-1) площею 1 862,0 кв.м.; гараж (літера Ж-1) площею 175,5 кв.м.; допоміжний корпус, розподільчий пристрій (літера 1-1) площею 2 726,5 кв.м.; котельня з мазутною (літери Л-2, Н-1) площею 881,7 кв.м.; заправка (літера М-1) площею 12,1 кв.м.; мазутна, ємкості (літери 0-1, П-1, Р-1, С-1, Т-1) площею 120,7 кв.м.; конденсаторна (літера У-1) площею 4,5 кв.м.; сторожка (літера Ф-1) площею 6,2 кв.м.; склад (літера Х-1) площею 25,0 кв.м.; вбиральня (літера К-1) площею 3,3 кв.м.; компресорна (літера 4-1) площею 20,2 кв.м.; прибудова до компресорної (літера Щ-1); склад (літера Ц-1) площею 103,9 кв.м.; під'їзна автодорога 25; внутрішньоплощадні дороги 24; відкрита автостоянка 6;градирня 1 ;водонапірна башта 13, тобто в іпотеку було передано частину головного виробничого корпусу, яка складає не всі 93/100 частини комплексу, які належать відповідачу-1, а площею значно меншою, ніж це визначено в іпотечному договорі.

Крім того, відповідно до п.1.3 іпотечного договору №151208Z128, зазначено майно, до складу якого входять: " 6 склад пл. 9,65 кв.м.", " 8 санвузол пл. 1.7 кв.м., 8 санвузол пл. 1.7 кв.м.", 150 лабораторія пл. 72.2 кв.м.", " 182 приміщення пл. 71,2 кв.м."

Натомість договір про реальне користування об'єктом нерухомого майна від 26.05.2006р. свідчить, що: 6 склад має площу 9,5 кв.м., один, а не два 8-х санвузла пл. 1.7 кв.м., площа 150 лабораторії складає 72.7 кв.м., 182 приміщення має площу 4.3 кв.м., а 183 приміщення площею 71,2 кв.м взагалі не увійшло до складу предмету іпотеки.

Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, відсутність в іпотечному договорі №151208Z128 від 05.12.2008р. однієї істотної умови (опису предмета іпотеки, достатнього для його ідентифікації) свідчить про недійсність такого договору та порушує право Товариства, як майнового поручителя перед Банком, оскільки наділяє останнього правом пред'являти до позивача вимоги в обсязі, що значно перевищує вартість іпотечного майна.

Відповідно до п.3 ч.1 та ч.2 статті 18 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) іпотечний договір повинен містити таку істотні умову як опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Судом першої інстанції достеменно встановлено та скаржником належним чином не спростовано факт невідповідності загальної (більшої) площі нерухомого майна - частини головного виробничого корпусу літ. "Д-2" по вул. Молодогвардійській, 58а в м.Вознесенську (19467,2кв.м.), що мало б становити належні іпотекодавцю на праві власності 93/100 частини комплексу, яка (площа) вказана в абзаці 1 п.1.3 іпотечного договору №151208Z128 від 05.12.2008р., реальній (значно меншій) площі нерухомого майна (11706,4кв.м.), фактично переданого в іпотеку, що становить частину приміщень І та ІІ поверхів, а не всі 93/100 частини комплексу, які належать відповідачу-1), що, в свою чергу, свідчить про недосягнення відповідачами згоди по такій істотній умові, як опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації.

Наведене підтверджується наявними у справі доказами в їх сукупності: договором про реальне користування об'єктом нерухомого майна від 26.05.2006р., укладеним між позивачем та відповідачем як співвласниками комплексу будівель по вул. Молодогвардійській, 58а в м.Вознесенську, листом Товариства №135 від 09.09.2008р., протоколом засідання Правління ВАТ "Вознесенський сиркомбінат" від 03.09.2008р., протокол Спостережної ради ВАТ "Вознесенський сиркомбінат" від 04.09.2008р., листом голови Спостережної ради ВАТ "Вознесенський сиркомбінат" Александрова О.В. №203 від 03.09.2008р. та нотаріально посвідченою заявою ТОВ СП "Євролакт" в особі директора Мальчука В.Ш.

Колегія суддів враховує, що вказані фактичні обставини скаржником не спростовані.

Водночас, в основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний іпотечний договір не може бути визнано недійсним, оскільки він не є укладеним в зв'язку з недосягненням його сторонами згоди за такими істотними умовами, як термін виконання основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою (термін погашення кредитів), та опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, з огляду на велику розбіжність з визначеним у договорі (частина головного виробничого корпусу літ. "Д-2" загальною площею 19467,2кв.м.) та фактично переданим в іпотеку обсягом (площею) нерухомого майна (частина головного виробничого корпусу літ. "Д-2" площею 11706,4кв.м., тобто частина приміщень І та ІІ поверхів, а не всі 93/100 частини комплексу, які належать відповідачу-1). При цьому апеляційним судом відхилено доводи Банку щодо неможливості визнання іпотечного договору неукладеним через фактичні дії щодо виконання його умов в частині страхування предмета іпотеки, оскільки фактичне виконання договору іпотеки здійснюється одержанням іпотекодержателем задоволення за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у разі невиконання боржником забезпеченого зобов'язання, що в даному випадку не відбулося, а укладання відповідачем-1 договору страхування власного нерухомого майна є його правом, а не виконанням договору іпотеки.

Однак, касаційна інстанція вважає такі висновки судів І та апеляційної інстанцій передчасними з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, вимоги Банку обмежуються необхідністю зміни рішення від 06.07.2016р. в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог, а саме шляхом виключення з його мотивувальної частини висновків щодо недосягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами іпотечного договору №151208Z128 від 05.12.2008р. та щодо його неукладеності. Тобто резолютивна частина рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю, відповідачем-2 не оскаржується.

Водночас, як роз'яснено в абзаці 3 п.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011р. №11 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України", суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.

Крім того зміна рішення суду першої інстанції, на якій наголошує скаржник, полягає не у коригуванні мотивувальної частини рішення, а у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення, що, як правило, проявляється у його викладенні в іншій редакції (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, припинити провадження у справі в певній частині позовних вимог, змінити розподіл судових витрат, підлягаючих до стягнення тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні чи постанові головного висновку місцевого господарського суду щодо прав і обов'язків сторін у спірних правовідносинах.

Згідно положень ч.ч.1,3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду рішень господарських судів у справах зі спорів про визнання правочинів недійсними (постанова судових палат у господарських справах та у цивільних справах ВСУ від 01.06.2016р. у справі №920/1771/14).

Однак, як вбачається зі змісту оскаржених судових рішень, господарські суди не дослідили, яким чином у зв'язку з укладенням відповідачами іпотечного договору можуть порушуватися, не визнаватися або оспорюватися права позивача, як співвласника предмета іпотеки та майнового поручителя, зважаючи на проведену в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек державну реєстрацію обтяжень іпотекою нерухомого майна значно більшої загальної площі (19467,2кв.м.), ніж фактично переданого в іпотеку згідно абзаців 2 і 3 п.1.3 іпотечного договору (площею 11706,4кв.м.). Зокрема, судами не з'ясовано, чи охоплюється відповідним обтяженням майно, яке належить Товариству на праві спільної часткової власності та яким позивач користується на умовах нотаріально посвідченого договору про реальне користування об'єктом нерухомого майна від 26.05.2006р., укладеного з відповідачем-1.

При цьому судами попередніх інстанцій залишено поза увагою положення ч.1 статті 11 Закону України "Про іпотеку", згідно яких майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

У зв'язку з цим суди не дослідили наявність чи відсутність порушення оспорюваним іпотечним договором №151208Z128 від 05.12.2008р. прав позивача, який не є стороною за цим договором, але є стороною (майновим поручителем) за іншим іпотечним договором (від 08.10.2008р.), укладеним з Банком, що, в свою чергу, не виключає наявність підстав вважати відповідальність Товариства такою, що обмежена вартістю предмета іпотеки за останнім договором.

Відповідно до ч.1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.8 статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Як роз'яснено в абзацах 6 та 7 п.2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", господарським судам необхідно враховувати, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону. Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України "Про оренду землі").

Частиною 2 статті 18 Закону України "Про іпотеку" прямо передбачено можливість визнання недійсним іпотечного договору на підставі рішення суду у випадку відсутності в договорі однієї з його істотних умов.

Разом з тим колегія суддів враховує, що правової позиції про недопустимість визначення договору, як неукладеного, за наслідками виконання його сторонами дотримується Верховний Суд України (постанова ВСУ від 10.02.2009р. у справі №10/33/08).

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Однак судом апеляційної інстанції належним чином не відхилено викладені у апеляційній скарзі доводи Банку про те, що фактичні дії сторін щодо виконання умов оспорюваного іпотечного договору підтверджуються виконанням іпотекодавцем (відповідачем-1) зобов'язань зі страхування предмета іпотеки (договір добровільного страхування майна від 28.10.2008р. в редакції додаткової угоди від 22.12.2008р.) та оплати ним послуг нотаріуса та витрат, пов'язаних з вчиненням державної реєстрації обтяжень іпотекою в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, як наслідок, свідчать про укладення цього договору.

Крім того судами попередніх інстанцій не досліджено тих істотних обставин, з врахуванням якої саме площі нерухомого майна - предмета іпотеки (19467,2кв.м. чи 11706,4кв.м.) його загальна заставна вартість (23460913 грн.), яка визначена оспорюваним правочином.

Колегія суддів вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що обставиною фактичного виконання іпотечного договору, яка дозволить кваліфікувати його укладеним, має бути одержання іпотекодержателем задоволення за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у разі невиконання боржником забезпеченого зобов'язання, оскільки достатнім для визначення укладеним договору, який не містить певних істотних умов, чинне законодавство визнає часткове виконання такого договору його сторонами.

Касаційна інстанція також зауважує, що пунктом 3.1 іпотечного договору встановлено саме обов'язок іпотекодавця у 20-денний термін застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість, і виконання цього обов'язку підтверджується додатковою угодою від 22.12.2008р. до договору добровільного страхування майна від 28.10.2008р. (а.с.34-35 том 2).

Отже, залишивши поза увагою обставини виконання іпотекодавцем оспорюваного іпотечного договору, що може свідчити про фактичне укладення цього договору, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно ухилилися від розгляду по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.

Колегія суддів вважає помилковим посилання апеляційного суду на різні терміни погашення кредиту, які визначені в кредитних договорах №№151208К53; 151208К54 від 08.10.2008р. (07.10.2011р. та 07.10.2009р.), в порівнянні з терміном (07.10.2013р.), передбаченим в генеральній угоді №151208N4 від 08.10.2008р. та іпотечному договорі №151208Z128 від 05.12.2008р., якими обґрунтовується висновок суду щодо відсутності згоди сторін з такої істотної умови, як строк виконання основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, оскільки, по-перше, в цій частині іпотечний договір відповідає зазначеній генеральній угоді, від якої він має похідний характер та в рамках якої укладалися кредитні договори, що є її невід'ємними частинами. По-друге, предметом даного спору не є визнання недійсними конкретних кредитних договорів, які в частині строку погашення кредиту, не співпадають з умовами генеральної угоди.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, дійшли передчасного висновку про визнання оспорюваного іпотечного договору неукладеним за наслідками його виконання сторонами, а не на стадії укладення договору, внаслідок чого помилково не розглянули по суті спір щодо визнання оспорюваного правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2016р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.08.2016р. у справі №915/167/16 скасувати.

Справу №915/167/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець