ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року Справа № 910/11689/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Корнілової Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"на рішеннягосподарського суду міста Києва від 01.08.2016 р. (суддя: Бондарчук В.В.)та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 р. (судді: Алданова С.О., Зубець Л.П., Мартюк А.І.) у справі№910/11689/16 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Оранта"доПриватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"простягнення коштівза участю представників: від позивача не з'явилисьвід відповідача Лисенко Д.В., довіреність №1720 від 27.05.2016 р.В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування в сумі 1 378 грн. 00 коп.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.08.2016 р. у справі №910/11689/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 р., позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 13 243 грн. 58 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Приймаючи вказані судові рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що до позивача в межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Не погодившись з судовими актами місцевого та апеляційного господарських судів, Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2016 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач не звернувся до нього з відповідною заявою у встановлений в п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк, тобто протягом одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

За протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 25.10.2016 р. справу №910/11689/16 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Корнілова Ж.О., Нєсвєтова Н.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.10.2016 р., колегією суддів у складі: головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі), суддів: Корнілової Ж.О., Нєсвєтової Н.М., касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 21.11.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/5714 від 21.11.2016 р., у зв'язку з перебуванням судді Нєсвєтової Н.М. на лікарняному, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої у справі №910/11689/16 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Корнілової Ж.О. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.11.2016 р.).

В судове засідання 21.11.2016 р. з'явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом судового розгляду у справі №910/11689/16 є позовна вимога про стягнення страхового відшкодування в розмірі 13 243 грн. 58 коп.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, вказану шкоду було заподіяно страхувальнику в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 25.06.2013 р. у місті Ізмаїл по вул. Радянської міліції.

Відповідно до складеного позивачем страхового акту №СТО-13-8356/1 від 16.08.2013 р. розмір страхового відшкодування, який підлягає до виплати страхувальнику, склав 13 243 грн. 58 коп., що також підтверджується автотоварознавчим дослідженням та ремонтною калькуляцією.

За таких обставин, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Оранта" перерахувало суму страхового відшкодування в розмірі 13 243 грн. 58 коп., за платіжним дорученням №74601 від 07.11.2013 р. (відомість №240 від 07.11.2013 р.)

Одночасно, цивільно-правову відповідальність заподіювача шкоди було застраховано відповідачем за полісом №АС/1006756, (ліміт за шкоду майну - 50 000 грн. 00 коп., франшиза - 0 грн. 00 коп.).

Зважаючи на це, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача з вимогою про стягнення завданих йому збитків в розмірі 13 243 грн. 00 коп., що становлять суму страхового відшкодування сплаченого позивачем на підставі договору добровільно страхування транспортного засобу №799411 від 20.03.2013 р.

Відповідач заперечив проти задоволення заявленої позовної вимоги, посилаючись на приписи п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яким встановлено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого.

Поряд з цим, відповідач зазначив, що позивач не позбавлений права пред'явити майнові вимоги у межах виплаченого страхового відшкодування до заподіювача шкоди.

Однак, місцевий та апеляційний господарські суди відхилили наведені заперечення відповідача та, зважаючи на доведеність заявленої позовної вимоги, прийняли рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 13 243 грн. 58 коп. страхового відшкодування.

Здійснюючи касаційний перегляд, судових рішень попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про їх законність та обґрунтованість, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої особи відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.

Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.

Отже, позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього право вимоги до відповідача, який застрахував відповідальність перед третіми особами винного у заподіянні шкоди водія.

Разом з цим, п. 36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика у разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування (регламентна виплата безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої пп."а" п. 41.1 ст. 41 цього закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, позивач реалізував своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до відповідача, оскільки за договором страхування відповідальності останній надав згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.

Вказана правова позиція, зокрема, викладена і в постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 р. у справі №3-165гс14.

Поряд із викладеним також слід зазначити, що згідно з пп. 1.1 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальники - це юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу. В свою чергу, страховики - це страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим законом та Законом України "Про страхування".

Відповідно до пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що приписами пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 вказаного закону визначена можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків. Дана норма не встановлює підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

До аналогічного висновку прийшов і Верховний Суд України у своїй постанові від 15.04.2015 р. у справі №910/9494/14.

Відтак, місцевим та апеляційним господарськими судами вірно визначено, що пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, що склались між сторонами справи №910/11689/16.

Крім того, враховуючи, що кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002 р.), господарськими судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено твердження відповідача про те, що позивач має пред'явити майнові вимоги у межах виплаченого страхового відшкодування до заподіювача шкоди.

Отже, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини та належним чином дослідивши всі докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків та прийняли обґрунтовані рішення, які не підлягають зміні чи скасуванню.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, зводяться до довільного тлумачення діючих правових норм. Крім того, такі твердження відповідача вже були предметом судового розгляду як місцевого, так і апеляційного господарських судів та правомірно відхилені ним.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій вірно визначено характер правовідносин, що склалися між сторонами справи, таким правовідносинам надано правильну юридичну оцінку, в результаті чого прийнято судові акти, які повністю відповідають нормам чинного матеріального та процесуального права.

З огляду на приписи ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, на відповідача покладаються судові витрати за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2016 р. у справі №910/11689/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Ж.О. Корнілова