ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року Справа № 922/4113/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБожок В.С., Мачульського Г.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора Харківської області, м. Харківна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 рокуу справі господарського суду Харківської областіза позовомПрокурора Ленінського району м. Харкова, м. Харківдо1. Харківської міської ради, м. Харків; 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Наш оберіг", м. Харків; 3. Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області, м. Харків; 4. Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області, м. Харківза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаДержавної інспекції сільського господарства в Харківській області, м. Харків проскасування рішення, визнання недійсним державного акту та зобов'язання вчинити певні дії

за участю представників

прокуратури: Клюге Л.М.,

відповідача-1: не з'явився,

відповідача-2: не з'явився,

відповідача-3: не з'явився,

відповідача-4: не з'явився,

третьої особи: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Прокурор Ленінського району міста Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Наш оберіг" (далі за текстом - ОК "ЖБК "Наш оберіг") за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державної інспекції сільського господарства в Харківській області, в якому просив визнати незаконним та скасувати п. 26 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів" від 10.09.2008 року № 226/08; визнати недійсним Державний акт від 25.02.2009 року серії ЯД № 052710 на право власності на земельну ділянку, площею 7, 0950 га, кадастровий номер 6310137200:12:053:0002, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Житня, виданий ОК "ЖБК "Наш оберіг"; визнати недійсним запис у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 520967100002 щодо державної реєстрації Державного акту на право власності на земельну ділянку; зобов'язати ОК "ЖБК " Наш оберіг" передати, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 7, 0950 га з кадастровим номером 6310137200:12:053:0002, про що скласти акт прийому-передачі.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.09.2015 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.11.2015 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.01.2016 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що ОК "ЖБК "Наш оберіг" створений з порушенням вимог ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, п. п. 4, 5, 8, 45, 74 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985 року № 186, оскільки ОК "ЖБК "Наш оберіг" не є житлово-будівельним кооперативом, його фактична мета створення та порядок організації та діяльності не відповідає вимогам, які встановлені щодо житлово-будівельного кооперативу; відсутні докази того, що члени кооперативу ОК "ЖБК "Наш оберіг" постійно проживали у місті Харкові та перебували на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов; рішення про створення кооперативу та список його членів не затверджені виконавчим комітетом Харківської міської ради; в статуті кооперативу не визначено кількості квартир у житловому будинку, які заплановано до будівництва кооперативом, що, відповідно, не відповідає меті кооперативу; в той же час, у задоволенні позовних вимог прокурора необхідно відмовити через сплив строків позовної давності, про наслідки застосування якої заявлено сторонами у спорі.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.01.2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 року і прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги прокурора задовольнити в повному обсязі.

Відповідачами відзивів на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні прокурор просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Харківської області від 11.01.2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 року - скасувати і прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги прокурора задовольнити в повному обсязі.

Відповідачів та третю особу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення прокурора, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як зазначав прокурор, в ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок Харківською міською радою встановлено, що п. 26 додатку 1 до рішення 25 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" № 226/08 від 10.09.2008 року надано у приватну власність ОК "ЖБК "Наш оберіг" земельну ділянку загальною площею 7, 0952 га (в межах Договору оренди землі від 03.03.2008 року № 540867100013) по вул. Житній для будівництва об'єкту зі зміною його функціонального призначення під житлову забудову.

На підставі вказаного рішення ОК "ЖБК "Наш оберіг" видано Державний акт на право власності на земельну ділянку від 25.02.2009 року серія ЯД № 052710, площею 7, 0950 га, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Житня.

Вказаний Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 520967100002.

З Витягу № 428/09 від 23.03.2009 року вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:12:053:0002 площею 7, 0950 га, що передана у власність ОК "ЖБК "Наш оберіг", складає 10 403 100 грн.

В обгрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що вищевказане рішення Харківської міської ради прийнято всупереч вимогам ст. 41 Земельного кодексу, ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного Кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 року № 186, оскільки ОК "ЖБК "Наш оберіг" не є житлово-будівельним кооперативом, його фактична мета створення та порядок організації та діяльності не відповідає вимогам, які встановлені щодо житлово-будівельного кооперативу; відсутні докази того, що члени кооперативу ОК "ЖБК "Наш оберіг" на момент їх вступу в кооператив перебували на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов; рішення про створення кооперативу та список його членів не затверджені виконавчим комітетом Харківської міської ради; в статуті кооперативу не визначено кількості квартир у житловому будинку, які заплановано до будівництва кооперативом, що, відповідно, не відповідає меті створення кооперативу, що є підставою для визнання його незаконним та скасування згідно ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, а, відтак, незаконними є і Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на підставі цього рішення.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

Отже, реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти виключно в інтересах своїх територіальних громад, не порушуючи при цьому баланс інтересів держави, територіальної громади та окремих громадян.

Відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Тобто, наведеною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.

Згідно зі ст. 133 Житлового кодексу УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу (ЖБК) і одержати в ньому квартиру.

Відповідно до ст. 135 Житлового кодексу УРСР до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті, які потребують поліпшення житлових умов.

Статтею 137 Житлового кодексу УРСР передбачено, що ЖБК організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 137 Житлового кодексу УРСР та абз. 2 п. 4 Примірного статуту рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів. Кількість членів кооперативу повинна бути відповідною кількості квартир у будинку.

В п. 1 розділу 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 року № 186, передбачено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

За змістом абз. 2 п. 5, абз. 2 п. 7, абз. 1, п. 45, абз. 1 п. 74 Примірного статуту ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу; число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік; до членів ЖБК приймаються особи віком до 30 років; громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов; контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що передаючи земельну ділянку у власність ОК "ЖБК "Наш оберіг", Харківська міська рада мала врахувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту.

З'ясування саме цих обставин при наданні земельних ділянок ОК "ЖБК "Наш оберіг", як спеціальному суб'єкту, передбаченому ст. 41 Земельного кодексу України, зобов'язує раду з'ясовувати правовий статус, мету та підстави його створення.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові колегії суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах від 17.06.2014 року у справі № 21-195а14.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що ОК "ЖБК "Наш оберіг" створено із порушенням вищевказаних норм.

Так, всупереч положенням ч. 6 ст. 137 Житлового кодексу УРСР та абз. 2 п. 4 Примірного статуту рішення про створення ОК "ЖБК "Наш оберіг" (протокол загальних зборів засновників та список членів кооперативу) не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому, що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді.

Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області 12.06.2015 року надано завірену копію Статуту ОК "ЖБК "Наш оберіг", відповідно до якого кооператив не створювався при виконавчому комітеті місцевої ради, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст. 137 Житлового кодексу УРСР.

З п. 1.1 Статуту кооперативу та з реєстраційної картки форми 1 кооперативу вбачається, що за організаційно-правовою формою ОК "ЖБК "Наш оберіг" є обслуговуючим кооперативом (як вид економічної діяльності зазначено код КВЕД 81.10 Комплексне обслуговування об'єктів (основний).

Пунктом 5.1 Статуту кооперативу всупереч вимогам ст. ст. 133, 135 Житлового кодексу УРСР та абз. 1 п. 8 Примірного статуту передбачено можливість юридичних осіб бути членами кооперативу, а п. 5.2. Статуту кооперативу всупереч абз. 1 п. 45 Примірного статуту передбачено можливість членів кооперативу бути членами кількох кооперативів.

Крім того, в Статуті ОК "ЖБК "Наш оберіг" в порушення приписів ст. 135 Житлового кодексу УРСР та абз. 1 п. 8 Примірного статуту не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку). На момент прийняття спірного рішення Харківської міської ради члени кооперативу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 не потребували поліпшення житлових умов та на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов не перебували.

Всупереч п. 5 Примірного статуту, з урахуванням того, що число членів кооперативу не визначено виконавчим комітетом Харківської міської ради, число його членів не повинно бути менше п'яти. При цьому, відповідно до переліку членів кооперативу число його членів - три особи.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що члени кооперативу на момент їх вступу в кооператив відповідали встановленому віковому цензу - 30 років, а в статуті ОК "ЖБК "Наш оберіг" не визначено кількості квартир у житловому будинку, які заплановано до будівництва кооперативом, що не відповідає меті його створення.

Відтак, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОК "ЖБК "Наш оберіг" створено із порушенням вищевказаних норм, оскільки фактично він не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 Житлового кодексу УРСР та ст. 41 Земельного кодексу України. Вказаний кооператив є обслуговуючим, його фактична мета створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу.

Отже, матеріали справи свідчать, що ОК "ЖБК "Наш оберіг" створено всупереч вимогам ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту, які по відношенню до Закону України "Про кооперацію", є спеціальними нормативно правовими актами та підлягають застосуванню до правовідносин сторін у даній справі.

Доказів дотримання відповідачем-2 положень наведених норм під час його створення матеріали справи не містять.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо недотримання Харківською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення вимог ст. 41 Земельного кодексу України, Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту та законності і обгрунтованості вимог прокурора.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що Харківською міською радою було заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного Кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З вищевказаних правових приписів вбачається, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому, норма ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Згідно зі ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 01.07.2015 року у справі № 6-178цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 Регламенту Харківської міської ради персональні робочі місця передбачаються також для представників прокуратури м. Харкова, правоохоронних органів м. Харкова.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи протоколу 25 сесії 5 скликання Харківської міської ради від 10.09.2008 року на засіданні ради під час прийняття оскаржуваного рішення був присутній прокурор міста Харкова Попович Є.М.

Крім того, рішення 25 сесії Харківської міської ради від 10.09.2008 року направлено супровідним листом № 08-4/2807/2-08 від 07.10.2008 року на адресу прокурора міста Харкова.

Відтак, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено факт обізнаності прокурора про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради ще у вересні 2008 року, в той час як прокурор звернувся до суду з відповідним позовом лише у липні 2015 року.

Отже, заперечення прокурора, що факт прийняття ним участі у пленарному засіданні міської ради, за результатами якого прийняте спірне рішення, та отримання копії спірного рішення не свідчить про обізнаність існуючих порушень є безпідставними та не відповідають правовій позиції Верховного Суду України, що викладена в постановах у справі № 6-178цс15 від 01.07.2015 року та у справі № 3-23гс14 від 27.05.2014 року, згідно якої помилковим є висновок судів нижчих інстанцій про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення прокурором перевірки.

В абзаці 2 п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у рішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року № 10 зазначено, що у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч. 2 ст. 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що прокурор з 10.09.2008 року у встановленому законом порядку був обізнаний про прийняте Харківською міською радою рішення та не скористався заходами прокурорського реагування щодо приведення у відповідність актів органів місцевого самоврядування до вимог Закону та не надав оцінку відповідності дій посадових осіб під час надання висновків щодо виділення та прийняття рішення про надання земельної ділянки.

При цьому, прокурором в позові не вказано, що перешкоджало йому ознайомитися зі спірним рішенням на офіційному сайті Харківської міської ради та установчими документами ОК "ЖБК "Наш оберіг" в межах строку позовної давності. Вищевказане дає підстави для висновку, що прокурор міг довідатись про відповідні порушення з моменту прийняття та оприлюднення спірного рішення.

Нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків, визначених ч. 2 ст. 12, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

У зв'язку із обізнаністю прокурора міста Харкова про прийняття безпосередньо за його участі 10.09.2008 року оскаржуваного рішення Харківської міської ради, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, початок перебігу строку позовної давності щодо оскарження п. 26 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів" від 10.09.2008 року № 226/08 починається саме з дати прийняття цього рішення, з огляду на що та враховуючи звернення прокурора з даним позовом лише в липні 2015 року, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків щодо пропуску прокурором строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-У1) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняття її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалась або могла довідатись про порушення прав і законних інтересів.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 30.09.2015 року у справі № 910/4626/14.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог через сплив строків позовної давності за заявою зробленою стороною у спорі.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи заступника прокурора Харківської області, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 року у справі № 922/4113/15 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіВ.С. Божок Г.М. Мачульський