ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року Справа № 917/2402/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБожок В.С., Мачульського Г.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний Гарант", м. Полтавана постановуХарківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 рокуу справі господарського суду Полтавської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний Гарант", м. Полтавапростягнення 61 766, 67 грн.

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4.) звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний Гарант" (далі за текстом - ТОВ "Будівельний Гарант") про стягнення 61 766, 67 грн. заборгованості за Договором постачання № 03/11 від 03.11.2014 року, з яких: 33 238, 50 грн. основного боргу, 14 945, 96 грн. пені, 859, 95 грн. 3 % річних та 12 722, 26 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.01.2016 року провадження у справі в частині стягнення 13 238, 50 грн. основного боргу припинено; в іншій частині позову відмовлено; присуджено до стягнення з ТОВ "Будівельний Гарант" на користь ФОП ОСОБА_4 судовий збір.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що частина основного боргу в розмірі 13 238, 50 грн. сплачена відповідачем під час розгляду справи, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України; в частині стягнення основного боргу в сумі 20 000 грн. в позові необхідно відмовити, оскільки зазначена сума заборгованості сплачена відповідачем до звернення до суду з даним позовом; крім того, з огляду на те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість виникла не у зв'язку з неналежним виконанням Договору постачання № 03/11 від 03.11.2014 року, на підставі якого заявлено позовні вимоги, а на підставі видаткових накладних, у задоволені позовних вимог в частині стягнення 14 945, 96 грн. пені, 859, 95 грн. 3 % річних та 12 722, 26 грн. інфляційних втрат також необхідно відмовити.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 року

рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2016 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 859, 95 грн. 3 % річних та 12 722, 26 грн. інфляційних втрат та прийнято в цій частині нове рішення, яким присуджено до стягнення з ТОВ "Будівельний Гарант" на користь ФОП ОСОБА_4 859, 95 грн. 3 % річних, 12 722, 26 грн. інфляційних втрат та судовий збір; в іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 21.01.2016 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог мотивовано тим, що хоча поставка товару і відбулась за товаророзпорядчими документами, в яких немає посилання на Договір постачання № 03/11 від 03.11.2014 року та сторонами не визначено строк оплати поставленого товару, проте в силу положень ст. 692 Цивільного кодексу України строк оплати товару настає з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів і не оплата поставленого товару після його прийняття є простроченням грошового зобов'язання, до якого застосовуються правові наслідки невиконання такого зобов'язання і, зокрема, сплата інфляційних втрат та 3 % річних, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Будівельний Гарант" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 року, а рішення господарського суду Полтавської області від 21.01.2016 року залишити в силі.

ФОП ОСОБА_4 відзиву на касаційну скаргу подано не було.

Сторін згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_4 звернуся до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Будівельний Гарант" заборгованості у загальному розмірі 61 766, 67 грн., яка складається з: 33 238, 50 грн. основного боргу, 14 945, 96 грн. пені, 859, 95 грн. 3 % річних, 12 722, 26 грн. інфляційних втрат у зв'язку з не оплатою поставленого товару за накладними: № 1918/1 від 17.12.2014 року на суму 17 514, 90 грн. та № 1944 від 22.12.2014 року на суму 18 723, 60 грн., поставка по яких здійснена на підставі Договору постачання № 03/11 від 03.11.2014 року.

Водночас, судами встановлено, що у видаткових накладних № 1918/1 від 17.12.2014 року та № 1944 від 22.12.2014 року відсутні посилання на дату і номер Договору постачання.

Також, у податкових накладних № 1918/1 від 17.12.2014 року та № 1944 від 22.12.2014 року, які надані в підтвердження поставки товару за накладними саме в межах Договору постачання № 03/11 від 03.11.2014 року, в графі "вид цивільно-правового договору" зазначено: "Договір купівлі-продажу від 11.12.2014 року", тобто зазначено інший договір.

В рахунках на оплату № 5/11 від 11.12.2014 року на суму 17 514, 90 грн. та № 4/22 від 22.12.2014 року на суму 18 723, 60 грн., що виставлені відповідачу позивачем, також відсутнє посилання на дату та номер договору.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 638 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

В ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що у грудні 2014 року між сторонами виникли господарські правовідносини на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у спрощеній формі, а не на підставі Договору постачання № 03/11 від 03.11.2014 року, яким визначені інші умови поставки та порядку оплати товару.

Разом з тим, судом встановлено, що ТОВ "Будівельний Гарант" 04.11.2015 року та 18.11.2015 року здійснено часткову оплату основного боргу у загальній сумі 20 000 грн., що підтверджується виписками з програми "клієнт-банк" № 77 від 04.11.2015 року та № 83 від 18.11.2015 року, яку проведено відповідачем до звернення позивача до суду з даним позовом (згідно поштового штемпеля на конверті позивач звернувся до суду з позовом 25.11.2015 року). 26.11.2015 року ТОВ "Будівельний Гарант" оплачено заборгованість в сумі 13 238,50 грн., що підтверджується випискою з програми "клієнт-банк" № 85 від 26.11.2015 року.

З огляду на те, що на момент звернення до суду з даним позовом відповідачем було сплачено заборгованість в сумі 20 000 грн., місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо відсутності порушеного права позивача в цій частині на момент звернення з позовом до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення боргу в сумі 20 000 грн.; поряд з цим, в частині стягнення заборгованості в сумі 13 238, 50 грн., яку було сплачено відповідачем після звернення до суду з даним позовом, провадження у справі правомірно припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що оскільки поставка товару за видатковими накладними: № 1918/1 від 17.12.2014 року та № 1944 від 22.12.2014 року відбувалась не в межах Договору постачання № 03/11 від 03.11.2014 року, правові підстави для задоволенні позовних вимог в частині стягнення 14 945, 96 грн. пені, 859, 95 грн. 3 % річних та 12 722, 26 грн. інфляційних відсутні.

Апеляційний господарський суд, за результатами перегляду справу, погодився з висновками місцевого господарського суду в частині припинення провадження у справі за відсутності предмета спору та відмови у задоволенні позовних вимог на суму основного боргу у розмірі 20 000 грн. і пені у розмірі 14 945, 96 грн., залишивши рішення суду без змін з тих же підстав.

Водночас, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні 3 % річних та інфляційних втрат, виходячи з того, що між сторонами склалися правовідносини з договору купівлі-продажу, укладеного у спрощений спосіб, до яких необхідно застосовувати загальні положення цивільного законодавства про купівлю-продаж.

В силу приписів ч. ч. 1 - 3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

З огляду на зазначене, строк виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах визначається за правилами ст. 692 Цивільного кодексу України, тобто обов'язок оплатити товар виникає у покупця (відповідача) з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, оскільки іншого строку оплати сторони не визначили.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 року у справі № 925/1332/13.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, нарахування позивачем 3 % річних у розмірі 859, 95 грн. та інфляційних втрат у розмірі 12 722, 26 грн. відповідає встановленим обставинам справи (факту порушення грошового зобов'язання) та вищенаведеним законодавчим положенням, оскільки оплата основної заборгованості не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції про необхідність задоволення вимог щодо стягнення 3 % річних в розмірі 859, 95 грн. та інфляційних втрат в розмірі 12 722, 26 грн., оскільки позивачем правомірно здійснено нарахування вказаних компенсацій (плати) за користування чужими грошовими коштами (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) з огляду на порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання, встановлених приписами ст. 692 Цивільного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки апеляційного господарського суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ТОВ "Будівельний Гарант", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 року у справі № 917/2402/15 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіВ.С. Божок Г.М. Мачульський