ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року Справа № 905/541/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Данилова Т.Б. (доповідач)

судді: Данилова М.В., Корсак В.А.

розглянувши матеріали касаційних скаргВиконавчого комітету Маріупольської міської ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 04.05.2016р. у справі господарського суду№905/541/15 Донецької областіза позовом прокурора Приморського району міста Маріуполя в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Маріупольської міської радидофізичної особи-підприємця ОСОБА_1про за участю прокуратури - представників сторін: позивача - відповідача -стягнення 105091,23 грн. Кравчук О.А. Прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв.№043796 не з'явився не з'явився

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року прокурор Приморського району міста Маріуполя в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Маріупольської міської ради звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь Виконавчого комітету Маріупольської міської ради основного боргу в розмірі 98049,37грн. за Договором від 20.08.2014 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів та пені в сумі 7041,86грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 04.08.2015р. (суддя Величко Н.В.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.05.2016р. (судді Скакун О.А., Ломовцева Н.В., Стойка О.В.) за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 рішення господарського суду Донецької області від 04.08.2016р. скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 34605,66грн. та пені в сумі 4234,53грн. Резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"Позовні вимоги прокурора Приморського району міста Маріуполя в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Маріупольської міської ради задовольнити частково. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Виконавчого комітету Маріупольської міської ради основний борг у розмірі 63443,71грн., пеню в сумі 2807,33грн. судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 675,23 грн.

В іншій частині позов залишити без задоволення".

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Виконавчий комітет Маріупольської міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга виконкому Маріупольської міської ради вмотивована тим, що Додатком №1 до Договору сторони погодили нарахування плати за користування місцями розміщення рекламних засобів за період з 18.02.2014 по 20.08.2014, тобто до укладення Договору 20.08.2014, тому відмова апеляційного суду у стягненні плати за зазначений період є безпідставною.

Також, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення і постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга СПД ОСОБА_1( з урахуванням додаткових пояснень) обґрунтована тим, що Договір, укладений 20.08.2014 сторонами по справі, за своєю правовою суттю є договором найму/оренди, а Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 скасовано суб'єктам господарювання орендну плату за користування державним та комунальним майном, розташованим в населених пунктах згідно з переліками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Відтак, оскільки місто Маріуполь розташовано в зоні проведення антитерористичної операції, то СПД ОСОБА_1 вважає, що він взагалі не повинен сплачувати плату за користування місцями розміщення рекламних засобів.

Заслухавши думку прокурора відділу Генеральної прокуратури України, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради №328 від 20.08.2014 "Про розгляд звернень суб'єктів господарської діяльності щодо розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території міста Маріуполя" ФОП ОСОБА_1 продовжено термін дії дозволу на розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на 5 років згідно із Додатком №4 з 18.02.2014р. до 18.02.2019р.

Між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради та ФОП ОСОБА_1 ( розповсюджувач) 20.08.2014 було укладено Договір №22 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, за умовами якого на підставі рішення Виконкому Маріупольської міської ради від 20.08.2014 №328 Виконком надає Розповсюджувачу у тимчасове платне користування місця розташування рекламних засобів, а Розповсюджувач приймає вказані місця, використовує їх для розташування рекламних засобів та оплачує користування зазначеними місцями згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п.1.2 Договору місця розташування рекламних засобів, які надаються Виконкомом у тимчасове платне користування Розповсюджувачу, зазначені в Додатку №1 до цього Договору, який є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 1.3 Договору сторони передбачили, що місця розташування рекламних засобів являють собою площу зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або території на відкритій місцевості, у межах м. Маріуполя, перебувають в комунальній власності територіальної громади м. Маріуполя, управління ними, в тому числі укладання договорів щодо них, здійснюється Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради.

Згідно із п.1.6 Договору місця розташування рекламних засобів вважаються переданими Виконкомом і прийнятими Розповсюджувачем з моменту укладання 20.08.2014 цього Договору.

У пункті 2.3 Договору встановлено обов'язки Розповсюджувача, зокрема: неухильно виконувати вимоги Закону України "Про рекламу", Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003р. №2067, правових актів органів місцевого самоврядування м. Маріуполя, які регламентують розміщення зовнішньої реклами в місті Маріуполі; своєчасно та у повному обсязі вносити плату за користування місцями розташування рекламних засобів в порядку та в строки, обумовлені цим Договором.

Відповідно до п.3.1 Договору плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів встановлена в порядку, визначеному Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради.

Згідно із п.3.2 Договору розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламного засобу, наданими в користування Розповсюджувачу, становить 5767,61грн. на місяць, а загальна сума Договору за п'ять років, як встановлено у п.3.4 Договору, після отримання Розповсюджувачем відповідного дозволу на розміщення зовнішньої реклами становить 346056,30грн.

Відповідно до п.3.5 Договору плата за тимчасове користування місцями, наданими в користування Розповсюджувачу, зараховується до міського бюджету м. Маріуполя. Внесення плати за тимчасове користування місцями здійснюється Розповсюджувачем: перший платіж - протягом п'яти робочих днів з дня укладання договору; наступні платежі - авансом до 10 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата.

Дія цього Договору поширюється на зобов'язання щодо внесення плати за тимчасове користування місцями розміщення рекламних засобів за попередній період.

Цей Договір набирає чинності з моменту його укладання (п.5.1 Договору).

Згідно із п.5.2 Договору він вважається укладеним з дня його підписання Сторонами.

З розрахунку плати до міського бюджету ФОП ОСОБА_1 за тимчасове користування місцями розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами (Додаток №1 до Договору), судами встановлено, що розмір цієї плати визначено з 18.02.2014р. до 18.02.2019р.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору щодо внесення плати за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій розміщення зовнішньої реклами Виконавчий комітет Маріупольської міської ради 22.04.2015р. звернувся до ФОП ОСОБА_1 з претензією, в якій просить погасити заборгованість в сумі 86514,15грн. за спірним Договором протягом 10 днів з дня отримання зазначеної претензії.

Зазначена претензія була залишена ФОП ОСОБА_1 без відповіді, а обов'язок зі внесення плати за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій розміщення зовнішньої реклами за період з 18.02.1014 по 10.06.2015, в тому числі і за період до укладання Договору, не був виконаний відповідачем, кошти не були сплачені.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції визнав позовні вимоги обґрунтованими та доведеними та задовольнив їх у повному обсязі.

Однак, суд апеляційної інстанції частково не погодився з висновком суду першої інстанції, оскільки відповідно до ч.1 статті 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067 плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Порядок внесення плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності, визначено в Положенні про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 15.06.2011р. №178.

Згідно із п.6.3 зазначеного Положення оплата за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій здійснюється на договірних засадах з їх власником або уповноваженими органами.

Відповідно до ч.3 ст.631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Однак, за умовами п.1.6 Договору місця розташування рекламних засобів вважаються переданими Виконкомом і прийнятими Розповсюджувачем з моменту укладення цього Договору, а Договір набирає чинності з дня його укладання, тобто з 20.08.2014р.

Крім того, сама лише наявність дозволу, передбаченого ст.16 Закону України "Про рекламу", не є підставою для нарахування плати за користування місцями розташування рекламних засобів, адже, як передбачено п.32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами та п.6.3 Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, таке нарахування провадиться на договірних засадах, а докази користування відповідачем місцями розташування рекламних засобів у період до укладення спірного Договору в матеріалах справи відсутні.

З наведеного вбачається, що хоча п.3.5 Договору і встановлено, що його дія поширюється на зобов'язання щодо внесення плати за користування місцями розміщення рекламних засобів за попередній період, однак до моменту укладення спірного Договору таке зобов'язання в розумінні ст.509 ЦК України не виникло, а тому апеляційний суд дійшов до висновку, що обов'язок відповідача зі внесення такої плати у період до 20.08.2014р. відсутній та не доведений позивачем.

Викладене також не спростовується і умовами п.3.9 Договору, відповідно до якого плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів вноситься Розповсюджувачем незалежно від факту встановлення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, оскільки, згідно із п.5.1 Договору, він набирає чинності з моменту його укладання, тобто з 20.08.2014р.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Отже, ФОП ОСОБА_1 зобов'язаний вносити плату за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів в порядку п.3.5 Договору, тобто сплатити 5767,61грн. протягом п'яти робочих днів з дня укладання Договору у період з 20 по 28 серпня 2014 року та вносити наступні платежі авансом до 10 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів за період з серпня 2014 року по червень 2015 року в розмірі 63443,71грн., а в іншій частині позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Також, на підставі п.6.4 Договору прокурором заявлена до стягнення з відповідача на користь позивача пеня в сумі 7041,86грн.

Згідно із п.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Частиною 1 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Апеляційний суд, перевіривши розрахунок штрафних санкцій, здійснений позивачем, дійшов до висновку, що він є арифметично невірним, оскільки позивач неправильно визначив початкову дату їх нарахування та суму основної заборгованості, на яку нараховується пеня, а саме перший платіж за спірним Договором відповідач зобов'язаний здійснити протягом 5 робочих днів з моменту набуття чинності цим Договором, тобто з 20 по 28 серпня 2014 року, а тому право на нарахування штрафних санкцій виникає у позивача з 29.08.2014р.

Апеляційний суд самостійно здійснив перерахунок суми основної заборгованості за спірним Договором та встановив, що початковою датою нарахування штрафних санкцій є 29.08.2014р. та дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 2807,33грн. за період з 29.08.2014р. по 10.02.2015р., а в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 4234,53грн. слід відмовити.

В касаційній скарзі ФОП ОСОБА_1 посилається на приписи ст.7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", відповідно до яких на період проведення антитерористичної операції скасовується орендна плата за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції. Ці доводи були предметом розгляду суду апеляційної інстанції і відхилені, оскільки за своєю правовою природою укладений між сторонами Договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів не є договором найму/оренди нерухомого майна, а приписи статті 7 зазначеного вище Закону не поширюють свою дію на правовідносини сторін.

Так, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що Закон України "Про оренду державного та комунального майна" передбачає, що орендодавцями такого майна можуть бути Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, підприємства, установи та організації. Зазначений Закон передбачає передачу майна в оренду із застосуванням процедури конкурсу на право оренди. Укладенню договору оренди передує оцінка об'єкта оренди, а стаття 10 Закону передбачає наявність обов'язкових істотних умов договору оренди нерухомого майна.

Правовідносини сторін у даній справі підпадають під правове регулювання Закону України "Про рекламу" і постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами" від 29.12.2003р. №2067 і не регулюються Законом України "Про оренду державного і комунального майна".

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що укладений між сторонами договір не є договором оренди, оскільки ані орендодавець по вказаному договору, ані умови Договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів не відповідають вимогами Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому укладений між сторонами договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів не може бути прирівняний до договору оренди.

Таким чином, дія ст.7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не поширюється на правовідносини сторін, оскільки плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів не є платою за оренду комунального майна.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг Виконавчого комітету Маріупольської міської ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, оскільки доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів по справі, а судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційних скарг на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторах.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Маріупольської міської ради залишити без задоволення.

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.05.2016р. у справі №905/541/15 господарського суду Донецької області залишити без змін.

Головуючий суддя Т. Данилова

Судді М. Данилова

В. Корсак