ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року Справа № 905/3422/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Данилова Т.Б. (доповідач)

судді: Данилова М.В., Корсак В. А.

розглянувши матеріали касаційної скаргидержавного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 21.06.2016р. у справі господарського суду№905/3422/15 Донецької областіза позовомдержавного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шіппінг"про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення пені у сумі 4 211 198,34грн., 3% річних у сумі 216 475,54грн., інфляційних у сумі 786 509,19грн. пр. Слауцька І.І. - дов. №100 від 29.07.16р. не з'явився

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шіппінг" про стягнення з відповідача на користь позивача (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) пені у розмірі 4211198,34грн., 3% річних у розмірі 216475,54грн., інфляційних у розмірі 786509,19грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 19.04.2016р. (судді Філімонова О.Ю., Паляниця Ю.О., Сажнева М.В.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 2105599,17грн. пені, 216475,03грн. 3% річних, 706729,36грн. інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.06.2016р. (судді Радіонова О.О., Татенко В.М., Ломовцева Н.В.) за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шіппінг" рішення господарського суду Донецької області від 19.04.2016р. скасовано в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 706729,36грн. та в цій частині прийнято нове рішення, яким в скасованій частині відмовлено у задоволенні позовних вимог. Рішення господарського суду Донецької області від 19.04.2016р. в частині стягнення 3% річних змінено, а саме викладено абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шіппінг" на користь державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" 3% річних у розмірі 216475,54грн., пеню у розмірі 2105599,17грн., судовий збір у розмірі 66812,10грн.". В решті рішення господарського суду Донецької області від 19.04.2016р. залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення і постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог та в скасованій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шіппінг" проти доводів, викладених в касаційній скарзі заперечує, вважає її не обґрунтованою та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову залишити без змін.

Заслухавши присутнього в судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 31.12.2014р. між державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" (порт, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шіппінг" (вантажовласник, відповідач) було укладено договір на перевантаження експортних вантажів навалом №421/Э.

Відповідно до п.1.1 договору, порт вивантажує із залізничних вагонів і/або автотранспорту завезену вантажовласником, у погоджених з портом об'ємах, кількість вантажу, виділяє складську площу для зберігання вантажу вантажовласника, завантажує на судна та документально оформляє експортний і каботажний залізорудний концентрат, окатиші, чавун навалом, а вантажовласник планує до перевантаження 3000000 тонн вантажу та зобов'язується оплатити надані йому портом послуги в погодженому цим договором порядку.

Згідно із п.2.1.3 договору, порт зобов'язаний вивантажувати вантаж із вагонів і/або автотранспорту і оформляє документально його приймання по вазі, заявленій відправником.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що вантажовласник сплачує послуги порту за діючими у порту тарифами.

Відповідно до п.3.5 договору, вантажовласник зобов'язаний не пізніше 8-го дня після відвантаження суднової партії вантажу з порту направити до порту уповноваженого представника для отримання екземплярів акту приймання-здачі наданих послуг з рахунком на оплату та повернути порту підписаний та засвідчений власною печаткою належний порту екземпляр акту.

Прийом-передача акту для підпису та рахунку на оплату здійснюється сторонами шляхом передачі уповноваженим представникам під особистий підпис у реєстрі пред'явлених рахунків.

У разі невиконання вантажовласником зазначених зобов'язань акт приймання-здачі наданих послуг вважається прийнятим ним без зауважень і має силу документу, підписаного вантажовласником. При цьому, у разі неотримання вантажовласником за його вини акту приймання-здачі наданих послуг, належний йому екземпляр акту та рахунок надсилається портом на адресу вантажовласника рекомендованим листом з повідомленням про вручення та описом вмісту поштового відправлення.

Сторони погодились, що акт приймання-здачі всіх наданих за даним договором послуг, підписаний уповноваженими представниками сторін, є документом, що підтверджує факт надання портом послуг на користь вантажовласника.

Остаточний розрахунок вантажовласник здійснює протягом 10 банківських днів з моменту надання портом послуг.

Згідно зі п.6.5 договору, за порушення строків сплати, вантажовласник сплачує порту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що даний договір набуває чинності з 01.01.2015р. і діє до 31.12.2015р. По завершенню терміну дії даного договору він може бути продовжений сторонами на тих же, або інших умовах. Продовження терміну дії договору здійснюється сторонами протягом 30 робочих днів до дати припинення дії договору шляхом обміну відповідними листами. Після набрання чинності даного договору всі попередні переговори по ньому, переписка, протоколи про наміри, а також різні усні або письмові домовленості сторін з питань, які так чи інакше стосуються умов даного договору, втрачають юридичну чинність. Усі правовідносини, що виникають із цього договору або пов'язані з ним, у тому числі пов'язані з укладанням, підписанням, виконанням, зміною або призупинення дії договору, тлумачення його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентуються цим договором і відповідними нормами діючого в Україні законодавства.

30.06.2015р. між державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" та товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шіппінг" укладено Додаткову угоду до договору №421/Э від 31.12.2014р. про перевантаження експортних вантажів навалом.

Судами встановлено, що договір про перевантаження експортних вантажів навалом №421/Э від 31.12.2014р., укладений між сторонами за своєю правовою природою є договором про надання послуг та підпадає під правове регулювання норм ст.ст.901-907 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Строк дії договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ч.1 ст.906 Цивільного кодексу України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами встановлено, що в порушення п.3.5 договору, відповідач оплатив виставлені йому рахунки несвоєчасно.

Щодо вимог позивача в частині стягнення пені за період з 21.04.2015р. по 28.07.2015р. у розмірі 4211 198,34грн., то суди виходили з того, що відповідно до ст.ст.216-218 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 ЦК України).

Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 с.230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.5 договору передбачено, що за порушення строків сплати, вантажовласник сплачує порту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Приймаючи до уваги наведене і те, що матеріалами справи підтверджується несвоєчасна оплата виставлених позивачем рахунків за договором на перевантаження експортних вантажів навалом №421/Э від 31.12.2014р., то суди дійшли до висновку, що пеня в розмірі 4211198,34грн. нарахована підставно.

При цьому, судами встановлено, що відповідач у відзиві на позов просив суд зменшити розмір пені до 10% від розміру пені.

Згідно із ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст.233 ГК України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов"язання.

Зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу є правом суду, а тому оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру цих санкцій.

Оцінивши наявні матеріали справи, враховуючи наведені норми чинного законодавства та вказані обставини, суди дійшли до висновку про винятковість даних обставин та зменшили розмір пені на 50%, а саме з 4211198,34грн. до 2105599,17грн.

Щодо вимог позивача в частині стягнення 3% річних у сумі 216475,54грн., то суди виходили з того, що відповідно до вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як свідчить наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 24.01.2015р. по 28.07.2015р., останній нараховував 3% річних окремо на кожний рахунок з зазначенням періоду.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення було зазначено про перевірку арифметичного розрахунку 3% річних за період з 22.01.2015р. по 28.07.2015р., які підлягають задоволенню у повному обсязі.

Місцевий господарський суд у мотивувальній частині рішення зазначив суму 3% річних у розмірі 268381,03грн., дійшовши висновку про відсутність права суду виходити за межі заявлених позовних вимог і стягненню з відповідача 3% річних у розмірі 216475,54грн.

Проте, у резолютивній частині рішення суд першої інстанції помилково зазначив суму 3% річних, яка підлягає до стягнення у розмірі 216475,03грн., а тому суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду Донецької області від 19.04.2016р., слід змінити зазначивши суму 3% річних у розмірі 216475,54грн.

Щодо інфляційних втрат, заявлених до стягнення у сумі 786509,19грн., то судом апеляційної інстанції встановлено, що місцевий господарський суд, самостійно перевіривши арифметичний розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, дійшов висновку про стягнення інфляційних у сумі 706729,36грн. В частині стягнення решти інфляційних втрат у сумі 79779,83грн. відмовив за необґрунтованістю.

Однак, апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині інфляційних втрат, оскільки зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З наданого позивачем розрахунку інфляційних за період з 08.04.2015р. по 30.06.2015р. апеляційним судом встановлено, що останній нараховував інфляційні з зазначенням суми рахунку, на яку нараховуються інфляційні витрати, але без врахування часткової сплати, та за періоди, які становлять менше місяця.

Апеляційним судом встановлено, що визначені інфляційні втрати у розмірі 148418,91грн. за період лютий 2015 року на суму заборгованості 2800356,83грн.; у розмірі 416610,89грн. за період березень 2015 року на суму заборгованості 3857508,25грн., але вказані періоди взагалі не були визначені позивачем у його розрахунку, тобто не є спірними.

Крім того, з висновку суду про часткове задоволення інфляційних втрат не можливо встановити, за якими саме рахунками були визначені періоди та суми заборгованості, на які були здійснені вказані нарахування інфляційних.

Перевіривши правильність розрахунку суми втрат від інфляції, наданого позивачем, судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначений розрахунок виконано не вірно, а тому останній дійшов до висновку, що інфляційні втрати в сумі 706729,36грн. не підлягають задоволенню, а висновок суду першої інстанції про їх часткове стягнення є невірним.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов до висновку, що судове рішення в частині часткового задоволення 3% річних підлягає зміні, а в частині інфляційних - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині інфляційних втрат у сумі 706729,36грн. В іншій частині судове рішення повинно бути залишено без змін.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.06.2016р. у справі №905/3422/15 господарського суду Донецької області залишити без змін.

Головуючий суддя Т. Данилова

Судді М. Данилова

В. Корсак