ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2017 року Справа № 916/5075/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Грек Б.М., Корнілова Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А3571 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.07.2016 та рішення господарського суду Одеської області від 29.04.2016 у справі № 916/5075/15 господарського суду Одеської області за позовомВійськової частини А3571 дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення коштів,представники сторін у судове засідання не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року Військова частина А3571 звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, 19 483, 74 грн., з яких: 15 536 грн. заборгованості, 144, 26 грн. пені, 1 700 грн. штрафу, 466, 08 грн. 3% річних та 1 637, 40 грн. інфляційних втрат за порушення умов договору складування № 7/91 від 08.01.2014.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.04.2016, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.07.2016, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 10 592, 74 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду змінити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Військовою частиною А3571 (зберігачем) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (поклажодавцем) 08.01.2014 укладено договір складування № 7/91, за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання майно поклажодавця. Зберігач зберігає майно поклажодавця у приміщенні будівлі за ГП № 126 за адресою: АДРЕСА_1, військове містечко № 210, площа виділена під зберігання - 50 м2, а поклажодавець використовує вказану площу для складування свого майна.

Згідно з п.п. 2.27, 2.28 договору передача майна на складування здійснюється за вартістю, визначеною відповідно до підписаного сторонами розрахунку. У разі припинення цього договору майно повертається зберігачем поклажодавцю, про що складається акт приймання-передачі.

Відповідно до п. 3.1 договору плата за надання послуг із складування визначається розрахунком, підписаним сторонами.

Наявний в матеріалах справи розрахунок вартості наданих послуг підписаний лише посадовими особами позивача та складає 971 грн. в місяць.

Пунктами 3.2, 3.4 договору визначено, що плата за договором у розмірі 100% перераховується поклажодавцем на спеціальний реєстраційний рахунок зберігача щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним. Плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Пунктами 9.1, 9.4 договору передбачено, що останній діє з 01.01.2014 по 31.12.2014 з гарантованим щорічним продовженням терміну дії договору складування (за письмовим погодженням сторін) на загальний строк до п'яти років за умови сумлінного виконання поклажодавцем усіх зобов'язань за умовами договору. У разі відсутності заяви поклажодавця про припинення чи укладення договору на новий строк протягом місяця до закінчення строку дії договору, його дія припиняється після закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 10.1 договору за прострочення платежів по сплаті за складування понад три місяці поклажодавець сплачує штраф в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як стверджує позивач, в порушення умов договору відповідач плату за складування вніс лише за січень, лютий, березень, травень та червень місяці 2014 року - на загальну суму 4 855 грн., що підтверджується виписками по рахункам, копії яких наявні в матеріалах справи.

Посилаючись на те, що відповідач за надані послуги зберігання у повному обсязі не розрахувався, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з їх обґрунтованості та доведеності. При цьому суди відмовили у задоволенні вимог в частині стягнення основної заборгованості, нарахованої після закінчення строку дії договору.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Судами обох інстанцій встановлено, що позивачем розмір плати за зберігання визначено у розмірі 971 грн. в місяць. При цьому фактичні дії відповідача, пов'язані з внесенням ним плати за січень, лютий, березень, травень та червень місяці 2014 року у визначеному позивачем розмірі, свідчать про її узгодження сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання, згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене та беручи до уваги встановлений судами обох інстанцій факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором в частині внесення плати за зберігання, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про стягнення з останнього на користь позивача 6 797 грн. заборгованості протягом визначеного договором строку його дії та обґрунтовано відмовили у задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості з огляду на припинення строку дії договору.

Крім цього, статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи встановлений факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором в частині внесення плати за зберігання, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 144, 26 грн. пені та 1 700 грн. штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором на підставі п.п. 3.4, 10.1 договору, ст. 232 Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а також 1 637, 40 грн. інфляційних втрат та 314, 08 грн. 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Інші доводи скаржника спростовані судами попередніх інстанцій.

Твердження останнього стосовно продовження строку дії договору на 2015 рік є безпідставними з огляду на відсутність доказів письмового погодження сторонами продовження строку його дії, необхідність чого передбачено п. 9.4 договору.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновки місцевого та апеляційного господарських судів.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.07.2016 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.Судді: Грек Б.М. Корнілова Ж.О.