ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 922/2112/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. (доповідач), Алєєвої І.В., Рогач Л.І.за участю представників: позивача не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідачів Шостак О.В. - дов. від 06.07.2016 р.

розглянувши матеріали касаційної скарги Громадської організації "Харківський антикорупційний центр" на постановувід 17.10.2016 Харківського апеляційного господарського суду

у справі№922/2112/16 господарського суду Харківської області за позовом Громадської організації "Харківський антикорупційний центр" до -Харківської міської ради -Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" прозобов'язання вчинити дії та скасування рішення ВСТАНОВИВ: У червні 2016 р. ГО "Харківський антикорупційний центр" звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та ОК "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" про визнання незаконним та скасування пункту 5.3 додатку 1 до рішення Харківської міської ради № 35/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.12.2015 р. щодо надання Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" у власність земельної ділянки із земель територіальної громади міста Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 6,0974 га (кадастровий номер 6310138200:03:002:0003) для будівництва та обслуговування житлового комплексу на проспекті Московському (між вул. Північною та вул. Северина Потоцького (колишня вул. Сімнадцятого Партз'їзду) у м. Харкові; та про зобов'язання ОК "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 6,0974 га на підставі відповідного акта приймання - передачі земельної ділянки, а Харківській міській ради - прийняти цю земельну ділянку.

В обґрунтування позову, позивач, з посиланням на приписи статті 19 Конституції України, статей 12, 41 Земельного кодексу України, статей 133, 134, 137 Житлового кодексу УРСР, статей 21, 317, 319, 387 Цивільного кодексу України, положення Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР №168 від 30.04.1985 р., зазначав, що при прийнятті спірного рішення про передачу земельної ділянки житлово-будівельному кооперативу безоплатно, міська рада не врахувала мети створення такого кооперативу та порядок його організації відповідно до наведених вище норм Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу; що спірне рішення в оскарженій частині прийнято всупереч правовій позиції Верховного Суду України та практиці Вищого господарського суду України.

Позивач також зазначав, що кооператив отримав у спірну земельну ділянку не для поліпшення житлових умов його учасників, при цьому, його засновниками виступили виключно юридичні особи.

Враховуючи викладене позивач вважав підставним визнання незаконним і скасування оскаржуваного пункту рішення ради та повернення земельної ділянки власнику.

ОК "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" у відзиві на позов заперечив проти позовних вимог з підстав відсутності у позивача як громадської організації повноважень на здійснення представництва в суді інтересів держави, територіальної громади чи громадян. Він також вважав, що права ГО "Харківський антикорупційний центр", за захистом яких останній звернувся до суду, не порушені та громадська організація не є належним позивачем у спірних правовідносинах в розумінні статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Харківська міська рада також заперечувала проти позову та у відзиві на позов вказувала на те, що внаслідок прийняття спірного акта права та охоронювані законом інтереси позивача у справі не порушено; що позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права, який застосовується для захисту речових прав власника; що спірне рішення про передачу земельної ділянки кооперативу прийнято з урахуванням вимог Закону України "Про кооперацію", яка є спеціальною нормою та була чинною на момент створення Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд -1". Крім того рада зазначала, що спірне рішення вичерпало свою дію шляхом його виконання, а відтак, його скасування не може відновлювати порушене право на земельну ділянку.

У поясненнях у справі позивач вказував на обґрунтованість позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.08.2016 р. (суддя Ємельянова О.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що право представляти інтереси своїх членів громадська організація реалізує відповідно до Конституції України та законодавства про об'єднання громадян, втім позивач не довів свого права здійснювати представництво у спірних правовідносинах та не надав доказів на підтвердження наявності порушеного власного цивільного права або інтересу, що господарський суд визнав підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 р. (судді: Гетьман Р.А., Россолов В.В., Тихий П.В.) вказане рішення господарського суду було залишено без змін.

ГО "Харківський антикорупційний центр" подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 р. та рішення господарського суду Харківської області від 16.08.2016 р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, вимог частини першої статті 14, частини другої статті 19, частини першої статті 142 Конституції України, статей 2, 5, 41, пункту "б" статті 80, частини першої статті 83 Земельного кодексу України, частини першої статті 374 Цивільного кодексу України, статей 133, 134, 137 Житлового кодексу УРСР, статті 1, частини першої статті 21, пункту 1 частини п'ятої статті 10 Закону України "Про громадські об'єднання", частини першої статті 1, частин першої та другої статті 2, частини першої статті 4, частини першої статті 6, частин першої та шостої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", практики Європейського суду з прав людини, статей 43, 101,11128 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник посилається на порушення Харківською міською радою чинного законодавства при прийняття спірного рішення та вважає помилковим висновок судів про відсутність повноважень у позивача на звернення до суду за захистом порушеного права та суспільного інтересу.

При цьому він зазначає, що засновники ГО "Харківський антикорупційний центр" є членами територіальної громади міста Харкова, а право об'єднання звертатися до суду прямо передбачено його статутом.

Від ОК "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить судові акти у справі залишити без змін, з мотивів у них викладених, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 23.12.2015 р. Харківською міською радою було прийнято рішення № 35/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів".

Згідно з пунктом 5.3 додатку 1 до вказаного рішення ОК "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" було надано у власність земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 6,0974 га (кадастровий номер 6310138200:03:002:0003) для будівництва та обслуговування житлового комплексу по просп. Московському (між вул. Північною та вул. Северина Потоцького (колишня вул. Сімнадцятого Партз'їзду) у м. Харкові. При цьому вказано, що будівництво слід виконати до 31.12.2017 р.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 23.12.2015 р. учасниками ОК "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд -1" були: ПАТ "Трест-Житлобуд-1"; ТОВ "Харківжитлобуд-1"; ПАТ "Харківелектромонтажкомплект".

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що спірна земельна ділянка за оспорюваним рішенням ради була безоплатно передана у власність ОК "ЖБК "Житлобуд-1" на підставі статті 41 Земельного кодексу України. Проте, ОК "ЖБК "Житлобуд-1" було створено з порушенням вимог законодавства, а саме статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР і Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985 р., щодо мети, порядку створення і організації житлово-будівельного кооперативу, а тому у Харківської міської ради були відсутні правові підстави на безоплатну передачу кооперативу у власність спірної земельної ділянки в порядку, визначеному статтею 41 Земельного кодексу України.

В процесі розгляду спору господарські суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем у справі є Громадська організація "Харківський антикорупційний центр", яка відповідно до Статуту є добровільним громадським об'єднанням, яке об'єднує громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, для реалізації мети та завдань передбачених цим Статутом.

Згідно з пунктом 1.2 Статуту організація здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України "Про громадські об'єднання", чинного законодавства України та цього Статуту.

Відповідно до пункту 2.1 Статуту ГО "Харківський антикорупційний центр" головною метою діяльності організації є: створення умов для протидії поширенню корупційних явищ у суспільстві та активізації інститутів громадянського суспільства для боротьби із проявами корупції. Організація має право реалізовувати свою мету (цілі) шляхом укладення на добровільних засадах угод про співробітництво та/або взаємодопомогу, утворення громадських спілок, укладання цивільно-правових договорів, звернення з позовними заявами до суду для реалізації статутних завдань, а також в інший спосіб, не заборонений законом (пункт 2.2 Статуту).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога ГО "Харківський антикорупційний центр" до Харківської міської ради та ОК "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" про визнання незаконним та скасування пункту 5.3 додатку 1 до рішення Харківської міської ради № 35/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.12.2015 р. та зобов'язання ОК "ЖБК "Житлобуд-1" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 6,0974 га на проспекті Московському (між вул. Північною та вул. Северина Потоцького (колишня вул. Сімнадцятого Партз'їзду) у м. Харкові на підставі відповідного акта приймання - передачі земельної ділянки, а Харківській міській ради - прийняти цю земельну ділянку.

Звертаючись з позовом, ГО "Харківський антикорупційний центр" вказала що діє від імені та на захист прав та інтересів членів організації, які є одночасно також представниками територіальної громади, права яких порушено прийняттям спірного рішення Харківською міською радою.

Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Судова колегія зазначає, що відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За приписами статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам міст належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, нежитлові приміщення, та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Згідно з пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

За частиною першою статті 169 Цивільного кодексу України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин; територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права або обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції встановленої законом.

За висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29.06.2016 р. № 6-1376ц16, прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає".

Такого висновку Верховний Суд України дійшов у зв'язку зі застосуванням у правовідносинах про витребування у набувачів земельних ділянок та повернення їх у власність держави статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо втручання держави у право мирного володіння майном та перевірки у зв'язку з цим наявності ознак критерію, чи переслідує втручання держави, вчинене у законодавчо встановлений, легітимний спосіб, "суспільний", "публічний" інтерес; натомість, висновок Верховного Суду України не стосується самих підстав та порядку порушення судового розгляду справи, які встановлюються відповідним процесуальним законодавством.

Практика Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 р., в якому зазначено, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (пункт 54 рішення), також стосується визначення критерію суспільного інтересу щодо обґрунтованості втручання держави в мирне володіння особи майном, а не правомірності ініціювання визначеної процесуальним законом процедури судового розгляду.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації та інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Через положення частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України реалізується принцип доступності правосуддя, відповідно до якого до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України); відтак, за встановленим законодавчим приписом, право на звернення до господарського суду державних та інших органів повинно бути прямо передбачено законодавчими актами України.

В силу наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону України "Про громадські об'єднання" громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Відомості про мету (цілі) та напрями діяльності громадського об'єднання має містити його статут (стаття 11 Закону України "Про громадські об'єднання"), а статтями 21, 22 Закону України "Про громадські об'єднання" визначені права громадських об'єднань, які утворюються в Україні, та їх взаємодія з органами державної влади та місцевого самоврядування.

Статтями 1, 21 Закону України "Про громадські об'єднання" громадським організаціям надано право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами. При цьому, право громадських організацій на звернення до суду із відповідними позовами у розумінні пункту другого частини першої статті 21 наведеного Закону є загальною прерогативою та обмежено певними категоріями правовідносин, з якими безпосередньо пов'язана статутна діяльність громадських організацій, та законодавством, яке безпосередньо регулює відповідні правовідносини.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України "Про громадські об'єднання" громадським об'єднанням не можуть надаватися владні повноваження, крім випадків, передбачених законом.

Зокрема, статтею 21 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено повноваження громадських об'єднань у галузі охорони навколишнього середовища, а статтею 25 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено повноваження громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів).

Також у Рішенні Конституційного Суду України від 28.11.2013 р. № 12-рп/2013 у справі за конституційним зверненням асоціації "Дім авторів музики в Україні" щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" у взаємозв'язку із положеннями пункту "г" частини 1 статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зазначено, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Закон України "Про громадські об'єднання" не передбачає право громадських об'єднань на звернення до суду за захистом інтересів інших осіб, у тому числі, і засновників таких об'єднань, органів державної влади, органів місцевого самоврядування; відсутні такі положення і в законодавстві, що регламентує земельні правовідносини, Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні". Правові підстави для звернення громадських організацій до господарського суду за захистом суспільних інтересів або спільних інтересів територіальної громади, у правовідносинах, що пов'язані з наданням у власність земельних ділянок, чинним законодавством наразі не визначені.

Втім, можливість захисту суспільних інтересів незалежно від категорії спірних правовідносин згідно з вимогами чинного законодавства, закріплена, зокрема, за прокуратурою (стаття 23 Закону України "Про прокуратуру").

Також, як вже зазначалося, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що за змістом Статуту (пункти 2.1, 2.2) Громадське об'єднання "Харківський антикорупційний центр" визначило головною метою діяльності організації - створення умов для протидії поширення корупційних явищ у суспільстві та активізації інститутів громадянського суспільства для боротьби із проявами корупції, зокрема шляхом звернення з позовними заявами до суду для реалізації статутних завдань, та в інший не заборонений законом спосіб.

Сферою запобігання корупції, протидії поширенню корупційних явищ у суспільстві є система регулятивних правовідносин, які спрямовані на попередження корупційних проявів у державі шляхом удосконалення правових норм, правових механізмів, що передбачає здійснення правоохоронних, переважно кримінально-правових та адміністративних заходів, спрямованих на притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційних діянь, що мають на меті покарання, превенцію протиправних дій, виховання населення у дусі поваги до закону.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є обов'язковою для застосування судами України як джерела права.

Разом з тим, якщо певне рішення Європейського Суду з прав людини застосовується в подальшому національними судами при розгляді інших спорів, то сам по собі результат вирішення справи Європейським Судом з прав людини, окремі його висновки в конкретній справі, вирвані з контексту та відірвані від обставин справи, не повинні бути формальним приводом для аналогічного результату вирішення спору.

Загалом, рішення ЄСПЛ це вказівка на критерії та обставини, які мають оцінюватися судом та визначення способу їх оцінки.

Так, у рішенні у справі "Л'Ераблієр А.С.Б.Л. проти Бельгії" (L'Erabliиre A.S.B.L. v. Belgium) від 24.02.2009 р., в якій екологічною організацією оскаржувалась відмова держави у перегляді дозволу на розширення сміттєвого полігону, Європейський суд прийшов до висновку щодо можливості громадської організації здійснювати захист суспільних інтересів в судовому порядку відповідно до статті 6 Конвенції, у випадку, якщо мета такого захисту обмежується просторовими та часовими межами, виходячи з обставин даної справи і особливої природи оспорюваного заходу, з урахуванням статусу організації-заявника та його членів; відповідно, питання, порушене організацією-заявником, має достатній зв'язок з правом, на підставі якого він може стверджувати, що володіє ним як юридична особа, для того щоб стаття 6 Конвенції була прийнятною.

У справі Національна група інформації та протидії заводу "Мелокс"- Група "Ні заводу "Мелокс" та змішаному оксидному паливу" проти Франції (Collectif national d'information et d'opposition а l'usine Melox - Collectif Stop Melox et Mox v. France №75218/01, 28.03.2006), де уряд Франції, перш за все посилався на відсутність порушеного права позивача, Суд також прийшов до висновку що, якщо предметом розгляду був в значній мірі захист спільних інтересів, "спір", порушений асоціацією - заявником мав на додаток достатній зв'язок з "правом", яке належить їй як юридичній особі на підставі статті 6 § 1 Конвенції".

Водночас позивач не довів спільного інтересу територіальної громади міста Харкова до спірного розпорядження землями органом місцевого самоврядування, (проведення громадських слухань, залучення громадськості до слухань, обговорень питань пов'язаних із незаконною передачею землі, звернення громадськості до правоохоронних органів та до позивача з приводу наявності у діях ради ознак корупційної складової тощо).

Відтак, враховуючи викладене та встановлені судами обставини щодо відсутності підстав для задоволення позову Громадської організації "Харківський антикорупційний центр", поданого для захисту приватноправового інтересу його членів, та зважаючи на положення статті 4 Закону України "Про громадські об'єднання", колегія суддів не вбачає підстав для скасування судових актів у справі та задоволення касаційної скарги.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду відповідно до поданої касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, внаслідок чого їх висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій; встановлені судами обставини справи щодо неналежності позивача у відповідних спірних правовідносинах і є самостійною первинною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у даному випадку; підстав для скасування судових рішень з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 43, 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 р. у справі №922/2112/16 та рішення господарського суду Харківської області від 16.08.2016 р. залишити без змін.

Касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий суддя Т.Дроботова

Судді І.Алєєва

Л.Рогач