ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 921/383/15-г/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Мачульський Г.М.за участю представників: від прокуратури:Савицька О.В., посв. №041103 від 04.02.2016р.;від позивача:не з'явився;від відповідача:Стеців Р.І., дов. б/н від 20.11.2016р.від третьої особи:не з'явився;розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуЗаступника прокурора Львівської областіна постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2016р.у справі господарського суду№921/383/15-г/17 Тернопільської областіза позовомПрокурора Теребовлянського району Тернопільської області в інтересах держави в особі Теребовлянської районної державної адміністраціїдо Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомбінат-Тернопіль"третя особаГусятинська об'єднана податкова інспекція Головного управління ДФС у Тернопільській областіпроприпинення договору оренди землі шляхом розірвання та повернення земельної ділянки у державну власністьВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 23.06.2015р. у справі №921/383/15-г/17 задоволені позовні вимоги. Розірвано договір оренди землі, укладений 03.04.2007р. між Теребовлянською районною державною адміністрацією Тернопільської області та Закритим акціонерним товариством "Агрокомбінат", правонаступником прав та обов'язків якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомбінат-Тернопіль", який зареєстровано у Теребовлянському реєстраційному відділі Тернопільської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру" 18.05.2007р., про що в державному реєстрі земель вчинено запис за №040765902562. Зобов'язано відповідача повернути у державну власність шляхом підписання акту приймання-передачі з Теребовлянською районною державною адміністрацією Тернопільської області земельні ділянки, загальною площею 56,49 га, кадастрові номера 6125085000:01:001:0491 (площею 15,45га) та 6125085000:01:001:0600 (площею 41,04 га), вартістю 729 224,00грн., що розташовані за межами населеного пункту на території Ладичинської сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2016р. у справі №921/383/15-г/17 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Заступник прокурора Львівської області з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строк на її подання, в якій просить її скасувати та залишити без змін судове рішення місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.11.2016р. задоволено клопотання скаржника про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 13.12.2016р. Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.

У письмових відзивах на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заявлене клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду Верховним Судом України заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомбінат-Тернопіль" про перегляд ухвали Вищого господарського суду України від 21.11.2016р. у справі №921/383/15-г/17 (про відновлення пропущеного процесуального строку на подання касаційної скарги та прийняття її до провадження) судовою колегією відхиляється.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 20.12.2016р. прокурор підтримав вимоги касаційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задоволення. Позивач та третя особа уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Заступника прокурора Львівської області підлягає частковому задоволенню.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 03.04.2007р. на підставі розпорядження голови Теребовлянської районної державної адміністрації №26 від 19.01.2006р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ЗАТ "Агрокомбінат" для посадки саду на території Ладичинської сільської ради", між Теребовлянською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ЗАТ "Агрокомбінат", правонаступником якого є ТОВ "Агрокомбінат-Тернопіль" (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв терміном на 25 років у платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, посадки саду земельну ділянку, площею 56,49га (кадастрові №№6125085000:01:001:0600; 6125085000:01:001:0491) із земель резервного фонду, угіддя - рілля, нормативна грошова оцінка якої становить 729 224,00 грн.

Прокурор Теребовлянського району Тернопільської області в інтересах держави в особі Теребовлянської районної державної адміністрації звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомбінат-Тернопіль" про розірвання вищезазначеного договору та зобов'язання відповідача повернути у державну власність земельні ділянки.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та підтверджені належними доказами.

Переглядаючи в апеляційному проваджені справу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором невірно визначено позивача як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки станом на дату подання позовної заяви належним розпорядником землі сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту державної власності було Головне управління Держземагенства у Тернопільській області, а станом на дату прийняття рішення місцевим господарським судом - Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області (що підтверджується копією Положення із відміткою державного реєстратора про реєстрації юридичної особи № 16461020000009736 від 27.04.2015р.), обмежившись лише вищезазначеним без належного обґрунтування фактичними обставинами та перевірки у повному обсязі судового рішення, як цього вимагають приписи ст. 101 ГПК України.

У відповідності до ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999р. у справі №1-1/99 зазначив, що із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Виходячи з положень чинного законодавства України, на прокурора покладається обов'язок при поданні позову обґрунтувати як наявність підстав для представництва в суді законних інтересів держави, так і неможливість здійснення або фактичне нездійснення захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав. Зокрема, Європейський суд у низці справ роз'яснював, що одна лише участь ("активна" чи "пасивна") прокурора або іншої співмірної посадової особи може розглядатися як порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі "Мартіні проти Франції" від 12.04.2006р.). Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони почуття нерівності (рішення у справі "Кресс проти Франції від 07.06.2001р.). Підтримка прокуратурою однієї зі сторін, безумовно, може бути виправданою за належних обставин, наприклад, зокрема, коли захисту потребують державні інтереси.

Слід також відзначити нагадування Європейського суду, що принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Останній потребує "справедливої рівноваги сторін": кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі "Івон проти Франції" від 24.07.2003р., рішення у справі "Нідерест-Хубер проти Швейцарії" від 18.02.1997р.).

Судами попередніх інстанцій не з'ясовані фактичні обставини у спірних правовідносинах з урахуванням суб'єктного складу, наявності/відсутності систематичної несплати орендних платежів в контексті умов договору оренди землі, зокрема, стосовно того, що дія договору, у тому числі "припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором" (п.п. 28-32 договору), наслідків перетворення ЗАТ "Агрокомбінат" в 2012 році в ТОВ "Агрокомбінат-Тернопіль", хронології правонаступництва іншої сторони за договором.

Крім того, місцевий господарський суд обмежився лише констатацією наявності заборгованості з орендних платежів за договором оренди за період з 2010 року по даний час, проте в позовній заяві прокурором зазначалось про таку заборгованість з 2010р. по 2012р., а листування контролюючих органів містять різні суми заборгованості з даного виду платежів із зазначенням різного періоду її виникнення чи наявності (2014р.-2015р.).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Не в повному обсязі встановлені судами обставини не дають можливості дійти однозначного висновку про наявність/відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, тобто, спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні цим обставинам відповідної правової оцінки.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області - частково задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2016р. та рішення господарського суду Тернопільської області від 23.06.2015р. у справі №921/383/15-г/17 - скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Г.М. Мачульський