ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 911/1510/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Поляк О.І., Яценко О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства "Прогресор" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.10.2016у справі№ 911/1510/16Господарського суду Київської області за позовомПриватного акціонерного товариства "Білоцерківелектроремонт"доПриватного підприємства "Прогресор"простягнення 93600,00грн

в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:Дмитренко Г.В. (довіреність №01/290 від 19.12.2016) не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Київської області (суддя Кошик А.Ю.) від 21.07.2016 у справі № 911/1510/16 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Дикунська С.Я., судді - Мальченко А.О., Жук Г.А.) від 11.10.2016 рішення Господарського суду Київської області від 21.07.2016 у справі №911/1510/16 скасовано та прийнято нове рішення; позов Приватного акціонерного товариства "Білоцерківелектроремонт" до Приватного підприємства "Прогресор" про стягнення 93600,00грн задоволено; стягнуто з Приватного підприємства "Прогресор" на користь Приватного акціонерного товариства "Білоцерківелектроремонт" 93600,00грн неустойки, 1404,00грн судового збору за подання позовної заяви; стягнуто з Приватного підприємства "Прогресор" на користь Приватного акціонерного товариства "Білоцерківелектроремонт" 1544,40грн судового збору за подання апеляційної скарги.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016, а рішення Господарського суду Київської області від 21.07.2016 у справі №911/1510/16 залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.614, 785, 795 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.ст.33, 34, 107, 111-9 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Позивач заперечує проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засідання заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приватне акціонерне товариство "Білоцерківелектроремонт" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Прогресор" 93600,00грн неустойки в розмірі подвійної орендної плати, визначеної приписами ч.2 ст.785 ЦК України, за період неповернення орендованого майна за актом приймання-передачі з 01.05.2015 по 30.04.2016.

Судами встановлено таке.

01.05.2014 між ПрАТ "Білоцерківелектроремонт" (позивачем, орендодавцем) та ПП "Прогресор" (відповідачем, орендарем) укладено договір оренди виробничого приміщення №12 (далі Договір), за умовами п.1 якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкову оренду виробниче приміщення за адресою м. Біла Церква, вул. Павліченко, 49 для використання в виробничих цілях. Загальна площа приміщення, що здається в оренду складає 200 кв.м. Приміщення є власністю орендодавця.

Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що розмір орендної плати складає 3000,00грн на місяць, в тому числі ПДВ. Розмір орендної плати підлягає періодичному перегляду.

В подальшому, відповідно до протоколу узгодження зміни орендної плати між ПП "Прогресор" та ПрАТ "Білоцерківелектроремонт" від 26.02.2015, розмір орендної плати з 01.03.2015 було встановлено в сумі 3900,00грн.

Орендна плата перераховується на поточний рахунок орендодавця згідно п.4.2. Договору.

На виконання Договору між сторонами було підписано акт приймання-передачі приміщення в оренду від 01.05.2014 (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи).

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, за весь період дії Договору з 01.05.2014 по 30.04.2015 орендна плата відповідачем була оплачена повністю.

Умовами Договору передбачено, що строк оренди становить один рік з моменту передачі об'єкта орендарю. Якщо жодна сторона у строк одного місяця до закінчення строку дії Договору не заявить про намір його розірвати, Договір автоматично пролонгується на наступний рік (п.п.3.1., 3.2. Договору).

На дату припинення дії Договору орендар зобов'язаний звільнити приміщення та підготувати його до передачі орендодавцю. При передачі приміщень складається акт прийому-передачі, який підписується сторонами. Приміщення повинні бути передані орендодавцю у стані, в якому були передані в оренду з урахуванням нормального природного зносу (п.п.5.1., 5.3. Договору).

Листом №17 від 30.04.2015 відповідач повідомив позивача про намір розірвати Договір; позивач листом №78-д від 30.04.2015 погодив припинення дії Договору закінченням його строку без продовження на наступний термін. Таким чином, сторони шляхом обміну листами досягли згоди не продовжувати дію Договору на наступний строк, відтак строк дії Договору закінчився 30.04.2015.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач наполягав, що відповідач в порушення п.п.5.1. - 5.3. Договору приміщення позивачу згідно акта прийому-передачі не повернув, внаслідок чого позивачем на підставі ч.2 ст.785 ЦК України нараховано неустойку в розмірі подвійної оплати за користування орендованим майном за період з 01.05.2015 по 30.04.2016 на загальну суму 93600,00грн (3 900,00грн х 2 х 12 місяців).

До матеріалів справи відповідачем було долучено акт прийму-передачі виконаних робіт (прийому будівлі в належному стані) від 14.05.2015, відповідно до якого, в присутності комісії, директор позивача відмовився від підписання прийняття приміщення.

Вирішуючи спір у справі та відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що існують обставини, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за неможливість повернути приміщення в стані, в якому воно отримувалось в оренду, тому відмова позивача від підписання акта приймання-передачі приміщення є неправомірною і така відмова є простроченням кредитора, яке сприяло порушенню зобов'язання відповідачем (щодо повернення приміщення).

Апеляційний господарський суд, з такими висновками не погодився та задовольняючи позов зазначив, що законодавство в сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом повернення об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі не виконання обов'язку, передбаченого ч.1 ст.785 ЦК України, цивільним законодавством передбачена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди. При цьому, акт приймання-передачі від 14.05.2015, яким відповідач обґрунтовував вчинення ним всіх залежних від нього заходів, спрямованих на повернення орендованого приміщення, було визнано апеляційним господарським судом неналежним доказом на підтвердження таких обставин, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження надіслання цього акта відповідачем позивачеві, або вручення його під розписку уповноваженій особі позивача; крім цього, цей акт складено відповідачем в односторонньому порядку.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами ст.ст.11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання в силу вимог ст.ст.525, 526 ЦК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься в п.1 ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч.1 ст.759 ЦК України).

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст.762 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1 ст.785 ЦК України).

Згідно ч.2 ст.795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, законодавство в сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом повернення об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов'язку, передбаченого ч.1 ст.785 ЦК України, цивільним законодавством передбачена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.

Таким чином, право на стягнення встановленої ч.2 ст.785 ЦК України неустойки пов'язується із простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого приміщення за актом приймання-передачі, підписаним уповноваженими представниками сторін.

З огляду на наведене та те, що відповідачем не повернуто позивачу орендованого приміщення за актом приймання-передачі, як того вимагають умови Договору та вимоги чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача на підставі ч.2 ст.785 ЦК України неустойки в розмірі подвійної оплати за користування орендованим майном за період з 01.05.2015 по 30.04.2016 на загальну суму 93600,00грн.

При цьому, колегія суддів враховує, що під час розгляду справи, відповідачем не було належним чином доведено, обставин ухилення орендодавця від прийому майна, адже складений в односторонньому порядку, не надісланий та не вручений позивачу акт від 14.05.2015 обґрунтовано визнано апеляційним господарським судом неналежним доказом на підтвердження відповідних обставин.

Відповідно до ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника про те, що стягненню спірної неустойки має передувати встановлення вини орендаря, колегія суддів вважає безпідставними, адже за вказаними вище умовами договору та приписами законодавства обов'язок з повернення приміщення, покладено саме на орендаря, а відтак невиконання такого обов'язку свідчить про неправомірність дій наймача та, відповідно, підтверджує наявність його вини, поки іншого не буде доведено останнім. Втім, протилежного, відповідач під час розгляду справи не довів.

За таких обставин твердження заявника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятої у справі постанови колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресор" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 у справі №911/1510/16 залишити без змін.

Головуючий-суддя С. Бакуліна

Судді О. Поляк

О. Яценко