ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 910/19055/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Демидової А.М., Шевчук С.Р.розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНО" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.10.2016р.та рішеннягосподарського суду міста Києва від 27.07.2016р.у справі№910/19055/15 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "РЕНО"до відповідачів:1.Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг"провизнання поруки за договором №185 від 20.08.2007р. припиненоюза участю представників

позивача - Курбак Ж.Б.;

відповідачів 1. Гаріна О.А., Бахмут Л.М.;

2. не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНО" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг" про визнання поруки за договором №185 від 20.08.2007 р. припиненою.

Справа слухалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.07.2016р. (суддя Босий В.П.) у справі №910/19055/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2015р. (колегією суддів у складі головуючого судді Власова Ю.Л., суддів: Майданевича А.Г., Корсакової Г.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНО" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016р. та рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2016р. скасувати та прийняти нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" зазначає про необґрунтованість вимог викладених у касаційній скарзі та просить залишити в силі оскаржувані постанову та рішення судів попередніх інстанцій, як такі, що прийняті на підставі та у відповідності нормам матеріального права з дотриманням норм процесуального права.

Заявником касаційної скарги також подано до суду касаційної інстанції письмові пояснення до касаційної скарги, у яких Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНО" з посиланням на додану постанову Верховного суду України від 01.07.2015р. наголошує на тому, що до кредитного договору були внесені зміни додатковою угодою №27 від 27.06.2014р., які призвели до збільшення його обсягу відповідальності як поручителя, а тому в силу ч.1 ст.599 Цивільного кодексу України порука за договором №185 припинилась з 27.06.2014р., оскільки згоди на збільшення строку повернення грошових коштів за кредитом заявник не надавав.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та відзив на неї, додаткові пояснення позивача, заслухавши представників сторін, суддю-доповідача, перевіривши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 20.08.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНО" (поручитель) та Відкритим акціонерним товариством "Фінанси та Кредит" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Фінанси та Кредит") було укладено договір поруки №185 (надалі в тексті постанови - "договір поруки"), до якого вносились зміни додатковими угодами. Відповідно до п. 1.1 договору поруки поручитель зобов'язується перед кредитором (ПАТ "Банк Фінанси та Кредит") відповідати в повному обсязі за своєчасне і повне виконання боржником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг" зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 44-01-07 від 20.08.2007 р. (надалі в тексті постанови - "кредитний договір").

Судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг" та Публічним акціонерним товариством "Фінанси та Кредит" була укладена додаткова угода № 27 від 27.06.2014 р., за умовами якої банк відкриває позичальникові не відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 2310000 дол. США, а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 29.06.2018 р. згідно з графіком погашення кредиту і сплатити за користування кредитними коштами проценти відповідно до розділу 3 цього договору. У додатковій угоді № 27 змінено п. 3.1., відповідно до якого позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами у валюті кредиту за процентними ставками за користування кредитними коштами, які обліковуються на рахунках: 10%; 12,7% з 30.10.2013 р. до строку повернення кредиту, зазначеного у п. 1.1. цього договору та 25,4 % річних за період з терміну повернення кредиту, що зазначений у п. 1.1. цього договору, а також у випадках порушення строків повернення кредитних коштів, що вказані у пунктах 4.5, 6.1 цього договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом.

У п.2.2 договору поруки сторони погодили, що поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі що й боржник, у тому числі за основним боргом, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, оплаті комісійного збору, оплати неустойки по основному боргу і процентах, а також по відшкодуванню всіх збитків. Водночас, відповідно до п. 4.4. договору поруки внесення змін та доповнень у кредитний договір, внаслідок чого збільшується об'єм відповідальності поручителя, не допускається без згоди з поручителем.

Предметом спору у даній справі є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНО" про визнання поруки за договором поруки припиненою з огляду на укладення Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг" та Публічним акціонерним товариством "Фінанси та Кредит" зазначеної вище додаткової угоди № 27 від 27.06.2014 р. до кредитного договору, якою за твердження позивача, збільшено його обсяг відповідальності як поручителя за договором кредиту.

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, тому виходячи із загальних засад цивільного законодавства і господарського судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін, у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого ст. 559 Цивільного кодексу України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (постанова Верхового Суду України від 21.05.2012р. у справі №6-20цс11).

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст.598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Тобто, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Згідно ч.ч.1,2 ст.554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З аналізу зазначених норм права вбачається, що порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, і кредитором боржника.

У ч.1 ст.559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто, як вірно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності на це згоди поручителя та зумовленим такою зміною збільшенням обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного зобов'язання, забезпеченого порукою.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, у відповідності до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України встановили, що 13.06.2014р. рішенням загальних зборів учасників Позивача, оформленим протоколом №8, яке є чинним та не оскаржувалось у судовому порядку, надано згоду на внесення змін до іпотечного договору №6711/0807 від 20.08.2007р. та договору поруки у зв'язку із продовженням терміну дії кредитного договору до 30.06.2018р. Між Відповідачем-2 та Відповідачем-1 27.06.2014р. була укладена додаткова угода №27 до кредитного договору, відповідно до якої сторони продовжили строк повернення Відповідачем 2 отриманого кредиту до 29.06.2018р.

У пункті 4.4 Договору поруки передбачено необхідність погодження поручителем змін та доповнень до кредитного договору, внаслідок яких збільшується обсяг його відповідальності.

Суд касаційної інстанцій погоджується з обґрунтованими твердженнями суду першої інстанції, здійсненими за результатами вірного застосування ст.599 Цивільного кодексу України, згідно якої обов'язковою умовою припинення поруки має бути відсутність згоди поручителя на внесення змін до забезпеченого порукою зобов'язання, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зважаючи на викладені обставини, колегія суддів касаційної інстанції вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій стосовно помилковості доводів ТОВ "РЕНО" про відсутність згоди останнього на укладення зазначеної вище додаткової угоди №27 до кредитного договору, а відтак, і наявність згоди на зміну забезпечуваного порукою зобов'язання.

Відповідно до вимог ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскільки це суперечить меті касаційного перегляду справи, що полягає у перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що доводи заявника касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні ним положень чинного в Україні законодавства та не спростовують правильності здійснених судами висновків, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування оскаржуваних судових актів, а доводи про порушення судами норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи у суді касаційної інстанції та фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції з огляду на зазначені вище вимоги ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНО" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНО" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2015р. у справі №910/19055/15 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

С.Р.Шевчук