ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 52/159

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Л. Рогач

за участю представників: позивача Герасименко Л.В. - дов. від 03.10.16 відповідача не з'явились, повідомлені належно розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "АК"Київводоканал"на постановувід 19.10.2016 Київського апеляційного господарського суду у справі№52/159 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "АК"Київводоканал"

до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація-103 Голосіївського району" простягнення 2984056,04 грн.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2008 р. ПАТ "АК"Київводоканал" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до КП "Житлово-експлуатаційна організація-103 Голосіївського району" про стягнення 2984056,30 грн. заборгованості (з урахуванням боргу станом на 01.05.2005 р. у сумі 674959,49 грн.) у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі сплати вартості отриманих послуг за період з травня 2005 року до березня 2008 року за договором №06439/2-01 від 14.03.2006 р. на постачання питної води та приймання стічних вод, на підставі статей 525, 526 Цивільного кодексу України, положень Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".

За клопотанням відповідача ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2008 р. (суддя Чебикіна С.О.) було зупинено провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею справи №8/131 Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2015 р. (суддя Чебикіна С.О.) було поновлено провадження у цій справі.

Позивач у поясненнях і додаткових обґрунтуваннях у справі посилався на те, що він нараховує за спожиту питну воду та прийняті стоки в межах спірного договору та згідно з приписами пункту 12.3 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжігглокомунгоспу України від 01.07.1994 №65, а тому відповідач повинен сплачувати вартість спожитої ним води, яка, в тому числі, використовується для виготовлення гарячої.

КП "ЖЕО-103 Голосіївського району" у запереченнях на позов та додаткових поясненнях просило відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що спірним договором не передбачено надання та оплату послуг з постачання холодної води, що йде на підігрів. Відповідач також зазначав, що балансоутримувачем теплових пунктів, з яких здійснюється постачання гарячої води, є ПАТ "Київенерго".

Водночас відповідач 17.02.2016 р. подав до місцевого господарського суду заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення 855876,14 грн. боргу за період з травня 2005 року до жовтня 2005 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.05.2016 р. (суддя Чебикіна С.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Житлово-експлуатаційна організація - 103 Голосіївського району" на користь ПАТ Акціонерна компанія "Київводоканал" 893598,89 грн. боргу, 7650 грн. державного мита та 35,40 грн. витрат на сплату інформаційного-технічного забезпечення. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 893598,89 грн. боргу за спірним договором за період з травня 2005 року до березня 2008 року за холодне водопостачання і водовідведення по коду 1-1378. При цьому суд послався на те, що 99005,24 грн. були неправомірно зараховані позивачем в оплату послуг з водопостачання і водовідведення по коду 1-51378, у зв'язку з чим сума боргу за холодне водопостачання і водовідведення, за розрахунком суду, склала 893598,89 грн.

Господарський суд також дійшов висновку про те, що відповідачем частково сплачувалась заборгованість, яка виникла за період з травня 2005 року по жовтень 2005 року; тобто відповідачем було вчинено дії, якими було визнано наявність боргу за період з травня 2005 року по жовтень 2005 року, а тому відбулося переривання строку позовної давності, в зв'язку з чим строк позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за період з травня 2005 року по жовтень 2005 року переривався і не був пропущений при поданні даного позову.

Суд відмовив у стягненні 674959,49 грн. боргу за водопостачання і водовідведення за період до 01.05.2005 р., (тобто за попередній період, який не стосується спірного періоду) у зв'язку з його необґрунтованістю.

Водночас суд визнав необґрунтованою вимогу про стягнення з відповідача 1316492,42 грн. заборгованості за воду, що йде на підігрів, оскільки договором №06439/2-01 від 14.03.2006 р. на постачання питної води та приймання стічних вод не передбачено надання та оплата таких послуг. Крім того, позивач не довів наявності на балансі відповідача теплових пунктів чи бойлерів для приготування гарячої води.

За апеляційною скаргою ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" Київський апеляційний господарський суд (судді: Іоннікова І.А., Тіщенко О.В., Станік С.Р.), переглянувши рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 19.10.2016 р., залишив його без змін з тих же підстав.

ПАТ "АК"Київводоканал" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 р. скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 2090457,15 грн. боргу та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 1, 19, 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", статей 1, 22, 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №65 від 01.07.1994 р., статей 42, 33, 43, 84, 91, 93, 94, 101, 103, 104 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник посилається на те, що він нараховував за спожиту питну воду та прийняті стоки в межах спірного договору, а тому відповідач повинен сплачувати вартість спожитої ним води, яка, в тому числі, використовувалася для виготовлення гарячої, а також оплачувати вартість стоків гарячого водопостачання.

Скаржник наголошує на тому, що судами неправомірно було зараховано кошти в сумі 99005,24 грн. (які були сплачені відповідачем за послуги за кодом 1-51378, за яким обліковується водопостачання та водовідведення питної води, для потреб гарячого водопостачання) в рахунок погашення заборгованості за послуги водопостачання і водовідведення по коду 1-1378 (холодне водопостачання).

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 14.03.2006 р. між ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" (правонаступником якого є ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал") - постачальником та КП "ЖЕО-103" Голосіївської районної в м. Києві ради (правонаступником якого є КП "Житлово-експлуатаційна організація - 103 Голосіївського району") - абонентом був укладений договір № 06439/2-01 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднанні мережі.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. №65, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №37 від 19.02.2002 р., а також дотримуватися норм визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Згідно з пунктом 1.4 постачальник забезпечує якість питної води відповідно до ГОСТ2874-82 "Вода питна".

Пунктом 2.2.1 договору передбачено, що постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів.

Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у 10-тиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента (пункту 2.2.2 Договору).

У разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтованими документами для проведення звіряння та підписання акта. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною (пункти 2.2.3, 2.2.4).

Господарські суди встановили, що на підставі укладеного між сторонами договору відповідачу було відкрито особовий рахунок та присвоєно код 1-1378, за яким здійснюється розрахунок оплати послуг з водопостачання та водовідведення.

Крім того, позивач відкрив відповідачу другий додатковий рахунок та присвоїв код 1-51378 (для забезпечення потреб житлового фонду у гарячій воді).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, предметом спору у даній справі є вимога ПАТ "АК"Київводоканал" про стягнення з КП "Житлово-експлуатаційна організація-103 Голосіївського району" 2984056,30 грн. заборгованості за період з травня 2005 року до березня 2008 року за договором №06439/2-01 від 14.03.2006 р. на постачання питної води та приймання стічних вод.

При цьому, як встановили суди вказана сума заборгованості складається з: 674959,49 грн. - борг по коду 1-1378 станом на 01.05.2005 р., 992604,13 грн. - борг за послуги з водопостачання та водовідведення по коду 1-1378 для потреб холодного водопостачання за період з травня 2005 року по квітень 2008 року та 1316492,42 грн. - борг за послуги з водопостачання та водовідведення по коду 1-51378 для потреб гарячого водопостачання.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, та залишаючи без змін рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд, серед іншого, дійшов висновку про доведеність наявності у відповідача заборгованості за холодне водопостачання і водовідведення у спірному періоді за кодом 1-1378 у розмірі 893598,89 грн. та визнав необґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1316492,42 грн. заборгованості за воду, що використовується на підігрів (за кодом 1-51378) через відсутність у спірному договорі зобов'язань з надання та оплати таких послуг.

Втім, такі висновки суду апеляційної інстанції є передчасними через не з'ясування усіх обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унормовано, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з приписами статей 16, 19 названого Закону порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

В силу приписів частини 2 статті 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та пункту 5 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими Наказом Держжитлокомунгосп від 01.07.1994 р. № 65 (які були чинними на момент укладення договору та діяли у спірному періоді) запроваджено порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України. Згідно з пунктами 1.3, 12.2 цих Правил абонентами, які користуються послугами водоканалу можуть бути підприємства на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах. Для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти подають до водоканалу заяву та розрахунок-заявку на потрібну кількість води для кожного вводу, акт межобслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості.

Пунктом 4.1 Правил передбачалося, що абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води.

Поряд з цим, згідно з пунктом 12.3 названих Правил розрахунки за воду здійснюються в такому порядку і в такі строки, зокрема, з житлово-експлуатаційними організаціями та ЖЕК - один раз на місяць, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Проте наведені положення законодавства, як і відповідні доводи позивача, не були враховані судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, правова оцінка їм, в порушення норм процесуального права, судом не надавалася.

Поза тим, відповідно до пункту 1.4 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів Україні, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №37 від 19.02.2002 р., стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання, зокрема, гарячого водопостачання.

При цьому в пункті 1.2 цих Правил визначено, що вони розповсюджуються на водоканали і підприємства.

Пунктом 2.4 Правил передбачено, що підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки водоканалу за надані послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктами 2.1.1, 2.1.4 договору сторони передбачили, що облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом; кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.

Відповідно до пунктів 3.1.2, 3.3.5 договору постачальник, окрім іншого, зобов'язаний приймати від абонента стічні води на умовах цього договору, визначати у строки, встановлені графіком обслуговування лічильників абонента, кількість наданої абоненту води та прийнятих від нього стоків в міську каналізаційне мережу, а абонент, в свою чергу, зобов'язаний сплачувати вартість наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору.

Проте ухвалюючи постанову у справі, суд апеляційної інстанції наведені умови договору як і приписи зазначених норм залишив поза увагою, належним чином не дослідив правову природу спірних правовідносин, не з'ясував та не встановив чи зобов'язаний відповідач відповідно до умов договору та в силу вимог законодавства оплатити послуги, в тому числі, з водовідведення гарячої води (стоки) за заявлений позивачем період. На недослідженні вказаних обставин наголошував позивач упродовж розгляду справи (а.с. 4-14, 194-197 VІ т.с., а.с а.с.4-10 VІІ т.с.), проте ці доводи, як того вимагають приписи статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції оцінені не були.

Як вбачається з матеріалів справи (і на цьому також наголошував позивач при розгляді спору) позивачем було заявлено до стягнення, окрім іншого, 1316492,42 грн. боргу за послуги з водопостачання і водовідведення по коду 1-51378 (тобто як за постачання води, що йшла на підігрів, так і відведення стоків гарячої води). Ухвалюючи постанову у справі, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що за даним кодом обліковується водопостачання та водовідведення питної води, що йде на підігрів, не здійснив розмежування вказаної суми заборгованості, не дослідив та не перевірив наявності чи навпаки відсутності заборгованості за вказані послуги з водовідведення гарячої води, її розмір та підстави нарахування.

Крім того, апеляційний господарський суд, в порушення приписів процесуального законодавства, не відхилив та не спростував доводи позивача щодо безпідставної зміни судом призначення платежів, зарахувавши проведені платежі за холодну воду, яка йде на виготовлення гарячої води, в рахунок оплати передбачених договором послуг з постачання питної (холодної) води, відведення її стоків; що зміна цільового призначення платежу, зазначеного у платіжних документах, суперечить нормам Закону України "Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність України", Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, Інструкції про безготівкові рахунки України в національній валюті, затвердженої постановою правління НБУ від 21.04.2004 р. №22, статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

За приписами статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

За приписами статті 105 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову.

У постанові мають бути зазначені, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно - правових актів та у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вимог вказаних норм Господарського процесуального кодексу України не виконав, від повторного розгляду справи фактично ухилився, не дослідив усіх необхідних для вирішення спору обставин.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, постанова у даній справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 у справі №52/159 господарського суду міста Києва скасувати, справу направити на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І.Алєєва

Л. Рогач