ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року Справа № 908/100/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Борденюк Є.М., Ємельянов А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької міської ради на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2016 та рішення господарського суду Запорізької області від 11.03.2016 у справі № 908/100/16 господарського суду Запорізької області за позовомЗапорізької міської ради дотовариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" простягнення 391 439 грн. збитків,за участю представників

позивача: не з'явились,

відповідача: Серьоженко М.С.,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року Запорізька міська рада звернулась до господарського суду Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" про стягнення 391 439 грн. збитків.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.03.2016, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 29.07.2013 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області за № ЗП082132050733 зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва "Реконструкція складу товарного магнію під склад кислот, хімреактивів, сипучих матеріалів, спецодягу, взуття та хімпосуду" по вул. Теплічна, 18 у м. Запоріжжя, замовником будівництва якого є державне підприємство "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (нині - товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат").

Листом № 16/1-2150 від 05.09.2013 відповідач повідомив Голову Заводської районної адміністрації Запорізької міської ради по початок робіт на об'єкті будівництва "Реконструкція складу товарного магнію під склад кислот, хімреактивів, сипучих матеріалів, спецодягу, взуття та хімпосуду" по вул. Теплічна, 18 у м. Запоріжжя.

20.12.2013 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області за № ЗП142133611030 зареєстровано декларацію про готовність зазначено об'єкта до експлуатації. Датою початку будівництва зазначено 29.07.2013, датою закінчення - 28.11.2013, строк введення об'єкта в експлуатацію - ІV квартал 2013 року, кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією становить 3914, 390 тис. гривень.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач зазначив, що відповідач, будучи замовником будівництва на об'єкті "Реконструкція складу товарного магнію під склад кислот, хімреактивів, сипучих матеріалів, спецодягу, взуття та хімпосуду" по вул. Теплічна, 18 у м. Запоріжжя в порушення вимог ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та рішення Запорізької міської ради № 77 від 24.12.2012, яким затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя не уклав з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та не сплатив до бюджету міста пайовий внесок, спричинивши міському бюджету збитки в розмірі 391 439 грн. Згідно з вимогою про сплату суми збитків № 01/02-21/02456 від 29.07.2015, з якою позивач звертався до відповідача, розрахунок величини пайової участі здійснено на підставі даних про кошторисну вартість будівництва об'єкта, зазначену замовником в п. 15 Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією 20.12.2013 за № ЗП 142133611030.

Вказана вимога залишена відповідачем без задоволення, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності між сторонами у справі договірних зобов'язань та недоведеності повного складу цивільного правопорушення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на таке.

Виходячи з приписів частин 2, 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Відповідно до ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Судами обох інстанцій встановлено, що рішенням Запорізької міської ради № 77 від 24.12.2012 затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя.

Умовами зазначеного Порядку (п. 3.6) також встановлено, що договір про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста повинен укладатись із замовником будівництва до моменту прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Місцевий та апеляційний господарські суди обґрунтовано виходили з того, що договір про пайову участь до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію між сторонами не укладався, а тому право позивача на отримання грошових коштів у вигляді пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не порушено, оскільки укладення договору про пайову участь обов'язкове на етапі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Так, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна як наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.

Колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Враховуючи відсутність договірних зобов'язань між сторонами та недоведеність протиправності у діях відповідача, причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та неотриманням позивачем коштів, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що склад цивільного правопорушення є недоведеним, у зв'язку з чим правомірно відмовили в позові.

Крім цього, як правильно зазначено місцевим господарським судом, ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не встановлює обов'язку лише замовника будівництва звернутися з офертою на укладення договору на пайову участь, а тому це право мав як відповідач, так і позивач, проте зазначений договір не був укладений.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2016 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.Судді: Борденюк Є.М. Ємельянов А.С.