ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року Справа № 906/1020/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є. Борденюк, В. Селіваненка, С.Могил,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуКомунального підприємства "Теплозабезпечення"на постановувід 02.02.2016Рівненського апеляційного господарського судуу справі№ 906/1020/15за позовомв.о. Коростенського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Коростенської міської ради, Комунального підприємства "Теплозабезпечення"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 48 570,67 грн, у судове засідання прибули представники:прокурорКравчук О.А. (посв. від 01.08.2016)позивачаГрищенко О.М. (дов. від 05.01.2016)відповідачОСОБА_4 (особисто)заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представників сторін, прокурора та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Виконуючи й обов'язки Коростенського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Коростенської міської ради та комунального підприємства "Теплозабезпечення" звернувся до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення з відповідача на користь КП "Теплозабезпечення" 48570,67 грн заборгованості за договором №411 про надання послуг з централізованого опалення від 01.01.2012, з яких 33421,53 грн боргу, 12420,76 грн пені, 1440,97 грн інфляційних втрат, 1287,41 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 07.09.2015 позов задоволений частково: присуджено до стягнення з відповідача на користь Комунального підприємства "Теплозабезпечення" 33421,53 грн боргу, 12420,76 грн пені, 1440,97 грн інфляційних нарахувань, 1287,41, 79 грн 3 % річних. У частині позовних вимог, заявлених в інтересах Коростенської міської ради, відмовлено.

Судове рішення мотивоване наступним.

Між комунальним підприємством "Теплозабезпечення" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (відповідач/споживач) укладений договір про надання послуг з централізованого опалення №411 від 01.01.2012.

Згідно з п. 1 Договору виконавець зобов'язався своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, що передбачені договором.

Відповідно до п. 2 Договору суб'єкт користування послугами є власник (орендар) нежитлового приміщення. Пунктом 3 договору визначені характеристики об'єкта надання послуг: назва об'єкта АДРЕСА_1, опалювальна площа (об'єм) 97,3 кв.м.

Згідно з п. 5.2 Договору розмір щомісячної плати за надані послуги з центрального опалення на момент укладення договору становить в опалювальний сезон - 1955,13 грн, в міжопалювальний сезон - 133,30 грн.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що до моменту встановлення побудинкових засобів обліку теплової енергії розрахунки за фактично спожиту теплову енергію проводяться по щомісячних фактичних витратах пропорційно до теплового навантаження 0,007 Гкал/год.

У відповідності до п. 7 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до п. 12 Договору за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня у розмірі, встановленому Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".

На виконання умов Договору, на підставі виставлених позивачем 2 рахунків-фактур на оплату у період з червня 2012 року по квітень 2015 року, комунальним підприємством були надані відповідачу послуги з теплопостачання на загальну суму 33421,53 грн.

З метою досудового врегулювання спору, комунальним підприємством була надіслана на адресу відповідача претензія з вимогою сплатити наявну заборгованість за надані послуги, яка залишена без відповіді.

Враховуючи те, що відповідач не спростував факту надання останньому послуг теплопостачання, як і не довів здійснення ним оплати боргу, вимоги про стягнення суми основного боргу є правомірними.

Разом з тим, обґрунтованими є і вимоги про стягнення заявлених позивачем сум пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

При цьому, позивач не обґрунтував порушення прав Коростенської міської ради, з огляду на що, позовні вимоги заявлені в інтересах ради, задоволенню не підлягають.

З посиланням на вказане, місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково, стягнувши заявлену прокурором суму коштів на користь комунального підприємства.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, у якій зазначив, що участі у розгляді справи не брав, а про існування рішення дізнався при його отриманні.

Апеляційна скарга мотивована посиланнями на відсутність між сторонами укладеного договору про надання послуг з централізованого опалення, а також на те, що приміщення, у яке поставлялось тепло, стало нежитловим лише з 11.12.2013, а до цього часу вказане приміщення було житловим, з огляду на що розрахунок позивача, здійснений за тарифами на нежитлове приміщення, є необгрунтованим.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 (колегія суддів: І. Розізнана, О.Мельник, В. Грязнов) рішення Господарського суду Житомирської області від 07.09.2015 скасоване частково, прийняте нове рішення, яким присуджено до стягнення з відповідача на користь Комунального підприємства "Теплозабезпечення" 18609,06 грн боргу, 6209,82 пені, 1073,84 грн інфляційних втрат, 331,77 грн 3 % річних. У решті у задоволені позовних вимог відмовлено.

Постанова мотивована наступним.

Відповідач набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування №2769 від 06.08.2011 (витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 26.07.2012).

Державним реєстратором Реєстраційної служби Коростенського управління юстиції Житомирської області здійснено державну реєстрацію права власності на нежитловий об'єкт за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 80,4 кв.м, за ОСОБА_4, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.12.2013 індексний номер 14421513.

Отже, приміщення за адресою: АДРЕСА_1 переведено до нежитлового фонду лише з 11.12.2013, а загальна площа приміщення становить 80,4 кв.м. При цьому, слід врахувати і довідку Комунального підприємства "Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради" від 30.08.2012 №2993, в якій повідомлено про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 в нежитловому фонді не рахувалась.

Рішення виконавчого комітету Коростенської міської ради №327 від 10.08.2005 "Про надання дозволів підприємствам, організаціям та громадянам міста на будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт об`єктів і приміщень" не приймається як доказ переведення до нежитлового фонду квартири АДРЕСА_2. м. Коростень, оскільки в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, позивач 2 не довів, що вказане рішення виконувалося із застосуванням порядку встановленого Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, приміщення за адресою: АДРЕСА_1 стало нежитловим лише 11.12.2013, а тому здійсненні позивачем нарахування до 11.12.2013 не охоплюються підставою позову - Договором, оскільки умовами договору врегульовано надання послуг саме в нежитловому приміщенні, однак, приміщення до 11.12.2013 було житловим. З огляду на вказане, здійсненні позивачем 2 нарахування на підставі Договору за цей період безпідставні.

Водночас, вимоги прокурора про стягнення з відповідача заборгованості, яка охоплюється умовами Договору, обґрунтовані та підлягають до задоволення, а саме до стягнення підлягають 18609,06 грн основного боргу.

Водночас, сума пені, яка охоплюються Договором за період з 21.07.2014 по 21.04.2015 становить 12419,64 грн.

Однак, враховуючи приписи п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, здійснивши аналіз наявних матеріалів справи та оцінивши співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій із заборгованістю відповідача як неспіврозмірні, врахувавши безпідставні вимоги позивача 2, заявлені ним на підставі Договору, умови якого можливо застосувати лише з 11.12.2013, а також взявши до уваги те, що порушення грошових зобов`язань відповідачем (як з`ясовано в судових засіданнях) частково стало наслідком неправильних нарахувань позивачем 2, слід дійти висновку про можливість зменшення пені на 50%, а тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня на загальну суму 6209,82 грн.

Розрахунок 3 % річних у сумі 331,77 грн за період з 21.02.2014 по 01.07.2015 та інфляційних втрат за період з 21.02.2014 по 01.06.2015 є обґрунтованим.

З посиланням на вказане вище, суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги частково.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без зміни.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у позові засноване на недоведенні позивачем належності приміщення, у яке відбувалось теплопостачання, до нежитлового фонду за період з червня 2012 по 11.12.2013.

Так, судом апеляційної інстанції зазначено, що рішення Виконавчого комітету Коростенської міської ради №327 від 10.08.2005, яким переведене вказане вище приміщення із житлового фонду у нежитловий, не виконане у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому такого переведення не відбулось.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з наведеним висновком.

Статтею 8 Житлового кодексу України встановлено, що у виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням виконавчого комітету обласної, міської ради.

Разом з тим, у ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції від 23.06.2005 визначено, що підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав можуть бути і інші, аніж ті що визначені у цій статті, акти органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.

У редакції від 11.02.2010, п.8 ч. 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачав, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається юридичним особам, зокрема, на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені з житлових у нежитлові і навпаки.

Однак, нездійснення дій щодо виконання рішення Коростенської міської ради №327 від 10.08.2005 у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тобто порушення процедури оформлення переведення нерухомості у нежитловий фонд, не скасовує змісту та правових наслідків такого рішення, тобто переведення приміщення з житлового фонду у нежитловий. При цьому, докази на підтвердження скасування або зміни рішення Коростенської міської ради №327 від 10.08.2005, зокрема з ініціативи відповідача, у матеріалах справи не містяться.

Водночас, відповідач, як фізична особа - підприємець, уклав Договір про теплопостачання у нежитлове приміщення (преамбула Договору), та не спростував обставин використання ним відповідного приміщення, як нежитлового, у процесі здійснення своєї господарської діяльності.

З огляду на вказане, апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що у період з червня 2012 року по 11.12.2013 відповідне приміщення не відносилось до нежитлового фонду, з огляду на постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в позові є необґрунтованою.

За таких обставин, постанова підлягає до скасування, а рішення місцевого господарського суду слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Теплозабезпечення" задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 у справі № 906/1020/15 скасувати.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 07.09.2015 у справі № 906/1020/15 залишити без зміни.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства "Теплозабезпечення" 2192,40 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Житомирської області видати відповідний наказ.

Судді: Є. Борденюк

В. Селіваненко

С. Могил