ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2016 року Справа № 914/2092/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Ковтонюк Л.В.,

Корнілової Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської радина постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р. (судді: Дубник О.П., Матущак О.І., Юрченко Я.О.) у справі№914/2092/15 господарського суду Львівської області за позовомЗаступника військового прокурора Львівського гарнізону, в інтересах держави, в особі: 1.Міністерства оборони України; 2.Державного підприємства Міністерства оборони України "Монтажник-Львів"; 3.Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова до1.Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради 2.Львівської міської ради провизнання права власності на нежитлові приміщення за участю представників: від прокуратури Грищенко М.А., прокурор відділу ГПУ, служ. посвідчення №031484, вид. 22.01.2015 р.від позивача 1 Тушницький О.О., довіреність №220/376/д від 02.11.2016 р.від позивача 2Маєвський С.В., довіреність б/н від 07.12.2016 р.від позивача 3не з'явились від відповідача 1не з'явилисьвід відповідача 2не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 24.11.2015 р. у справі №914/2092/15 відмовлено в задоволенні позову Заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України "Монтажник-Львів", Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова до Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та Львівської міської ради про визнання права власності на нежитлові приміщення за державою Україна в особі Міністерства оборони Україна загальною площею 762,4 кв.м. (адміністративний корпус площею 514,5 кв.м, складські приміщення площею 180,1 кв.м. та 67,8 кв.м.), що розташовані по вул. Шевченка,11 у місті Львові.

Підставою для прийняття вказаного судового рішення стало те, що позивачами не було доведено того факту, що спірне майно належить до державної власності, а саме: до майна Збройних Сил України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р. рішення господарського суду Львівської області від 24.11.2015 р. скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Постанова господарського суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що відповідно до чинного на момент передання спірного майна на баланс Збройним Силам СРСР законодавства існувала лише одна форма власності - державна власність. Відтак, дане майно ніколи не вибувало із держаної власності, а, отже, воно не може перебувати в комунальній власності.

Не погодившись з постановою апеляційного господарського суду, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р. та залишити в силі рішення господарського суду Львівської області від 24.11.2015 р.

Вказана касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з неповним встановленням дійсних фактичних обставин справи.

За протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 28.11.2016 р. справу №914/2092/15 передано колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Ковтонюк Л.В., Корнілова Ж.О.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/5915 від 29.11.2016 р., у зв'язку з відпусткою судді Ковтонюк Л.В., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої справу №914/2092/15 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Корнілова Ж. О. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 29.11.2016 р.)

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.11.2016 р. касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 12.09.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/6455 від 19.12.2016 р., у зв'язку з відпусткою судді Карабаня В.Я., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої справу №914/2092/15 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Ковтонюк Л.В., Корнілова Ж. О. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.12.2016 р.)

До початку судового розгляду від відповідача 1 надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Однак, у зв'язку з перебуванням суддів Ємельянова А.С. та Корнілової Ж.О. на лікарняних, господарський суд касаційної інстанції був позбавлений можливості розглянути дане клопотання в строк, встановлений в ст. 741 Господарського процесуального кодексу України.

В свою чергу, представники позивачів 1 та 2 до початку судового розгляду скористались правом, наданим їм ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подали відзиви на касаційну скаргу.

В судове засідання 19.12.2016 р. з'явились представники прокуратури, позивачів 1 та 2.

Представники позивача 3, відповідача 1 та 2 в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників позивача 3, відповідача 1 та 2.

Представники прокуратури та позивачів 1 та 2 в судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Предметом судового розгляду у справі №914/2092/15 є вимога про визнання за Державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на нежитлові приміщення загальною площею 762,4 кв.м. (адміністративний корпус площею 514,5 кв.м, складські приміщення площею 180,1 кв.м. та 67,8 кв.м.), що розташовані по вул. Шевченка, 11 у місті Львові.

Здійснюючи судовий розгляд даної справи господарські суди попередніх інстанцій, зокрема, встановили, що 05.08.1960 р. рішенням виконкому Львівської міськради депутатів трудящих передано на баланс заводу "Фізприлад" будівлі Облвоєнкомату по вул. Шевченка, №78 для розміщення збірного цеху заводу та зобов'язано дирекцію заводу "Фізприбор" передати на баланс Облвійськомату будинок №85 по вул. Шевченка, а приміщення по вул. Шевченка, 11 передати командуванню польової пошти ПрикВО.

Згідно змісту довідки територіального розташування заводу "Фізприлад", виданої директором Львівського заводу "Фізприлад", цех №1 розташований по вул. Шевченка, 80, цех №2 розташований по вул. Шевченка, 85 та цех №3 розташований по вул. Шевченка, 11 площею забудови 816 м.кв. У даній довідці зазначається, що територія та будівлі цехів №1 і №2 знаходяться на балансі заводу, цех №3 орендується в ЖЕКу.

В свою чергу, як вбачається з реєстраційного посвідчення №2896 від 10.07.1987 р., виданого Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації, будинок в цілому, розташований за адресою м. Львів, вул. Шевченка, 11 зареєстрований на праві державної власності за виконкомом Залізничної районної ради народних депутатів і знаходиться в оперативному управлінні ЖЕО залізничного району м. Львова на підставі реєстру №2896, затвердженого рішенням виконкому Залізничної районної Ради народних депутатів за №109 від 10 03 1987 р., записаний в реєстрову книгу жилих будинків.

Поряд з цим, з наявних в матеріалах справи копій договорів оренди від 01.01.1992 р. та від 28.01.1998 р. вбачається, що відповідне нерухоме майно орендувалось Військовою частиною №75004 та Військовою частиною А2868 у Домоуправлінням №300 Залізничного району та Управлінням комунального майна.

Крім того, відповідно до наказу Міністра оборони України №176 від 14.06.2000 р. "Про створення Державного підприємства Міністерства оборони України "Монтажник-Львів" та затвердження його Статуту" за юридичною адресою: 79039, місто Львів, вулиця Шевченка, 11 створено Державне підприємство Міністерства оборони України "Монтажник-Львів". Умовне найменування військова частина А2868 та ідентифікаційний код 0845726 анульовано.

В поданій позовній заяві прокурор зазначає, що Львівською міською радою безпідставно виставляються Державному підприємству Міністерства оборони України "Монтажник-Львів" рахунки на оплату орендних платежів, що свідчить про невизнання відповідачами права державної власності на вказане майно.

Відповідно до ст.ст. 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що надає можливість володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності як і будь-яке інше суб'єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певної особи.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України).

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Позивачем у такому позові може бути лише особа, яка вже є власником майна, а відповідачем - особа, яка не визнає факту належності майна позивачеві та не визнає за ним права здійснювати правомочності власника.

Отже, з наведеного вбачається, що вирішуючи спір в даній судовій справі господарські суди попередніх інстанцій на підставі відповідних доказів мали надати об'єктивну оцінку наявності у позивача невизнаного іншими особами права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що спірне майно було передано командуванню польової пошти ПрикВО на баланс, що не породжує права власності. При цьому, докази того, що відповідні військові частини є правонаступниками польової пошти, суду надані не були. В свою чергу, укладені військовими частинами договори оренди свідчать, що останні визнавали себе лише користувачами спірного майна.

Апеляційний господарський суд погодився з висновком господарського суду першої інстанції про те, що передача майна на баланс не змінює його власника. Проте, оскільки на момент передання спірного майна на баланс Збройним Силам СРСР існувала тільки державна власність, апеляційний господарський суд визнав, що спірне майно ніколи не вибувало із держаної власності, а, отже, воно не перебуває у власності територіальної громади

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає наведені висновки як місцевого, так і апеляційного господарських судів передчасними та необґрунтованими.

Так, господарськими судами попередніх інстанцій взагалі не встановлювалось факту наявності або відсутності у держави в особі Міністерства оборони України відповідного права, за захистом якого прокурор звернувся до суду, що, зокрема, має підтверджуватись певними правовстановлюючими документами, а також факту невизнання цього права іншими особами.

З огляду на наявну в матеріалах справи інформацію з реєстраційної служби та бюро технічної інвентаризації, вбачається, що місцевим та апеляційним господарськими судами не ідентифіковано спірне нерухоме майно на даний час, тобто не визначено його склад, площу та місце розташування, як і не визначено наявності або відсутності прав у інших осіб на дане майно.

При цьому, не взято до уваги той факт, що згідно з довідкою Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної

оцінки" №3766 від 19.10.2015 р. за адресою м. Львів, вул. Шевченка, 11, знаходяться приміщення, зареєстровані за іншими особами, які не є учасниками судового процесу у даній справі.

Таким чином, попередніми судовими інстанціями не досліджено предмет заявленого у справі №914/2092/15 позову.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" №11 від 24.10.2011 р. передбачено, що, відповідно до ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 названого кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, справа №914/2092/15 підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час якого господарському суду першої інстанції необхідно встановити фактичні обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, а саме:

- дослідити наявність спірного майна на момент прийняття рішення, з урахуванням його складу, площі та місця розташування;

- визначити чи є власником спірного майна держава та чи перейшло дане майно у володіння Збройних Сил України, а також хто є балансоутримувачем цього майна у разі його приналежності до державної власності;

- встановити чи є право власника саме на визначене ним майно (з відповідними складом, площею та адресою) порушеним, оспореним або невизнаним іншими особами, і у випадку наявності таких осіб (крім відповідачів) залучити їх до участі у справі;

- оцінити на яких правових підставах відповідне майно здавалось в оренду як комунальне.

Отже, під час нового розгляду справи №914/2092/15 місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене та в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р. та рішення господарського суду Львівської області від 24.11.2015 р. у справі №914/2092/15 скасувати.

Справу №914/2092/15 передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді Л.В. Ковтонюк

Ж.О. Корнілова