ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2016 року Справа № 910/9223/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКартере В.І., Кролевець О.А.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 (головуючий суддя Тарасенко К.В., судді Іоннікова І.А., Тищенко А.І.)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 12.07.2016 (суддя Демидов В.О.)у справі№ 910/9223/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ"доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"простягнення 73.436,64 грн.,за участю представників: позивачаКокошко В.А.,відповідачаГромніцький Ю.П.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 у справі №910/9223/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016, позов задоволено повністю: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" 28.226,66 грн. пені, 17.118,68 грн. 3% річних, 28.091,30 грн. інфляційних збитків та судовий збір в розмірі 1.378,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені скасувати і прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 551, 617 ЦК України, 218 233 ГК України, ст. 4, 4-2, 83 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору безпідставно не зменшили розмір пені, заявленої до стягнення, хоча мали так вчинити з огляду на відсутність вини відповідача.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Публічним акціонерним товариством "ОДЕСАГАЗ" (далі - газорозподільне підприємство) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - замовник) укладено Договір на розподіл природного газу № 14-68-ТБ від 30.01.2014.

Пунктами 2.1, 2.2 Договору встановлено, що газорозподільне підприємство зобов'язується у 2014 році надати замовнику послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів (далі - пункт призначення) відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін, а замовник зобов'язується сплатити вартість послуги у розмірі, строки та порядку, передбачені умовами договору.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що договірні обсяги транспортування природного газу замовника ГРМ визначаються в додатку № 1 до договору.

Відповідно до 5.1 Договору розрахунки за послуги з транспортування природного газу ГРМ здійснюються за тарифом на транспортування природного газу розподільними трубопроводами за 1000 куб. м, встановленим для газорозподільного підприємства Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Загальна сума договору складається з місячних сум вартості планових обсягів транспортування природного газу ГРМ газорозподільним підприємством замовнику (п. 5.4 Договору).

Згідно з п. 5.5 Договору оплата вартості послуг з транспортування природного газу ГРМ здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) на умовах попередньої оплати авансовими платежами планового обсягу природного газу на період передоплати, визначеної сторонами в договорі. Сума платежу попередньої оплати розраховується як добуток тарифу, визначеного на наступний період передоплати, на плановий обсяг природного газу по кожному об'єкту замовника або його споживача, заявленого на наступний період передоплати. У разі відсутності інформації про тариф на наступний період передоплати до дня здійснення попередньої оплати замовник розраховує суму платежу за тарифом, що діяв у попередньому місяці.

У випадку недоплати за фактично протранспортований природний газ ГРМ за розрахунковий період замовник проводить остаточний розрахунок не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

У випадку, якщо замовник є гарантованим постачальником, то замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок газорозподільного підприємства в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, який затверджується національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (п. 5.6 Договору).

Остаточний розрахунок замовник за виконані послуги з розподілу природного газу ГРМ здійснюється після отримання замовником повних (100%) розрахунків за використаний газ підприємствами, що надають послуги з опалення та гарячого водопостачання бюджетним установам та організаціям.

Пунктом 11.1 Договору встановлено, що договір набирає чинності з дня його підписання, скріплення підписами уповноважених представників сторін, печатками та поширює свою дію на відносини сторін, що склалися з 01.01.2014, і діє в частині надання послуг до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків за надані газорозподільним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань.

Додатковою угодою від 03.12.2014 № 1 до Договору сторони погодили обсяги транспортування природного газу замовнику, а також продовжили строк дії договору - до 31.12.2015.

Позивач умови Договору виконав у повному обсязі: за період з січня 2014 року по квітень 2015 року надав відповідачу послуги з транспортування газу газорозподільними мережами на загальну суму 11.771.179,22 грн., що підтверджується актами наданих послуг з транспортування газу ГРМ, підписаними представниками сторін та скріпленими печатками товариств.

Відповідач, який є гарантованим постачальником, свої зобов'язання за Договором № 14-68-ТБ від 30.01.2014 виконав неналежним чином, оплатив надані послуги з порушенням строку, внаслідок чого позивачем була нарахована пеня у розмірі 28.226,66 грн., 3% річних у розмірі 17.118,68 грн. та інфляційні втрати у розмірі 28.091,30 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 263 ГК України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з п. 7.2.1 Договору у разі порушення замовником строків оплати із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів щодо підставності стягнення з відповідача пені в сумі 28.226,66 грн., тобто в сумі, яку визначив позивач у позовній заяві.

Щодо заперечень відповідача про відсутність у нього можливості вплинути на дію визначеного умовами законодавства алгоритму, який встановлює порядок розподілу грошових коштів, що надходять на рахунки відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктами 2.23, 2.25 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу, затвердженого постановою НКРЕ № 1000 від 02.08.2012 (що був чинним протягом періоду виникнення заборгованості, на яку нараховуються пеня, три проценти річних та інфляційна складова боргу, котрі є предметом спору в даній справі), визначено, що при розрахунках гарантованим постачальником не в повному обсязі з власником природного газу, газотранспортним та/або газорозподільним підприємством за період з початку року до місяця, що передував попередньому розрахунковому періоду включно, НКРЕКП застосовує коригувальний коефіцієнт до нормативу перерахування коштів на поточний рахунок гарантованого постачальника за відповідною категорією споживачів.

У разі виникнення обставин непереборної сили, унаслідок яких гарантований постачальник не має можливості проводити 100 % розрахунки з іншими учасниками платіжно-розрахункових відносин, та надання до НКРЕКП відповідної підтверджуючої інформації про такі обставини НКРЕКП може встановити граничні рівні оплати закупленого та/або протранспортованого природного газу у власника природного газу, та/або газотранспортного підприємства, та/або газорозподільного підприємства (у відсотках) за кожною категорією споживачів, після досягнення яких до нормативу перерахування коштів гарантованого постачальника коригувальний коефіцієнт не буде застосовуватися.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11).

Таким чином, перевіривши розрахунки, суди дійшли правомірного висновку про задоволення позову в частині стягнення 3% річних у розмірі 17.118,68 грн. та інфляційних втрат у розмірі 28.091,30 грн.

Щодо доводів скаржника про необхідність зменшення розміру пені фактично до 0 грн. та відмови у її стягненні колегія суддів відзначає таке.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 4 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За змістом п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" та п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" під час розгляду заяв про зменшення неустойки чи відстрочення платежу судом, насамперед, повинно бути встановлено, що саме є підставою для задоволення наведеного клопотання, винятковість випадку, ступінь вини боржника, незначність прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення щодо стягнення пені, надані в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій, посилався на винятковість цього випадку, оскільки на нього законодавством покладено обов'язок формувати ресурс природного газу, який використовується для задоволення потреб населення та для задоволення потреб промислових споживачів, а враховуючи те, що споживачі неналежним чином виконують свої зобов'язання перед відповідачем в частині сплати вартості природного газу, відповідач вимушено допустився порушення виконання свого грошового зобов'язання перед позивачем. На підтвердження фінансового стану надав звіт про фінансовий стан за 2015 рік.

Колегія суддів відзначає, що при вирішенні спору суд повинен враховувати принципи добросовісності та справедливості. Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Таким чином, враховуючи у сукупності викладені вище фактичні обставини справи, виходячи з принципів добросовісності та справедливості колегія суддів погоджується з висновком судів, що вимога відповідача про зменшення розміру пені та про відмову у її стягненні задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 у справі № 910/9223/16 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіВ.І. Картере О.А. Кролевець