ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2016 року Справа № 910/3569/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Ковтонюк Л.В.,

Могила С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А 1912на рішеннягосподарського суду міста Києва від 25.04.2016 р. (суддя Усатенко І.В.) та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 р. (судді: Дідиченко М.А., Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю. ) у справі№910/3569/16 господарського суду міста Києва за позовомВійськової частини А 1912 доЦентрального територіального управління капітального будівництва Міністерства оборони України простягнення 27 540 грн. 96 коп. за участю представників: від позивача Дідківський М.О., довіреність №350/122/1/1636/ПС від 08.07.2016 р. від відповідача Юрченко Т.О., довіреність б/н від 01.12.2016 р.

В С Т А Н О В И В:

Військова частина А 1912 звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Центрального територіального управління капітального будівництва Міністерства оборони України про стягнення 12 678 грн. 00 коп. завищеної вартості виконаних робіт та 14 862 грн. 96 коп. штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2016 р. у справі №910/3569/16 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 р. судове рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Вказані судові акти мотивовано відсутністю правових підстав для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності, оскільки позивачем не доведено, що останнім порушено умови укладеного між сторонами договору підряду, чим заподіяно збитки позивачу.

Поряд з цим, як місцевий, так і апеляційний господарські суди прийшли до висновку, що позивачем не надано доказів виконання підрядних робіт з недоліками. У зв'язку з чим, суди відмовили у стягненні з відповідача передбаченого умовами договору штрафу.

Крім того, господарськими судами не було застосовано до спірних правовідносин інститут позовної давності, зважаючи на наявність підстав для відмови в задоволенні позову по суті.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Військова частина А 1912 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані рішення скасувати та передати справу на новий розгляд.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2016 р. справу №910/3569/16 передано колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Самусенко С.С. (доповідач у справі), судді: Шевчук С.Р., Малетич М.М.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/5966 від 02.12.2016 р., у зв'язку з перебуванням судді Самусенко С.С. на лікарняному, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи, за результатами якого справу №910/3569/16 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Могил С.К. (протокол повторного автоматизованого розподілу справи від 02.12.2016 р.)

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.12.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Могил С.К., касаційну скаргу Військової частини А 1912 прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 19.12.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/6457 від 19.12.2016 р., у зв'язку з відпусткою судді Карабаня В.Я., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої справу №910/3569/16 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Ковтонюк Л.В., Могил С.К. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.12.2016 р.).

В судове засідання 19.12.2016 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем укладено договір на виконання робіт по будівництву, ремонту блискавкозахисних споруд №07/09 від 07.05.2009 р.

Відповідно до п.п. 2.13, 3.1, 3.2, 3.3 договору, оплата виконаних робіт проводиться відповідно графіка виконаних фінансувань, який є невід'ємною частиною договору, за фактом виконаних робіт. Тверда договірна ціна робіт складає 199 650 грн. 00 коп. Ціна робіт визначена на основі кошторисної документації та протоколу договірної ціни, яка є невід'ємною частиною вказаного договору. У разі підвищення підрядником твердої договірної ціни з власної ініціативи, всі пов'язані з цим витрати несе підрядник. Сторони можуть уточнювати тверду договірну ціну у разі: виникнення обставин непереборної сили, внесення замовником змін до кошторисної документації.

Розрахунок за виконані роботи здійснюється на підставі актів приймання виконаних робіт ф. КБ-2 та ф. КБ-3, ф-З-П з додатками за повністю завершені роботи. Підрядник визначає обсяг та вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті, та готує відповідні документи і подає їх для підписання замовнику протягом 3-х днів після виконання робіт. Замовник зобов'язаний підписати подані підрядником документи, що підтверджують виконання робіт, або обґрунтувати причини відмови від їх підписання за умови їх перевірки у вищому органі управління. Оплата виконаних робіт здійснюється після перевірки у вищому органі управління та за наявності коштів. (п. 10.1, 10.2 договору).

Сторонами не заперечується, що відповідні роботи були виконані відповідачем та прийняті позивачем.

Надалі, Контрольно-ревізійним департаментом Міністерства оборони України проведено перевірку відповідності фінансово-господарської діяльності Військової частини А 1912 щодо виконання заходів Програми живучості арсеналів, баз та складів озброєння, ракет і боєприпасів Збройних Сил України за період 2010-2011 роки.

За результатом перевірки складено Звіт від 26.03.2012 р., в якому зазначено, що відповідно до перерахунку вартості будівельно-монтажних робіт за договором №07/09 від 07.05.2009 р. встановлено завищення вартості таких робіт на суму 12 678 грн. 00 коп. Вказане стало підставою для звернення Військової частини А 1912 з позовом до суду.

Позивач також стверджує, що він звертався до відповідача з листом-повідомленням про проведення перевірки №577 від 21.03.2012 р. та претензіями №613 від 26.03.2012 р., №1202 від 13.06.2012 р. Проте, доказів направлення вказаних документів відповідачу позивач судам попередніх інстанцій не надав.

Як правильно визначено місцевим та апеляційним господарськими судами, позовні вимоги в даній судовій справі ґрунтуються на завищенні вартості виконаних підрядних робіт, що було встановлено під час проведеної перевірки відповідним контролюючим органом та зафіксовані в звіті перевірки.

При цьому, позивач кваліфікував заявлені до стягнення 12 678 грн. 00 коп. як збитки та одночасно вказав на обов'язок відповідача сплатити штраф у розмірі 14 862 грн. 96 коп., передбачений п.п. 13.1, 13.2 договору.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що позивачем не доведено факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами підряду, а, отже, до останнього не може бути застосовано такого виду цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків. Крім того, враховуючи недоведеність неналежного виконання відповідачем підрядних робіт, відсутні підстави і для стягання з нього відповідного штрафу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Аналогічні приписи закріплено в ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ст.ст. 837, 843 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. У договорі підряду визначається ціна роботи.

Статтею 632 Цивільного кодексу України закріплено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Таким чином, господарськими судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що між сторонами справи виникли зобов'язальні правовідносини на підставі договорів підряду.

В свою чергу, як закріплено в ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Враховуючи вищевикладене, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини та ступеня вини у розумінні ст. 1193 Цивільного кодексу України.

Отже, позивачем у справі має бути доведено наявність складу правопорушення у діях відповідача.

Із встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що у даному випадку правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору, в якому сторони вільно на власний розсуд визначили об'єм робіт, що підлягають виконанню, та їх вартість, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства ці умови є обов'язковими для сторін.

Одночасно, місцевий та апеляційний господарські суди вказали, що позивач не надав жодних первинних документів на підтвердження своїх вимог, зокрема, актів приймання - передачі виконаних робіт. При цьому, позивач надав суду акт про виділення для знищення документів, що не підлягають зберіганню, датований 06.08.2013 р. Зазначений акт містить відомості про знищення договорів підряду та первинних документів за 2009 рік. Однак, за висновками попередніх судових інстанцій із даного акту неможливо встановити які саме документи були знищені, оскільки відсутні номери договорів підряду та переліки відповідних документів.

Таким чином, господарськими судами надано належну правову оцінку дійсним обставинам справи, та визнано недоведеним факт неналежного виконання відповідачем умов договору підряду.

В свою чергу, виявлені контролюючим органом порушення, які стосуються завищення вартості виконаних робіт, не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати.

Тобто, складений за результатами перевірки звіт не доводить протиправності поведінки відповідача (не виконання чи неналежне виконання ним своїх обов'язків за договорами підряду), що унеможливлює застосування до нього такого виду відповідальності, як відшкодування завданих збитків.

Одночасно, наведене свідчить і про безпідставність заявленої вимоги про стягнення з відповідача штрафу, оскільки п.п. 13.1, 13.2 договору передбачена відповідальність підрядника у вигляді сплати штрафу у разі виявлення недоліків (дефектів) у роботах або порушення ним строків усунення даних недоліків.

Враховуючи викладене, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у справі №910/3569/16.

Крім того, з огляду на відмову в задоволенні заявлених вимог по суті, господарськими судами попередніх інстанцій правомірно не вирішувалось питання перебігу строку позовної давності.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки господарських судів попередніх інстанцій таким, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст. ст. 33, 34, 35, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що оскаржувані судові акти у даній справі прийняті судами попередніх інстанцій при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування не вбачається. Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що вже були досліджені та правомірно відхилені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на приписи ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Військової частини А 1912 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2016 р. у справі №910/3569/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді: Л.В. Ковтонюк

С.К. Могил