ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 926/1802-б/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Удовиченка О.С., Куровського С.В., Поліщука В.Ю.розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 у справі господарського суду№ 926/1802-б/15 Чернівецької областіза заявою доКолективного підприємства "Октан" Малого приватного підприємства "Яніс"про арбітражний керуючийбанкрутство Бігун Р.Д.В судове засідання представники не з'явились

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 12.01.2016 порушено провадження у справі про банкрутство Малого приватного підприємства "Яніс" (далі - МПП "Яніс"), визнано безспірні вимоги Колективного підприємства "Октан" у розмірі 606979,20 грн., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна МПП "Яніс" призначено арбітражного керуючого Бігуна Р.Д., зобов'язано оприлюднити на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення про порушення справи про банкрутство МПП "Яніс".

Оголошення про порушення справи про банкрутство МПП "Яніс" оприлюднене 13.01.2016.

Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося в порядку ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до господарського суду з заявою з грошовими вимогами до боржника, які виникли з кредитного договору №24-01-08 від 26.03.2008 на суму 4338353,86 грн., в тому числі 1233921,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 2217220,20 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом, 887212,28 грн. пені за прострочення повернення коштів кредиту та прострочу сплати процентів.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 11.03.2016 (суддя Ковальчук Т.І.) в попередньому засіданні визнано вимоги кредиторів, зокрема, 1)вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на суму 3502664,62 грн., у тому числі: 1272960,00 грн. окремо, як забезпечені заставою майна боржника, 2756,00 грн. судового збору (1 черга), 2178181,20 грн. основного боргу (4 черга), 48767,42 грн. пеня (6 черга); 2) вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у розмірі 838445,24 грн. відхилено повністю; 3)затверджено реєстр вимог кредиторів МПП "Яніс" на загальну суму 10066135,70 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 (колегія суддів: Желік М.Б., Костів Т.С., Малех І.Б.) апеляційну скаргу ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено частково; ухвалу господарського суду Чернівецької області від 11.03.2016 скасовано в частині визнання вимог ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у розмірі 48 767,42 грн. пені (6-та черга); у цій частині прийнято нове рішення, яким у визнанні вимог ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у розмірі 48767,42 грн. пені (6-та черга) відмовлено; змінено п.3 резолютивної частини ухвали та викладено його наступним чином: "Затвердити реєстр вимог кредиторів МПП "Яніс" на загальну суму 10 017368,28 грн.".; в решті ухвалу залишено без змін.

ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.2016, скасувати частково ухвалу господарського суду Чернівецької області від 11.03.2016 в частині відхилення вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на суму 838 445,24 грн. та прийняти нове рішення, яким визнати грошові вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в сумі 838445,24 грн. - пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам; грошові вимоги кредитора включити до реєстру вимог кредиторів.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції невірно застосовано норми матеріального права, зокрема, ч.6 ст.232 ГК України.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося 16.02.2016 до господарського суду в межах строку, встановленого ст.23 Закону з заявою про визнання кредиторських вимог до боржника, що виникли з кредитного договору № 24-01-08 від 26.03.2008, на суму 4338 353,86 грн., у тому числі:

- 1 233 921,00 грн. заборгованості за тілом кредиту;

- 2 217 220,20 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом;

- 887 212,28 грн. пені (327 648,38 грн. пені за прострочення повернення коштів кредиту та 559 563,90 грн. пені за прострочку сплати процентів).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 26.03.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") та МПП "Яніс" укладено кредитний договір № 24-01-08, відповідно до якого банк надав МПП "Яніс" кредит у сумі 1 964 970,00 грн. з кінцевим терміном повернення згідно графіку погашення кредиту до 25.03.2011 і сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 14,5% річних, а у випадку порушення позичальником строків погашення кредиту - зі сплатою 30% річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання по Графіку погашення кредиту.

Зобов'язання МПП "Яніс" за кредитним договором № 24-01-08 від 26.03.2008 забезпечені договором застави транспортних засобів № 263/ТЗ/0308 від 31.03.2008 та договором застави № 366/ТЗ/05 від 22.05.2008. Відповідний запис про обтяження внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що сукупна вартість предмету застав, яка визначена згідно з вказаними договорами застави, складає 1272 960,00 грн. Враховуючи, що кредиторські вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" за процентами за користування кредитом відповідно до визначеної п. 8.1 кредитного договору черговості у вказаній сумі підлягають включенню до реєстру вимог як такі, що забезпечені заставою майна боржника, вимоги у розмірі 1272960,00 грн. визнано як забезпечені заставою майна боржника та включено до реєстру окремо. Решту вимог за кредитом і процентами у сумі 2178181,20 грн. визнано та включено судами до 4-ї черги реєстру вимог кредиторів.

Касаційна скарга заявлена відносно вимог щодо пені у розмірі 838445,24 грн. - пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам, в іншій частині заявник касаційної скарги не оскаржує судові акти.

Як вбачається з матеріалів справи, п. 7.1 кредитного договору № 24-01-08 від 26.03.2008 передбачено, що за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів позичальник сплачує банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення. Вказана пеня сплачується у разі порушення позичальником термінів платежів, передбачених п.п.2.2, 3.4, 3.6, 3.7, 4.5, 6.1 цього договору, а також будь-які інші терміни платежів, передбачені цим договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити проценти за весь час користування кредитом.

Суд першої інстанції, визнаючи кредиторські вимоги банку щодо пені в розмірі 48767,42 грн. послався на ч.6 ст.232 ГК України та виходив з обґрунтованості саме цієї суми. При цьому судом зазначено, що пеня, нарахована кредитором у сумі 327648,38 грн. за період з 04.06.2015 по 03.12.2015 не підлягала нарахуванню, оскільки граничний строк повернення кредиту є 25.03.2011, а тому пеня підлягала нарахуванню за період з 26.03.2011 по 26.09.2011. Судом першої інстанції зазначено, що так само невірно кредитором нараховано пеню у розмірі 559563,90 грн. за період з 04.06.2015 по 03.12.2015 за відсотками за користування кредитом. Враховуючи вимог ст.ст. 47 ГПК України, суд першої інстанції самостійно здійснив перерахунок пені за прострочення сплати процентів згідно з кредитним договором у межах заявленого кредитором періоду з 04.06.2015 по 03.12.2015 та визначив пеню у розмірі 48767,42 грн.

Натомість, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині визнання пені у розмірі 48767,42 грн. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що кредитним договором №24-01-08 від 26.03.2008 передбачено, що за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів позичальник сплачує банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення. Вказана пеня сплачується у разі порушення позичальником термінів платежів, передбачених п.п.2.2, 3.4, 3.6, 3.7, 4.5, 6.1 цього договору, а також будь-які інші терміни платежів, передбачені цим договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити проценти за весь час користування кредитом.

Згідно з кредитним договором, позичальник зобов'язується повернути кредит банку згідно з графіком погашення кредиту з кінцевим терміном погашення до 25.03.2011. Отже, з 26.03.2011 боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором. Разом з тим, кредитор нарахував пеню за прострочення основної заборгованості по кредиту за період з 04.06.2015 по 03.12.2015.

Посилаючись на ч.6 ст.232, 253 ЦК України, правову позицію Верховного Суду України викладену у постанові від 15.04.2015 року № 3-53гс15, від 30.09.2014 у справі № 904/9083/13, від 11.12.2012 №10/065-11№ 3-62гс12, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для нарахування та стягнення пені по заборгованості по тілу кредиту у період з 04.06.2015 по 03.12.2015 на суму 32748,38 грн. відсутні, оскільки нарахування пені повинно відбуватися з моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання і такий момент не може бути змінений сторонами і не може суперечити приписам ч.6 ст.232 ГК України.

Стосовно пені, нарахованої за прострочення сплати відсотків, суд апеляційної інстанції, враховуючи вищезазначені вимоги законодавства та правову позицію Верховного Суду України, встановив, що нарахування пені повинно відбуватися з моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання і такий момент не може бути змінений сторонами. Тому, оскільки всі відсотки за користування кредитом не були сплачені у строк, визначений сторонами в п.1.1 договору - 25.03.2011, то кредитор мав право на стягнення пені на заборгованість по відсотках у розмірі станом на 26.03.2011 за період 26.03.2011 року-26.09.2011 року. Оскільки кредитором визначено період з 04.06.2015 по 03.12.2015, то відсутні підстави для задоволення вимоги щодо пені в розмірі 559 563,90 грн.

Колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Враховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення пені по заборгованості по тілу кредиту у період з 04.06.2015 по 03.12.2015, що передував порушенню провадження у справі про банкрутство та пені на заборгованість по відсоткам у цей же період відповідає вимогам частини шостої статті 232 ГК України, оскільки нарахування пені повинно відбуватися з моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання і такий момент не може бути змінено сторонами.

Доводи касаційної скарги зводяться до тлумачення скаржником норм ч.6 ст.232 ГК України на свою користь, з огляду на зазначене вище не є підставою для скасування законної та обґрунтованої постанови Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.2016.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 у справі №926/1802-б/15 залишити без змін.

Головуючий О.С. Удовиченко

Судді С.В. Куровський

В.Ю. Поліщук