ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 924/313/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівАлєєвої І.В., Рогач Л.І.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Комунсервіс-Серет"на постановуРівненського апеляційного господарського судувід29.06.2016у справі№924/313/16Господарського судуХмельницької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Комунсервіс-Серет"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Золота середина" 2. Житлово-будівельного кооперативу "Файне місто-2"про визнання недійсною додаткової угоди,В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Комунсервіс-Серет" (далі - позивач), з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати недійсною Додаткову угоду від 16.10.2015 № 1 до Договору генерального підряду на будівництво від 16.10.2015, укладену з Товариством з обмеженою відповідальністю "Золота середина" (далі - відповідач-1) та Житлово-будівельним кооперативом "Файне місто-2" (далі - відповідач-2).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зміни внесені додатковою угодою до договору не пов'язані з тими умовами договору, які впливають на взаємні права та обов'язки сторін, а стосуються лише виправлення описки, як помилки допущеної у тексті, яка має технічний, а не юридичний характер. Укладення додаткової угоди з метою усунення описки в договорі та акті виконання не може вважатися належним способом такого виправлення, оскільки вона суперечить вимогам цивільного законодавства та суті договору, а тому підлягає визнанню недійсною у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 19.04.2016 (суддя Олійник Ю.П.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Крейбух О.Г., судді Демянчук Ю.Г., Мамченко Ю.А.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані вище судові рішення та прийняти нове, про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

У відзиві відповідач-2 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що суди повно встановили обставини справи та правильно застосували норми права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.09.2015 між позивачем та відповідачем-2 укладено договір про забудову земельної ділянки, предметом якого є здійснення будівництва багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями, які планується збудувати посекційно відповідно до розробленої та затвердженої в установленому законодавством порядку проектно-кошторисної документації на земельній ділянці комунальної власності, площею 3,63 га, кадастровий номер 6110100000:11:003:0039, по вул. Микулинецька, 116 у м.Тернополі, за рахунок фінансування членів відповідача-2 із метою отримання у власність багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями його членами та позивача у тих обсягах квадратних метрів, що визначені у даному договорі.

Пунктом 4.1.4 договору визначено, що позивач зобов'язаний передати функції замовника будівництва об'єкта у розумінні Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідачу-2, який виступить стороною договору генерального підряду щодо будівництва об'єкта та видати на ім'я представника відповідача-2 довіреність згідно додатку № 2.

На виконання зазначеного пункту договору, 26.09.2015 позивач видав відповідачу-2 довіреність (додаток № 2 до договору), згідно пункту 5 якої уповноважив його на підписання від імені позивача договору генерального підряду на будівництво із особами, які мають право на такі види робіт відповідно до вимог законодавства та інших договорів.

01.10.2015 відповідач-2 видав довіреність № 12 у порядку передоручення згідно довіреності, яка є додатком № 2 до договору, виданої 26.09.2015 позивачем, пунктом 5 якої уповноважив ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на підписання від імені позивача договору генерального підряду на будівництво із особами, які мають право на такі види робіт відповідно до законодавства та інших договорів.

01.10.2015 позивач видав довіреність б/н, якою уповноважив ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на підписання від імені позивача договору генерального підряду на будівництво із особами, які мають право на такі види робіт відповідно до вимог законодавства та інших договорів, а також на вчинення інших дій, необхідних для виконання даної довіреності.

16.10.2015 між відповідачем-2 (замовник-1) в особі представника ОСОБА_5, яка діє на підставі довіреності № 7 від 01.10.2015, виданої ЖБК "Файне місто 2" в особі голови ОСОБА_7, позивачем (замовник-2) в особі представника ОСОБА_6, який діє по довіреності № 12 від 01.10.2015, виданої ЖБК "Файне місто 2" в особі голови ОСОБА_7 у порядку передоручення по довіреності від 26.09.2015, виданої ТОВ "Комунсервіс-Серет" в особі директора ОСОБА_8, яка є додатком № 2 до договору про забудову земельної ділянки від 26.09.2015 між ТОВ "Комунсервіс-Серет" і ЖБК "Файне місто 2", та відповідачем-1 (генеральний підрядник), який діє на підставі статуту і протоколу б/н від 15.10.2015 зборів учасників товариства, укладено договір генерального підряду на будівництво.

Між замовником - 1 в особі представника ОСОБА_5, яка діє на підставі довіреності № 7 від 01.10.2015, виданої ЖБК "Файне місто 2" в особі голови ОСОБА_7, замовником-2 в особі представника ОСОБА_4, який діє по довіреності б/н від 01.10.2015, виданої ТОВ "Комунсервіс-серет" в особі директора ОСОБА_8 та генеральним підрядником в особі директора ОСОБА_9, який діє на підставі статуту і протоколу б/н від 15.10.2015 зборів учасників товариства, 16.10.2015 укладено додаткову угоду № 1 до договору генерального підряду на будівництво.

Відповідно до умов додаткової угоди № 1, у зв'язку із опискою у преамбулі договору генерального підряду на будівництво від 16.10.2015 сторони домовились внести зміни у цей договір, а саме змінити текст у преамбулі: із "Замовник-2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Комунсервіс-Серет" (код 37519550, вул. Калинова, 6, м. Тернопіль, 46012), в особі представника ОСОБА_6, який діє по довіреності № 12 від 01.10.2015, виданої ЖБК "Файне місто 2" в особі голови ОСОБА_7 у порядку передоручення по довіреності від 26.09.2015, виданої ТОВ "Комунсервіс-Серет" ОСОБА_8, яка є додатком № 2 до договору про забудову земельної ділянки від 26.09.2015 між позивачем і відповідачем-2 на: "Замовник-2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Комунсервіс-Серет" (код 37519550, вул. Калинова, 6, м. Тернопіль, 46012), в особі представника ОСОБА_6, який діє по довіреності б/н від 01.10.2015, виданої ТОВ "Комунсервіс-Серет" в особі директора ОСОБА_8.".

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено наявність підстав, з якими закон пов'язує недійсність правочину.

Підстави для скасування чи зміни постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи із наступного.

Згідно статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1).

За статтею 215 цього кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Подібна правова позиція викладена у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями статті 237 цього кодексу встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст.239 ЦК України).

Як встановлено судом апеляційної інстанції спірною додатковою угодою сторонами виправлено реквізити довіреності в преамбулі договору генерального підряду на будівництво від 16.10.2015 шляхом заміни посилання на довіреність представника позивача. Додаткова угода підписана від імені позивача її представником ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності від 01.10.2015.

Також встановлено, що в матеріалах справи міститься акт від 05.11.2015, який підписаний представниками замовників, зокрема представником позивача в особі ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності від 01.10.2015 б/н, виданої ТОВ "Комунсервіс-Серет" в особі директора ОСОБА_8, та директором генерального підрядника, в якому зазначено, що на земельній ділянці площею 3.63 га по вул.Микулинецька, 116 м.Тернопіль, сторони проводять будівельні роботи із будівництва багатоквартирного будинку, згідно договору про забудову земельної ділянки від 26.09.2015 і генерального підряду на будівництво від 16.10.2015.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що при укладенні додаткової угоди волевиявлення сторін було вільним та спрямованим на організацію та виконання умов договору генерального підряду на будівництво від 16.10.2015, та на момент її вчинення представник позивача в особі ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності від 01.10.2015 був уповноважений на вчинення таких дій.

Більш того, судами не встановлено, а позивачем не спростовано, що довіреність від 01.10.2015, яка була видана позивачем на ім'я ОСОБА_4 була відкликана або скасована.

Відтак судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, було прийнято обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунсервіс-Серет" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 у справі Господарського суду Хмельницької області №924/313/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді І.В. Алєєва

Л.І. Рогач