ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 922/6554/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

ПАТ "Харківський коксовий завод" - Левченка М.В.,

ПАТ "Сбербанк" - Гея В.Г., Ципляка П.С.,

ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" - Терещенко Т.М.,

Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку - не з'явився,

Національного банку України - не з'явився,

ТОВ "Аромасервіс" - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2016

та на рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2016

у справі № 922/6554/15

за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод"

до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" в особі відділення "Харківське відділення № 3 "АТ "Сбербанк Росії"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк";

2) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3) Національного банку України

про визнання недійсним в частині договору про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/Юо від 04.09.2012

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Аромасервіс"

до 1) Публічного акціонерного товариства "Сбербанк";

2) Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 1: 1) Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк";

2) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3) Національного банку України

про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/Юо від 04.09.2012 повністю

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року Приватне акціонерне товариство "Харківський коксовий завод" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" в особі відділення "Харківське відділення № 3 "АТ "Сбербанк Росії" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"; Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку; Національного банку України, про визнання недійсним в частині договору про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/Юо від 04.09.2012 та визнання кредитних зобов'язань припиненими.

До прийняття господарським судом рішення у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Аромасервіс" (далі - третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору) на підставі ст. 26 ГПК України звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" та Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод", в якому просить суд визнати договір про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладений Приватним акціонерним товариством "Харківський коксовий завод" та Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії", недійсним повністю.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.04.2016 (суддя Светлічний Ю.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 (колегія суддів у складі: суддя Камишева Л.М. - головуючий, судді Гетьман Р.А., Пелипенко Н.М.), позов задоволено. Визнано недійсним в частині договір про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладений Приватним акціонерним товариством "Харківський коксовий завод" та Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" (нове найменування ПАТ "Сбербанк") щодо надання кредиту в сумі 7 150 000,00 доларів США. Визнано припиненими зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" перед Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" з повернення кредиту 15 384,22 доларів США та відсотків за користування ним за договором про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012. У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Аромасервіс" відмовлено.

У касаційній скарзі та додаткових поясненнях до касаційної скарги ПАТ "Сбербанк" просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2016, рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2016 в частині задоволення позовних вимог ПАТ "Харківський коксовий завод" та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 1, 32, 34, 41, 104 ГПК України, ст.ст. 14, 215, 256, 257, 261, 267, 626 ЦК України, ст.ст. 2, 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Зокрема касатор послався на наступне:

- господарськими судами не встановлено порушеного права чи законного інтересу позивача;

- положення ст. 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність" не можна застосовувати до спірних правовідносин і вказана норма не може бути підставою для визнання недійсним кредитного договору, оскільки регулює відносини щодо надання кредиту, а не щодо умов договору;

- відсутнє рішення Національного Банку України щодо визначення пов'язаної з банком особи, а відтак, ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Промінвестбанк" не є пов'язаними особами.

Крім того, касатор стверджує про неналежність та недопустимість доказів, що прийняті господарськими судами, зокрема - висновків науково-правової експертизи

Також, відповідач не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови відповідачу у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності.

У касаційній скарзі ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2016, рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2016 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено ст. 215 ЦК України, ст. 52, 66, 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 7, 15, 55, 56 Закону України "Про Національний банк України", п. 14.1.159 ст. 14 Податкового кодексу України. На думку ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" господарські суди не перевірили який правочин визнається недійсним нікчемний чи оспорюваний.

У відзивах на касаційну скаргу ПАТ "Харківський коксовий завод" та ТОВ "Аромасервіс" просять постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2016, рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Вказані особи стверджують про наявність порушеного права у ПАТ "Харківський коксовий завод", яке підлягає захисту; на правомірність застосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин ст. 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність". Також з огляду на те; що чинним законодавством не визначено момент визнання осіб пов'язаними, посилання відповідача на відсутність відповідного рішення Національного Банку України позивач та ТОВ "Аромасервіс" вважають безпідставними.

19.10.2016 представником ПАТ "Харківський коксовий завод" подано клопотання про конфіденційний розгляд даної справи, оскільки на його думку, інформація, яка міститься у справі має ознаки банківської таємниці.

Розглянувши вказане клопотання, з урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції, передбачених ст. 1117 ГПК України, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відхилення клопотання про конфіденційний розгляд даної справи. Такий висновок Вищого господарського суду України ґрунтується на тому, що фактичні обставини справи встановлені у відкритих судових засіданнях судами попередніх інстанцій, тоді як суд касаційної інстанції перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а відтак, здійснення касаційного перегляду у закритому судовому засіданні об'єктивно не може вплинути на охорону банківської таємниці у даній справі. Водночас, за наведених обставин, касаційний перегляд у закритому судовому засіданні даної справи може поставити під сумнів належне дотримання судом касаційної інстанції принципу гласності судового розгляду справ.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційні скарги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди під час розгляду справи встановили наступне:

- 20.09.2005 ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ПАТ "Харківський коксовий завод" укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-7671/05 від 20.09.2005;

- 04.09.2012 ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (нове найменування - ПАТ "Сбербанк") та ПАТ "Харківський коксовий завод" (позичальник) укладений договір про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО, за умовами п. 1.5. якого, кредит надається на рефінансування заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-7671/05, укладеним позичальником та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 20.09.2005;

- ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" відповідно до укладеного сторонами договору від 04.09.2012 надало ПАТ "Харківський коксовий завод" кредит на загальну суму 7 165 384,22 доларів США., що підтверджується платіжними дорученнями № 30924345 від 05.09.2012 та № 31129703 від 06.09.2012;

- 06.09.2012 ПАТ "Харківський коксовий завод" платіжним дорученням від 06.09.2012 переказало на свій поточний рахунок, відкритий в ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 7 163 186,48 доларів США;

- 06.09.2012 ПАТ "Харківський коксовий завод" платіжним дорученням від 06.09.2012 погасило ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишок заборгованості за кредитним договором від 20.09.2005 у розмірі 7 150 000,00 доларів США за рахунок тих же кредитних коштів, раніше отриманих ПАТ "Харківський коксовий завод" від ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" за кредитним договором від 04.09.2012;

- використання кредитних коштів в сумі 7 150 000,00 доларів США відбулось згідно з їх цільовим призначенням, передбаченим пунктом 1.5. кредитного договору від 04.09.2012.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач зазначив, що кредитний договір від 04.09.2012 суперечить положенням ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", і тому просив визнати його недійсним в частині щодо надання кредиту в сумі 7 150 000,00 доларів США; визнати припиненими зобов'язання позивача перед відповідачем з повернення кредиту 15 384,22 доларів США та відсотків за користування ним за договором про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012.

Задовольняючи первісний позов, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що кредитний договір в частині суперечить положенням ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність, оскільки ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" є спорідненими особами внаслідок опосередкованого володіння державою Російська Федерація 10-ма і більше відсотками їх статутного капіталу, а також внаслідок незалежної від формального володіння можливості значного впливу на їх управління та діяльність, зокрема, через афілійованих осіб контролерів. Також господарськими судами зазначено про те, що відповідна правова позиція знаходить своє підтвердження у наданому до матеріалів справи висновку науково-правової експертизи при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Крім того, у зв'язку з наявністю доказів того, що ПАТ "Харківський коксовий завод" сплатило частину відсотків за кредитним договором на користь ПАТ "Сбербанк" в сумі, що значно перевищує залишок дійсної частини кредиту у розмірі 15 384,22 доларів США., то позовні вимоги в частині визнання припиненими зобов'язань з повернення суми кредиту 15 384,22 доларів США та відсотків за користування ним за кредитним договором також правомірні та підлягають задоволенню.

Водночас, господарськими судами зазначено про те, що позивач та відповідач не наполягали на застосуванні реституції у зв'язку з визнанням правочину недійсним, оскільки ними до матеріалів справи не були долучені докази обґрунтованих розмірів фактично сплачених сум, що повинні бути повернені іншою стороною у випадку застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину; до справи не надано документів, які б свідчили про розмір погашених відсотків, штрафних санкцій та розмір залишку заборгованості.

Вирішуючи питання спливу строку позовної давності, господарські суди зазначили про те, що позивачу стало відомо про обставини порушення його прав з моменту прийняття рішень Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку від 24.07.2015 № 1082, № 1078, № 1090 та № 1087. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що в будь-якому випадку початок перебігу позовної давності не може розпочинатися раніше дати 01.01.2013, яка є датою, на яку було складено ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" інформацію про власників істотної участі, та яка в подальшому була оприлюднена на офіційному сайті Національного Банку України.

Відмовляючи у задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - ТОВ "Аромасервіс", що спірний кредитний договір не порушує права третьої особи саме як акціонера.

Однак, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне:

Так, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст.1 ГПК України), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право.

Згідно з ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі , в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Отже, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за ст. 204 ЦК вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

(Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, яка розглянута Судовою палатою у господарських справах і Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України).

Водночас, як вбачається зі змісту оскаржених судових рішень, господарські суди, визнаючи недійсним в частині договір про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/Юо від 04.09.2012, не встановили, яке саме право позивача порушується, або не визнається або оспорюється у зв'язку з укладенням цього договору.

Крім того, як вбачається зі змісту позову, ПАТ "Харківський коксовий завод" підставою позову зазначив порушення під час укладення кредитного договору ч. 5 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у редакції, яка діяла на час укладання спірного правочину (далі - Закон), банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку.

Згідно з ч. 2 ст. 52 Закону для цілей цього Закону пов'язаними особами є:

1) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку;

2) особи, які мають істотну участь у банку;

3) керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

4) керівники та контролери споріднених осіб банку;

5) керівники та контролери афілійованих осіб банку;

6) афілійовані особи банку;

7) споріднені особи банку;

8) асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1 - 5 цієї частини;

9) юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами.

Водночас, дійшовши висновку про те, що кредитний договір ПАТ "Харківський коксовий завод" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" укладений для рефінансування в тому числі кредитної заборгованості перед ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", що на думку господарських судів є порушенням вимог ч. 5 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", господарські суди попередніх інстанцій не дослідили обставини справи щодо наявності або відсутності у сторін можливості на момент укладення оспорюваного договору дізнатися із загальнодоступних джерел про осіб, які мають ознаки пов'язаних з банком у розумінні вказаної вимоги Закону.

У цьому зв'язку Вищий господарський суд вважає передчасними висновки господарських судів щодо строків позовної давності, оскільки без дослідження фактичних обставин справи наявності/відсутності у позивача можливості на момент укладення оспорюваного договору дізнатися із загальнодоступних джерел про осіб, які мають ознаки пов'язаних з банком, такі висновки є передчасними.

Як вбачається зі змісту оскаржених судових рішень, господарські суди дійшли висновку про те, що у матеріалах справи наявні докази, що ПАТ "Харківський коксовий завод" сплатило частину відсотків за кредитним договором на користь ПАТ "Сбербанк" в сумі, що значно перевищує залишок дійсної частини кредиту у розмірі 15 384,22 доларів США., а тому позовні вимоги в частині визнання припиненими зобов'язань з повернення суми кредиту 15 384,22 доларів США та відсотків за користування ним за кредитним договором підлягають задоволенню.

При цьому, господарські суди зазначили про те, що застосування реституції є неможливим, оскільки сторонами до матеріалів справи не були долучені докази обґрунтованих розмірів фактично сплачених сум, що повинні бути повернені іншою стороною у випадку застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, зокрема не надано документів, які б свідчили про розмір погашених відсотків, штрафних санкцій та розмір залишку заборгованості.

Такий висновок господарських судів попередніх інстанцій також є передчасним з огляду на наступне:

Відповідно до вимог ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, виходячи зі змісту ч. 1 статті 216 ЦК України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину, оскільки такого наслідку визнання недійсним договору як припинення в частині зобов'язань законодавством не передбачено.

Зазначивши про те, що застосування реституції є неможливим, оскільки сторонами до матеріалів справи не були долучені докази обґрунтованих розмірів фактично сплачених сум, господарські суди попередніх інстанцій не мотивували у своїх рішеннях на підставі яких доказів вони дійшли висновку про припинення в частині зобов'язань з повернення суми кредиту у розмірі 15 384,22 доларів США.

Враховуючи викладене, як місцевий так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

З огляду на наведене справа має бути направлена на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Крім того, Вищий господарський суд України вважає, за необхідне звернути увагу на те, що в даному випадку, вирішуючи питання дотримання правил територіальної підсудності, суди також припустилися порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається зі змісту поданої позовної заяви, ПАТ "Харківський коксовий завод" звернулось з відповідним позовом, зокрема, до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" в особі відділення "Харківське відділення № 3 "АТ "Сбербанк Росії".

В ході розгляду справи, ПАТ "Сбербанк" було заявлено клопотання про направлення справи за підсудністю до господарського суду м. Києва, оскільки Харківське відділення № 3 "АТ "Сбербанк Росії", не є юридичною особою і діє межах наданих йому повноважень, тоді як Положенням про Харківське відділення № 3 "АТ "Сбербанк Росії", затвердженим рішенням правління ПАТ "Сбербанк" від 18.09.2013, відділенню № 3 не надано повноважень, зокрема бути стороною (позивачем, відповідачем) у справі від імені ПАТ "Сбербанк" та не визначено коло таких повноважень.

Розглядаючи вказане клопотання, господарський суд першої інстанції виходив з того, що кредит, наданий за оспорюваним кредитним договором обслуговується Харківським відділенням № 5 АТ "АТ Сбербанк Росії".

За змістом ч. 4 ст. 15 ГПК України, якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Оскільки позивач у даній справі подав позов за місцем знаходження відокремленого підрозділу юридичної особи - відділення "Харківське відділення № 3 "АТ "Сбербанку Росії", яке знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Донця-Захаржевського, 2, вирішуючи питання територіальної підсудності даної справи, з урахуванням роз'яснень, наданих у абзаці 5 підпункту 1.7 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарському суду слід було з'ясувати наявність або відсутність у повноважень щодо представництва юридичної особи у відповідного відокремленого підрозділу відповідача.

Втім, такі обставини судами досліджені поверхнево з посиланням на те, що спірний договір обслуговується Харківським відділенням № 5 АТ "АТ Сбербанк Росії". Вказане відділення є відокремленим підрозділом ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", яке має статус відділення відповідно до п. 1.1. глави 1 розділу IV Положення "Про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів", затвердженого Постановою правління Національного банку України від 08.09.2011 № 306, здійснює банківську діяльність від імені банку і знаходиться за адресою:м. Харків, пр-т Гагаріна, 167, однак господарські суди не здійснювали заміну особи, яка уповноважена представляти відповідача.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій не досліджено яка саме сторона оспорюваного договору є зобов'язаною за договором здійснити певні дії у даному випадку, що унеможливило встановлення факту дотримання позивачем приписів ч. 1 ст. 15 ГПК України.

Враховуючи викладене висновки господарських судів щодо відсутності правових підстав для застосування приписів ст. 17 ГПК України у даному випадку також є передчасними.

Вищий господарський суд також вважає помилковим довід місцевого господарського суду в обґрунтування дотримання правил територіальної підсудності про те, що за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору другим відповідачем є ПАТ "Харківський коксовий завод", зареєстроване за адресою м. Харків, набережна Червоношкільна, буд. 24. з огляду на таке:

Згідно з ст. 26 ГПК України, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін.

Отже, в даному випадку, подання позову третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, пов'язане з господарським судом, який розглядає справу за первісним позовом.

Апеляційний господарський суд на порушення норм процесуального права уваги не звернув.

Враховуючи наведене, оскільки господарськими судами попередніх інстанцій допущені порушення норм процесуального права і такі порушення унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2016 та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 у справі підлягають скасуванню з передачею справи до місцевого господарського суду для виконання вимог ч. 1 ст. 17 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 та рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2016 у справі № 922/6554/15 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області для виконання вимог ч. 1 ст. 17 ГПК України.

Головуючий суддя: В. Картере Судді:Т. Барицька Н. Губенко