ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 922/5972/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГольцової Л.А.(доповідач), суддів:Іванової Л.Б., Козир Т.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Харковіна рішення Господарського суду Харківської області від 22.02.2016та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2016у справі№ 922/5972/15Господарського судуХарківської області за позовомПриватної фірми "Яна"до1. Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Харкові, 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Тімекс"про встановлення нікчемності правочинуза участю представників:

позивача - не з'явились

відповідача - 1. Кайдашов В.С., довір. від 26.04.2013,

Мосійчук Я.І., довір. від 11.04.2014

2. не з'явились

за участю

прокуратури - Онуфрієнко М.В. прокурор, посвідчення № 036179

від 04.11.2015

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.02.2016 у справі № 922/5972/15 (суддя Денисюк Т.С.) задоволено позовні вимоги Приватної фірми "Яна" (позивач). Встановлено, що генеральна угода № 6807N4 від 27.03.2007, кредитний договір № 6808К21 від 06.10.2008, кредитний договір № 6807К17 від 27.03.2007, укладені між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тімекс" - є нікчемними правочинами. Стягнуто з ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" філія АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові на користь ПФ "Яна" - 1 827,00 грн судового збору. Стягнуто з ТОВ "Тімекс" на користь ПФ "Яна" - 1 827,00 грн судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2016 у даній справі (головуючий суддя Лакіза В.В., судді: Бородіна Л.І., Плахов О.В.) змінено рішення Господарського суду Харківської області від 22.02.2016 у справі № 922/5972/15, доповнено резолютивну частину абзацом наступного змісту:

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Тімекс" повернути на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" 1 282 183,77 дол. США, розмір яких станом на 07.07.2016 складає 31 849 444,84 грн. В решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Харкові звернулось з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 22.02.2016, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2016 у справі № 922/5972/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволені позовних вимог.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" зазначає, що факт укладання кредитних договорів у письмовій формі, надання банком кредитних коштів та чинність кредитних зобов'язань за такими договорами підтверджується: банківськими виписками; ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.05.2010 у справі № Б-48/25-10, якою затверджено реєстр вимог конкурсних кредиторів боржника ТОВ "Тімекс", до складу якого включені вимоги АТ "Укрексімбанк" на загальну суму 18 605 417,46 грн, у тому числі 10 690 000,00 грн, які забезпечені заставою боржника, та 1 980 826,64 грн неустойка (штраф, пеня); постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.08.2010 у справі № 53/325-09 за позовом ТОВ "Тімекс" до АТ "Укрексімбанк", третя особа ОСОБА_7 про розірвання кредитних договорів, яка на цей час є чинною, що підтверджується ухвалою Вищого господарського суду України від 12.07.2011 у цій справі; рішення апеляційного суду Харківської області від 10.06.2015 у справі № 635/6831/14-ц та рішення апеляційного суду Харківської області від 20.10.2015 у справі № 643/3875/14-ц за позовами прокурора Київського району м. Харкова в інтересах держави в особі АТ "Укрексімбанк" до ОСОБА_8, третя особа ТОВ "Тімекс" про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Банк також вказує на те, що технічна експертиза документів судом першої інстанції, всупереч приписам статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України призначена без визначення обсягу необхідних та достатніх для експертного дослідження матеріалів, що підлягають направленню на експертизу, з точки зору їх повноти та придатності для проведення експертизи, тобто призначена з копій кредитних договорів без належного встановлення місцезнаходження оригіналів цих документів, що є обов'язковим для повного, всебічного та об'єктивного встановлення обставин справи.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

18.09.2016 від Генеральної прокуратури України надійшла заява про вступ Генеральної прокуратури України в розгляд справи № 922/5972/15.

19.10.2016 від ПФ "Яна" на електронну пошту Вищого господарського суду України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке колегією суддів залишено без задоволення, оскільки саме лише посилання сторони на неможливість представника юридичної особи бути присутнім у судовому засіданні не є перешкодою для розгляду справи по суті, так як учасники судового процесу не обмежуються законом у праві направити в судове засідання будь-якого іншого представника, а також забезпечити присутність у засіданні безпосереднього керівника юридичної особи чи іншої посадової особи товариства.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, 27.03.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (іпотекодержатель) та Приватною фірмою "Яна" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 6807Z59, яким забезпечуються всі вимоги іпотекодержателя, що випливають із: - Генеральної угоди № 6807N4 від 27.03.2007, укладеної між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тімекс" (боржник).

Згідно з підпунктом 1.3 договору предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених в угоді зобов'язань боржника, є нерухоме майно, а саме комплекс нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

27.03.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (іпотекодержатель) та Приватною фірмою "Яна" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 680Z60, яким забезпечуються всі вимоги іпотекодержателя, що випливають із Генеральної угоди № 6807N4 від 27.03.2007, укладеної між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тімекс" (боржник).

Згідно з підпунктом 1.3 даного договору предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених в угоді зобов'язань боржника, є нерухоме майно, а саме комплекс нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.

Іпотечні договори підписано філією ВАТ "Укрексімбанк" в м. Харкові та ОСОБА_7, як директором Приватної фірми "Яна".

Приватна фірма "Яна" звернулась до господарського суду з позовом про встановлення нікчемними правочинів: генеральної угоди № 6807N4 від 27.03.2007, кредитного договору № 6807К17 від 27.03.2007, кредитного договору № 6808К21 від 06.10.2008, укладених між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тімекс".

Позовні вимоги мотивовані тим, що експертним висновком Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 23.10.2015 № 412 встановлено, що оригінали генеральної угоди від 27.03.2007 № 6807N4, кредитного договору від 06.10.2008 № 6808К21 та кредитного договору від 27.03.2007 № 6807К17, укладених між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ТОВ "Тімекс", не підписані директором ТОВ "Тімекс" та не містять відтиску печатки товариства, оскільки підпис та рукописні записи відтворені способом струминного друку, а не виконані пишучими приладами, зображення всіх відтисків печаток у даних документах відтворені способом струминного друку, а не нанесені печатними формами.

Позивач вказує на те, що генеральна угода від 27.03.2007 № 6807N4, кредитний договір від 06.10.2008 № 6808К21 та кредитний договір від 27.03.2007 № 6807К17 не підписані уповноваженим представником ТОВ "Тімекс", тобто, сторонами вказаних договорів не дотримано письмової форми їх укладення, як обов'язкової вимоги закону.

Судом першої інстанції задоволено позовні вимоги позивача.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з пунктами 2, 4 частини 1 статті 208 Цивільного Кодексу України у письмовій формі належать вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Статтею 1055 вказаного Кодексу передбачено, що кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Висновком судової експертизи № 26 від 26.01.2016 проведеної в рамках справи № 922/5972/15 встановлено, що у наданих на дослідження документах: кредитному договорі № 6808К21 від 06.10.2008 з додатками на 11 аркушах, генеральній угоді № 6807N4 від 27.03.2007 з додатками на 11 аркушах, кредитному договорі № 6807К17 від 27.03.2007 з додатками на 12 аркушах, укладених між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ТОВ "Тімекс" - всі зображення підписів та рукописних записів - відтворені способом струминного друку, а не виконані пишучими приладами; зображення всіх відтисків печаток у даних документах відтворені способом струминного друку, а не нанесені печатними формами.

Суд зазначає, що нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Сторони такого правочину не зобов'язані виконувати його умови, причому навіть і тоді, коли суд не визнає його недійсним.

Суд прийшов до висновку, що було відсутнє волевиявлення сторін на укладання генеральної угоди № 6807N4 від 27.03.2007, кредитного договору №6808К21 від 06.10.2008 та кредитного договору № 6807К17 від 27.03.2007, вказані угоди взагалі ніким не підписувались та не укладались між сторонами та є нікчемними угодами.

Крім того, суд вказує на те, що позивач не є стороною оспорюваних договорів, але є заінтересованою особою щодо договорів, про які заявлена вимога щодо нікчемності та має право на звернення до суду з таким позовом.

Європейський суд з прав людини, у справі "Delсоигt V. Веlgіum", зазначив, що "...стаття 6 &1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, мас бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права...".

Тобто, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо нікчемності оспорюваних договорів та змінивши рішення місцевого господарського суду застосував реституцію.

Суд зазначає, що не має підстав для сумніву щодо передання ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до слідчих органів в межах кримінального провадження №12012220470000719, та в подальшому до господарського суду Харківської області саме тих оригіналів спірних кредитних договорів, які знаходились у відділенні.

Листом від 02.12.2015 СВ Київського ВП ГУ НП в Харківській області №61/523 повідомлено суд, що визначені ухвалами суду від 23.11.2015 у справі № 922/5972/15 договори, а також висновок НДЕКЦ при ГУМВС України в Харківській області № 412 від 23.10.2015, направлені до Господарського суду Харківської області. До теперішнього часу вказані документи до Київського ВП ГУ НП в Харківській області не надходили. Інші, зазначені в ухвалі суду оригінали та копії генеральної угоди від 27.03.2007 № 6807N4, кредитного договору від 27.03.2007 № 6807К17, кредитного договору від 06.10.2008 №68608К21 та додаткових угод до кредитних договорів, укладених між ТОВ "Тімекс" та АТ "Державний експортно-імпортний банк України", в матеріалах кримінального провадження №12012220470000719 відсутні.

Під час розгляду справи № 922/5972/15 діючий ліквідатор ТОВ "Тімекс" арбітражний керуючий Караценцев Ю.Л. повідомив суд про неможливість надання оригіналів спірних договорів, укладених з ПАТ "Укрексімбанк", зважаючи на те, що вказані документи не були передані йому попереднім ліквідатором, а також не були виявлені на підприємстві банкрута.

Апеляційним господарським судом не прийнято до уваги посилання банку на наявність у останнього нотаріально завірених копій спірних договорів, оскільки відповідно до пункту 2 глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус зобов'язаний особисто звіряти копію документу з його оригіналом. Разом з тим, нотаріусами не проводиться експертиза оригіналу документа, що може мати місце введення останнього в оману щодо автентичності документа.

Зважаючи на предмет даного судового розгляду, а також факти, які повинні бути доведені сторонами у справі, нотаріально завірена копія документа має менш значиму юридичну цінність, ніж оригінал, зважаючи на положення частини 3 статті 36 Господарського процесуального кодексу України, яке вимагає обов'язкового надання оригіналів документів у разі, коли певні обставини можуть бути засвідчені тільки такими документами.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій та вважає висновки судів передчасними з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Європейський суд з прав людини зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення Суду у справі Олюджіч проти Хорватії, № 22330/05, від 05.02.2009).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах Мала проти України, №4436/07, від 03.07.2014, Богатова проти України, № 5231/04, від 07.10.2010).

Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи.

Суд відзначає важливість того, щоб органи влади наводили деталізовані та переконливі підстави своєї відмови приймати доказ, запропонований заявником, особливо коли такий доказ має істотну важливість для результатів провадження (див. рішення Суду у справі Мала проти України, № 4436/07, від 03.07.2014).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення Суду у справі Суомінен проти Фінляндії, №37801/97, від 01.07.2003).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення Суду у справі Гірвісаарі проти Фінляндії, №49684/99, від 27.09.2001).

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Суд апеляційної інстанції в постанові вказує на те, що у суду не має підстав для сумніву щодо передання ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до слідчих органів в межах кримінального провадження №12012220470000719, та в подальшому до господарського суду Харківської області саме тих оригіналів спірних кредитних договорів, які знаходились у відділенні.

Однак в протоколі тимчасового доступу до речей і документів від 18.11.2013 не зазначено оригінали чи копії договорів вилучено, опис вилучених документів в матеріалах справи відсутній.

Крім того, у висновку Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 23.10.2015 № 412 зазначено, що ОСОБА_7 вказує, що кредитні договори є неоригінальними, у відзиві від 14.12.2015 на клопотання позивача про призначення експертизи банк вказав на те, що витребувані ухвалою суду від 23.11.2015 у Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області примірники договорів не є оригінальними, а є сканованими копіями.

Тобто технічна експертиза документів судом першої інстанції призначена без визначення обсягу необхідних та достатніх для експертного дослідження матеріалів, що підлягають направленню на експертизу, тобто призначена з копій кредитних договорів без належного встановлення місцезнаходження оригіналів цих документів.

Судами не встановлено, які документи (оригінали чи копії) слідчими органами було вилучено у банку та чому в матеріалах справи знаходяться копії.

Відповідно до пункту 4.6 статті 4 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Національного банку України від 14.07.2006 № 267, банк зобов'язаний, зокрема, виготовити копії з оригіналів документів, які містять інформацію, що становить банківську таємницю, та вилучаються. Ці копії документів засвідчуються підписом представника банку та залишаються в банку замість вилучених оригіналів.

Апеляційним господарським судом не прийнято до уваги посилання банку на наявність у останнього нотаріально завірених копій спірних договорів, оскільки відповідно до пункту 2 глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус зобов'язаний особисто звіряти копію документу з його оригіналом. Разом з тим, нотаріусами не проводиться експертиза оригіналу документа, що може мати місце введення останнього в оману щодо автентичності документа.

Суд вказав на можливість прийняття наданих скаржником нотаріально засвідчених копій договорів в якості доказів у справі, у зв'язку з чим вказані документи були оглянуті в судовому засіданні господарського суду апеляційної інстанції.

Однак матеріали справи не містять вказаних документів, не зазначено чи нотаріально завірені копії договорів судом порівнювались з договорами, які знаходяться в матеріалах справи.

Судом апеляційної інстанції не дано належної оцінки тому, що засвідчення нотаріусом вірності фотокопій кредитних договорів є доказом існування на момент вчинення такої нотаріальної дії оригіналів цих договорів.

Також, пунктом 10.9.4 генеральної угоди передбачено, що вказана угода укладена у трьох примірниках українською мовою, що мають однакову юридичну силу.

Судами не з'ясовано питання щодо знаходження третього примірника вказаної угоди.

Крім того, суди першої й апеляційної інстанцій не звернули увагу на доводи банку щодо отримання ТОВ "Тімекс" суми кредиту, часткового виконання останнім умов кредитних договорів, здійснюючи погашення заборгованості.

Отримання кредиту та часткового погашення на виконання умов кредитних договорів ТОВ "Тімекс" досліджувалось судами при розгляді справи № 53/325-09 за позовом ТОВ "Тімекс" до ПАТ АТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі Харківської філії, треті особи: ПФ "Яна", фізичні особи ОСОБА_7, ОСОБА_10 про розірвання договорів: генеральної угоди № 6807N4 від 27.03.2007, кредитного договору № 6807К17 від 27.03.2007, кредитного договору № 6808К21 від 06.10.2008, укладених між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тімекс".

Як встановлено судами у справі № 53/325-09 ТОВ "Тімекс", звертаючись з позовом про розірвання кредитних договорів, посилається на те, що протягом 2007-2008 боржником належним чином здійснювалось погашення заборгованості за кредитними договорами. Протягом дії кредитного договору № 6807К17 від 27.03.2007 Товариством було сплачено банку тіло кредиту у загальному розмірі 501 087,46 доларів США, станом на 23.12.2009 розмір заборгованості по тілу кредиту складає 1 598 912,54 дол. США, що станом на 23.12.2009 за офіційним курсом НБУ складає 12 727 343,82 гривні. Протягом дії кредитного договору № 68608К21 від 06.10.2008 Товариством сплачено тіло кредиту у загальному розміру 11 400,00 дол.США, станом на 23.12.2009 розмір заборгованості по тілу кредиту складає 288 600,00 дол. США, що станом на 23.12.2009 за офіційним курсом НБУ складає 2 297 256,00 гривні. Однак, внаслідок виникнення економічної кризи позивач з грудня 2008 року не може належним чином виконувати обов'язки стосовно своєчасного та повного повернення сум заборгованості за кредитними договорами.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.12.2009 у справі № 53/325-09 позовні вимоги ТОВ "Тімекс" задоволено частково. Розірвано генеральну угоду № 6807N4 від 27.03.2007, кредитний договір № 6807К17 від 27.03.2007, кредитний договір № 68608К21 від 06.10.2008, укладені між ТОВ "Тімекс" та ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України". Визначено наслідками розірвання договорів виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цих договорів, виплату ТОВ "Тімекс" на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" заборгованості у сумі 1 375 512,79 дол. США за кредитною угодою № 6807К17 від 27.03.2007, що складається з кредиту, відсотків, комісії за управління та пені, а також заборгованості в сумі 302 110,23 дол. США за кредитною угодою № 68608К21 від 06.10.2008, що складається з кредиту, простроченого боргу по кредиту, відсотків, комісії за управління та пені. В іншій частині позовних вимог ТОВ "Тімекс" відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.08.2010 у справі № 53/325-09 рішення господарського суду Харківської області від 24.12.2009 у справі № 53/325-09 скасовано частково, а саме: в частині задоволення позовних вимог щодо розірвання генеральної угоди № 6807N4 від 27.03.2007, кредитного договору № 6807К17 від 27.03.2007, кредитного договору № 68608К21 від 06.10.2008, які укладені між ТОВ "Тімекс" та ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та щодо визначення судом наслідків розірвання договорів. В задоволенні позовних вимог в цих частинах відмовлено. В решті рішення Господарського суду Харківської області від 24.12.2009 у справі № 53/325-09 залишено без змін.

Вказана постанова набрала законної сили.

Відповідно до пункту 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі Брумареску проти Румунії, № 28342/95).

Судами не надано оцінки статусу фізичної особи ОСОБА_7, який є директором Приватної фірми "Яна" та учасником вказаної фірми з часткою у розмірі 100% статутного капіталу. Крім того, вказана особа є учасником ТОВ "Тімекс" з часткою у розмірі 95% статутного капіталу.

В матеріалах справи міститься рішення загальних зборів ТОВ "Тімекс", оформлене протоколом від 20.03.2007, за участю ОСОБА_7, ОСОБА_8, на яких прийнято рішення щодо укладання з АТ "Укрексімбанк" генеральної кредитної угоди.

ПФ "Яна" звертаючись з позовом про встановлення нікчемності правочину вказує на те, що директор ОСОБА_7, підписуючи іпотечні договори на забезпечення виконання кредитних договорів, текстів кредитних договорів не бачив.

Вказане колегією суддів Вищого господарського суду України приймається критично, оскільки відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору № 6807Z59 від 27.03.2007 іпотекою за цим договором забезпечуються всі вимоги іпотекодержателя (ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України"), що випливають із генеральної угоди № 6807N4 від 27.03.2007, укладеної між іпотекодержателем та ТОВ "Тімекс", відповідно до якої іпотекодержатель, при виконанні боржником певних її умов, надає боржнику кредити з загальним лімітом заборгованості 2 100 000 грн. на визначених зазначеною генеральною угодою умовах.

Пункт 7.1 вказаного іпотечного договору передбачає, що цей договір доводить повне розуміння сторонами предмета договору та питань, що містяться у договорі, і відсутні інші положення, усні чи письмові, явні чи ті що маються на увазі, крім тих, які є у договорі.

Частинами 3, 4 статті 92 Цивільного кодексу України встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Крім того, до позовної заяви позивачем додані копії: генеральної угоди № 6807N4 від 27.03.2007, додаткової угоди № 6807N4-І від 06.10.2008 до генеральної угоди, додаток І, додаток І від 06.10.2008 до генеральної угоди, кредитний договір № 6860К21 від 06.10.2008, кредитний договір № 6807К17 від 27.03.2007. Вказані копії не містять печатки слідчих органів "ЭКО УВД х/о ВЕЩДОК". Також, при візуальному порівнянні кредитних договорів № 6860К21 від 06.10.2008 і № 6807К17 від 27.03.2007, доданих позивачем до позову та наданих слідчими органами, видно, що вказані договори різняться (печатки, підписи сторін).

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутній повний текст іпотечного договору № 6807Z60 від 27.03.2007.

Крім того, суд першої інстанції в рішенні зазначає, що оспорювані договори не підписувались та не укладались.

Разом з тим, не може бути визнаний недійсним, нікчемним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій, допустили неповноту у дослідженні обставин справи та дійшли передчасних висновків щодо правового змісту тих правовідносин, які склалися між сторонами.

За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Харкові задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 22.02.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2016 у справі № 922/5972/15 скасувати.

Справу № 922/5972/15 передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

Т.П. КОЗИР