ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 911/681/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А 2167на рішення від та на постанову відГосподарського суду Київської області 28.04.2014 Київського апеляційного господарського суду 10.02.2016у справі Господарського суду№ 911/681/14 Київської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сумський фарфоровий двір"доВійськової частини А 2167простягнення заборгованості

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідача повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

27.02.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумський фарфоровий двір" звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Військової частини А 2167 про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 78 130, 72 грн., пені у розмірі 15, 84 грн., штрафу у розмірі 3 906, 54 грн. та 3% річних у розмірі 2 234, 75 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.04.2014 у справі № 911/681/14 (суддя Карпечкін Т.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 (колегія суддів у складі: Чорна Л.В. - головуючий суддя, судді Кропивна Л.В., Смірнова Л.Г.), стягнуто із Військової частини А 2167 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський фарфоровий двір" основний борг у розмірі 78 130, 72 грн., пеню у розмірі 15, 58 грн., штраф у розмірі 3 906, 53 грн. та 3% річних у розмірі 2 215, 49 грн.; в іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Військова частина А 2167 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 28.04.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 у справі № 911/681/14, та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спір, що виник між сторонами, стосується неналежного виконання відповідачем (замовником) умов договору на постачання продукції № 75 від 19.12.2012 в частині здійснення ним обов'язку щодо оплати товару на умовах даного договору.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина друга статті 692 ЦК України).

Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (частина друга статті 692 ЦК України).

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом положень ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України обумовлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Здійснивши розгляд справи, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач свої договірні зобов'язання виконав у повному обсязі - поставив відповідачу товар на загальну суму 78 130, 72 грн., що підтверджується відповідними актом прийому-передачі № 135 від 27.12.2012 та накладною № 136 від 27.12.2012, які підписані уповноваженими представниками сторін; пунктом 4.2 договору передбачено, що розрахунок за продукцію здійснюється лише після її фактичного отримання замовником та за фактично отриману продукцію на підставі належним чином оформлених актів приймання та рахунків-фактур, накладних постачальника протягом 45 банківських днів; натомість, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної оплати за поставлений товар у встановлені договором строки, в результаті чого за ним утворилась заборгованість на загальну суму 78 130, 72 грн.; позивач звертався до відповідача із листом-вимогою №106 від 17.07.2013 про погашення наявної заборгованості; між ТОВ "Сумський фарфоровий двір" та Військовою частиною А 2167 було підписано акт звірки взаємних розрахунків, згідно із яким заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.01.2014 складає 78 130, 72 грн.; відповідно до п. 6.2 договору у разі порушення замовником строків оплати, останнім сплачується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення; сторони в п. 6.6 договору погодили, що у разі порушення обов'язків за цим договором, а також у всіх інших випадках, що не були передбачені ним, сторони керуються залежно від виду продукції, Положенням про поставки продукції виробничого-технічного призначення або Положенням про поставки товарів народного споживання, затвердженими Постановою Ради Міністрів СРСР № 888 від 28.08.1988 та нормативно-правовими актами України щодо цього питання; відповідно до п. 57 Положення про поставки товарів народного споживання, при несвоєчасній оплаті поставлених товарів покупець (платник) сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожен день прострочки; за безпідставну відмову від акцепта платіжної вимоги (повністю або частково), а також за ухилення від оплати товарів при інших формах розрахунків покупець (платник) сплачує постачальнику штраф в розмірі 5% суми, від оплати якої відмовився чи ухилився; відтак, враховуючи встановлені обставини справи, суди попередніх інстанцій керуючись зокрема, ст. ст. 525, 526, 530, 549, 610, 611, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 193, 230, 265 ГК України, дійшли правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 78 130, 72 грн. основного боргу, пені у розмірі 15, 58 грн. та штрафу у розмірі 3 906, 53 грн.

При цьому, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що судом апеляційної інстанції правомірно відхилено доводи відповідача про те, що у нього не виник обов'язок щодо оплати поставленого товару у зв'язку із ненаданням позивачем рахунків на його оплату, оскільки дані доводи суперечать вимогам ч. 2 ст. 692 ЦК України та п. 4.2 договору на постачання продукції № 75 від 19.12.2012.

Крім вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, пені та штрафу, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних, яка правомірно була задоволена судами попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.11.2010 у справ № 4/720, від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 у справі № 12/207).

Отже, як встановлено судами, та знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції, відповідач порушив виконання грошового зобов'язання, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних, у межах, зазначених в судових рішеннях у даній справі, в силу наведених норм, є обґрунтованою.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно із ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що статтею 1117 ГПК України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військової частини А 2167 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 28.04.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 у справі № 911/681/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ