ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 910/4677/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовк І.В. (головуючий, доповідач), Кондратова І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року у справі № 910/4677/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінком" до Київської міської ради, третя особа: приватне підприємство "Будмаш", про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про визнання права власності на нерухоме майно: склад склотари площею 183,4 кв.м, складське приміщення площею 679 кв.м, теплицю площею 280 кв.м, що розташовані на земельній ділянці площею 2 532,99 кв.м (кадастровий номер 72:258:006) по вул. Кадетський Гай, 6/1 в м. Києві, за набувальною давністю у зв'язку з тим, що позивач добросовісно, безперервно та відкрито володіє зазначеним нерухомим майном з 1999 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.05.2016 року (суддя Пригунова А.Б.) в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року (судді: Калатай Н.Ф., Ропій Л.М., Рябуха В.І.) зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено та визнано за позивачем право власності на нерухоме майно: склад склотари площею 183,4 кв.м, складське приміщення площею 679 кв.м, теплицю площею 280 кв.м, що розташовані на земельній ділянці площею 2 532,99 кв.м (кадастровий номер 72:258:006) по вул. Кадетський Гай, 6/1 в м. Києві.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

У судовому засіданні 21.09.2016 року оголошувалася перерва до 05.10.2016 року.

У судовому засіданні 05.10.2016 року оголошувалася перерва до 19.10.2016 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.10.2016 року було продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що в листі Фонду державного майна України від 15.03.1995 року № 54 радгоспу "Совки" надано згоду на передачу в оренду приміщень бувшого консервного цеху та допоміжних приміщень і площадок, які розміщені в м. Києві по вул. Радченко, 27 і знаходяться на балансі радгоспу.

20.03.1995 року радгосп "Совки" (орендодавець) та ТОВ "Аста ЛТД" (орендар) уклали договір оренди цілісного майнового комплексу консервного цеху, предметом якого є передача в платне володіння та користування цілісного майнового комплексу радгоспу "Совки" в м. Києві, що включає консервний цех, склади та допоміжні споруди, на 50 років.

В п. 2.2 зазначеного договору сторони погодили, що передача майна в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це майно; власником орендованого майна залишається держава, а орендар володіє й користується ним протягом строку оренди.

В рахунок оплати за вказаним договором ТОВ "Аста ЛТД" зобов'язалось побудувати консервний цех для консервування плодоовочевої продукції продуктивністю 3 млн. руб. в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

23.12.1995 року між радгоспом "Совки" та ТОВ "Аста, ЛТД" укладено договір підряду № 30-1 на реконструкцію консервного цеху для консервування плодоовочевої продукції продуктивністю 3 млн. руб. в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області. Факт укладення вказаного договору встановлений в рішенні апеляційного суду міста Києва від 18.06.2015 року у справі № 22-ц/796/5661/2015 за позовом ТОВ "Компанія "Укрінком" до Оніщука Володимира Геннадійовича про визнання права власності на приміщення.

З листа заступника Міністра сільського господарства і продовольства України від 29.03.1996 року № 68 вбачається, що радгоспу "Совки", у відповідь на його лист щодо передачі фірмі "Аста ЛТД" в порядку компенсації витрат на спорудження цеху переробки плодоовочевої продукції старих приміщень існуючого консервного цеху, складу, теплиці, що не експлуатуються, та деяких допоміжних споруд, частину з яких згідно з угодою фірма орендує в даний час, було надано дозвіл на продаж вказаних будівель.

30.03.1999 року ТОВ "Аста ЛТД" (замовник) та АТЗТ "Укрінком", правонаступником якого є ТОВ "Компанія "Укрінком" (підрядник), уклали договір підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт, відповідно до умов якого підрядник зобов'язався виконати роботи по демонтажу наземної частини теплиць в кількості 10, вагової автомобіля, огороджень та наземних комунікацій, що знаходяться по вул. П. Радченко, 27 (Кадетський Гай, 6/1) у місті Києві та є власністю ТОВ "Аста ЛТД".

Згідно з п. 3.1 вказаного договору загальна вартість робіт, які доручені до виконання підряднику, становить 14 788 грн.

09.04.1999 року між радгоспом "Совки" та ТОВ "Аста ЛТД" укладено договір міни, за умовами якого між сторонами здійснюється обмін наступною продукцією: консервний цех з допоміжними спорудами, складами та приміщеннями, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Радченко, 27, власником якого є радгосп "Совки", та обладнання, матеріали та монтажні і пусконалагоджувальні роботи по реконструкції консервного цеху в с. Софіївська Борщагівка Київської області, власником якого є ТОВ "Аста ЛТД".

Загальна вартість майна, що обмінюється становить 297 878,83 грн. (п. 2 зазначеного договору).

Відповідно до п. 5 договору міни право власності на предмети обміну виникає у сторін з моменту приймання вищевказаного майна, що оформлюється актами здачі-приймання, підписаними повноважними представниками сторін.

27.04.1999 року сторонами договору підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт підписано акт приймання-передачі виконаних робіт до договору підряду від 30.03.1999 року, в якому зафіксовано виконання позивачем робіт на загальну суму 14 788 грн.

29.04.1999 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору підряду від 30.03.1999 року, в п. 1 якої сторони погодили, що ТОВ "Аста ЛТД" в якості взаєморозрахунків за виконані за актом приймання-передачі від 27.04.1999 року роботи з демонтажу передає у власність позивача нерухоме майно, розташоване по вул. Кадетський Гай, 6/1 у місті Києві, а саме: склад склотари площею 183,4 кв.м; складське приміщення площею 679,0 кв.м; теплиця площею 280,0 кв.м.

У п. 2 додаткової угоди № 1 до договору підряду від 30.03.1999 року сторони погодили, що обов'язки з переоформлення права власності на нерухоме майно за позивачем, а в разі необхідності, і його нотаріальне посвідчення та реєстрація в бюро технічної інвентаризації, покладається на ТОВ "Аста ЛТД", строк виконання вказаних обов'язків не пізніше 01.11.2005 року.

30.04.1999 року сторонами договору підряду від 30.03.1999 року підписано акт приймання-передачі до нього, яким зафіксовано передачу позивачу від ТОВ "Аста ЛТД" спірного майна.

13.05.1999 року радгосп "Совки" та ТОВ "Аста ЛТД" підписали акт прийому-передачі по взаєморозрахунках, яким зафіксували передачу майна за вищевказаними договорами підряду і оренди.

Матеріали справи не містять доказів виконання ТОВ "Аста ЛТД" покладеного на нього обов'язку з переоформлення права власності на спірні споруди за позивачем, а рішенням господарського суду міста Києва у справі від 04.02.2003 року № 37/129 скасовано державну реєстрацію зазначеної юридичної особи.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 24.12.2008 року у справі № 2-4827/08 задоволено позов АТЗТ "Укрінком" до Оніщука Володимира Геннадійовича та визнано за позивачем право власності на складські приміщення літ. "А" загальною площею 183,4 кв.м, та складські приміщення загальною площею 679 кв.м, по вул. Кадетський Гай, 6/1 в м. Києві.

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 18.06.2015 року у справі № 22-ц/796/5661/2015 зазначене рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 24.12.2008 року скасовано та в позові АТЗТ "Укрінком" відмовлено.

Предметом даного судового розгляду є вимога про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Висновок суду першої інстанції про відмову в позові обгрунтовано недоведеністю позивачем наявності правових підстав, з якими закон пов'язує визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, зокрема, добросовісності володіння спірним майном та безспірності такого володіння, оскільки судом встановлено наявність у ПП "Будмаш" права оренди земельної ділянки по вул. Кадетський Гай в Солом'янському районі міста Києва, на якій знаходиться спірне майно.

Водночас, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги виходив з наявності підстав для визнання за позивачем права власності на спірні приміщення за набувальною давністю у зв'язку з добросовісністю набуття позивачем у володіння зазначених приміщень та безперервним користуванням ними протягом більш ніж 15 років, тоді як наявність судового рішення про визнання права оренди земельної ділянки, на якій розташовані спірні споруди, за ПП "Будмаш" не свідчить про оспорювання цією особою правомірності користування позивачем зазначеними приміщеннями.

Відповідно до приписів частин 1, 4 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 344 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов:

- добросовісності заволодіння;

- відкритості;

- безперервності;

- безтитульності володіння.

Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено.

Зазначену правову позицію у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду України від 20.05.2015 року у справі № 911/130/14.

Проте, ні суд першої інстанції відмовляючи в позові, ні апеляційний господарський суд задовольняючи позовні вимоги, не дослідили наявності необхідних умов для визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, які повинен довести позивач, виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України, та в повній мірі не з'ясували обставин дотримання кожної окремої умови.

Водночас, не врахувавши того, що право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника, суди обох інстанцій в порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не з'ясували всіх обставин, пов'язаних з рухом майна для виявлення його справжнього власника.

При цьому, суди попередніх інстанцій не приділили належної уваги змісту рішення апеляційного суду міста Києва від 18.06.2015 року у справі № 22-ц/796/5661/2015 про відмову в позові АТЗТ "Укрінком" про визнання права власності на майно, що є предметом спору в даній справі, та судових рішень у господарській справі № 4/273 щодо визнання недійсним договору міни від 09.04.1999 року, укладеного між радгоспом "Совки" та ТОВ "Аста ЛТД", і не навели цим рішенням правової оцінки з огляду на положення ч. 3 ст. 35 ГПК України щодо преюдиціальності встановлених ними обставин.

Разом з тим, обома судовими інстанціями не було враховано, що на час відчуження спірного майна радгоспом "Совки" діяв Закон України "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі" та Положення про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств, затверджене наказом Фонду державного майна України від 09.08.1996 року № 903 та зареєстроване в Мінюсті 03.09.1996 року за № 496/1521, і не наведено обставинам такого відчуження правової оцінки з урахуванням відповідності вимогам законодавства.

З огляду на зазначене судам слід було мати на увазі, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник або особа, яка вважає себе власником майна, проте визначивши відповідачем Київську міську раду, суди зазначені обставини достеменно не з'ясували.

Крім того, виходячи з аналізу ч. 2 ст. 84 ГПК України при задоволенні позову у рішеннях за позовами про витребування майна чи про визнання права власності на майно в резолютивній частині рішення вказуються: найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна).

Проте, суд апеляційної інстанції неправильно застосувавши вказану норму процесуального права задовольнив позов та визнав право власності на нерухоме майно: склад склотари площею 183,4 кв.м, складське приміщення площею 679 кв.м, теплицю площею 280 кв.м, що розташовані на земельній ділянці площею 2 532,99 кв.м (кадастровий номер 72:258:006) по вул. Кадетський Гай, 6/1 в м. Києві, не звернувши увагу, що зазначена земельна ділянка перебуває поза межами предмету спору, оскільки позивачем не наводилось жодного обгрунтування підстав її набуття.

Отже, протилежні висновки судів обох інстанцій як про відсутність, так і про наявність підстав для задоволення позову про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, є передчасними та зробленими з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, прийняті судові рішення у справі не можна визнати законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2016 року скасувати, і справу № 910/4677/16 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді І.Кондратова

Л.Стратієнко