ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2016 року Справа № 910/1688/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Іванової Л.Б.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новагріс"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 29.03.2016у справі№ 910/1688/16 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Новагріс"доПублічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк"провизнання недійсними додаткових угод та визнання поруки припиненою в судовому засіданні взяли участь представники:
- ТОВ "Новагріс" Кіт О.О., Капустинська Н.П.,
- ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" Мельник Б.О.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 29.03.2016 у справі №910/1688/16 (суддя Любченко Л.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 (судді: Скрипка І.М., Тищенко О.В., Гончаров С.А.), відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Новагріс" (надалі позивач/скаржник/ТОВ "Новагріс") у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (надалі відповідач/ПАТ ПУМБ") про визнання недійсними додаткових угод та визнання поруки припиненою.
Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить постанову та рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Судами попередніх інстанцій були встановлені наступні обставини справи:
- 29.05.2012 між ПАТ "ПУМБ" та ТОВ "Новагріс" укладено договір поруки № 1.12-43/44/45/11-5 (надалі договір поруки), відповідно до п. 1.1 якого поручитель (ТОВ "Новагріс") поручається перед кредитором (ПАТ "ПУМБ") за виконання боржниками - 1, 2, 3 (Товариством з обмеженою відповідальністю "Мірум Менеджмент", Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрселко", Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрхорс") зобов'язань вказаних в ст. 2 цього договору;
- відповідно до п. 2.1. ст. 2 договору поруки, порукою за цим договором забезпечується виконання наступних зобов'язань боржників перед кредитором:
зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 1.12-43 від 29.05.2012 зі змінами та доповненнями до нього, укладеного з боржником - 1, а саме: повертати кредит в розмірі еквівалентному 10 000 000, 00 дол. США не пізніше ніж в останній день закінчення відповідного періоду користування кредитом, встановленого умовами кредитного договору, але в будь - якому разі, повернути кредит не пізніше 28.05.2015; сплачувати проценти щомісячно не пізніше 1 банківського дня, наступного за 10 числом кожного місяця в розмірі встановленому кредитним договором; сплачувати комісію у порядку та розмірі встановленому кредитним договором; сплачувати пеню у порядку та розмірі встановленому кредитним договором; сплачувати/компенсувати кредитору витрати у порядку та розмірі встановленому кредитним договором (п. п. 2.1.1, 2.1.1.2 п. 2.1. ст. 2 договору поруки);
зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 1.12.-44 від 29.05.2012, із змінами та доповненнями до нього, укладеного з боржником - 2, а саме: повертати кредит у розмірі еквівалентно 10 000 000, 00 дол. США не пізніше ніж в останній день закінчення відповідного періоду користування кредиту, встановленого умовами кредитного договору, але в будь-якому разі, повернути кредит не пізніше 28.05.2015р.; сплачувати проценти щомісячно не пізніше 1 банківського дня, наступного за 10 числом кожного місяця в розмірі встановленому кредитним договором; сплачувати комісію у порядку та розмірі встановленому кредитним договором; сплачувати пеню у порядку та розмірі встановленому кредитним договором; сплачувати/компенсувати кредитору витрати у порядку та розмірі встановленому кредитним договором (п. 2.1.2. п. 2.1. ст. 2 договору поруки).
зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 1.12.-45 від 29.05.2012, із змінами та доповненнями до нього, укладеного з боржником - 3, а саме: повертати кредит в розмірі еквівалентному 10 000 000,00 дол. США не пізніше ніж в останній день закінчення відповідного періоду користування кредиту, встановленого умовами кредитного договору, але в будь - якому разі, повернути кредит не пізніше 28.05.2015; сплачувати проценти щомісячно не пізніше 1 банківського дня, наступного за 10 числом кожного місяця в розмірі встановленому кредитним договором; сплачувати комісію у порядку та розмірі встановленому кредитним договором; сплачувати пеню у порядку та розмірі встановленому кредитним договором; сплачувати/компенсувати кредитору витрати у порядку та розмірі встановленому кредитним договором (п. 2.1.3. п. 2.1. ст. 2 договору поруки);
- пунктом 2.2. договору поруки сторони погодили, що у разі внесення змін до договору, з якого випливає зобов'язання, що мають наслідком збільшення обсягу відповідальності поручителя, поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов'язання в розрізі таких змін за умови, якщо поручитель письмово погодився із такими змінами у зобов'язанні;
- підпунктом 5.1.6. п. 5.1. ст. 5 договору поруки сторони погодили, що поручитель за цим договором надає кредитору наступні запевнення та гарантії, що рішення про укладання цього договору прийняте відповідними органами управління згідно їх компетенції, визначеної установчими документами поручителя;
- з преамбули договору поруки вбачається, що з боку позивача договір підписано Трач О.В., яка діяла на підставі довіреності № 1 від 23.05.2012 та рішення Загальних зборів (учасників) поручителя (протокол № 23/05/12 від 23.05.2012), та засвідчено круглою печаткою позивача;
- в подальшому, до кредитного договору №1.12.-45 від 29.05.2012 (позичальником за яким є ТОВ Укрхорс") неодноразово вносилися зміни додатковими угодами, які, з боку позичальника підписувалися Шевченко І.В., яка діяла на підставі довіреності №1 від 07.07.2014 та рішення загальних зборів учасників позичальника (протокол № 09-09-УХ від 09.09.2014, протокол №19/09-УХ від 19.09.2014, протокол № 09-09-УХ від 09.09.2014), та скріплювалися круглою печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхорс";
- в подальшому сторонами укладалися додаткові угоди до договору поруки, серед яких і оспорювані позивачем додаткова угода № 4 від 16.09.2014, якою викладено п. 2.1.1.1. - 2.1.1.2. договору в іншій редакції, та додаткова угода № 5 від 24.09.2014, якою викладено п. 2.1.1.1. договору поруки в іншій редакції, підписані з боку поручителя (позивача) Шевченко І.В., яка діяла на підставі довіреності № 1 від 07.07.2014 та рішення загальних зборів учасників поручителя (позивача) (протокол № 09-09-Н від 09.09.2014), а також скріплені печаткою ТОВ "Новагріс" (позивача) та представником відповідача (банку);
- пунктом 1.2. додаткових угод № 4 та №5 до договору поруки сторони погодили, що поручитель запевняє та гарантує повне ознайомлення з кредитним договором № 1.12.- 45 від 29.05.2012 із всіма змінами та доповненнями до нього та погоджується забезпечувати його виконання солідарно з боржником;
- як вбачається зі змісту довіреності № 1 від 07.07.2014 (копія якої надана відповідачем та наявна в матеріалах справи (а. с. 167), Товариство з обмеженою відповідальністю "Новагріс" в особі директора Кундис Анатолія Васильовича уповноважило Шевченко Ірину Василівну представляти інтереси товариства при укладенні договорів поруки з Публічним акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк" на умовах визначених на його розсуд, яким забезпечується виконання зобов'язань юридичних осіб, в тому числі ТОВ "Укрхорс". Для виконання вказаних в довіреності функцій Шевченко Ірині Василівні було надано право на укладення та підписання відповідних договорів поруки та усіх додатків, додаткових правочинів, специфікацій до них на умовах, узгоджених з ПАТ "ПУМБ";
- відповідно до п. 6.2.12 статуту позивача (в редакції, зареєстрованій 18.08.2011 за № 16441050012000120) до виключної компетенції Зборів учасників товариства належить надання попередньої згоди на укладення договорів, вчинення правочинів та інших дій директором у випадках, передбачених статутом.
Предметом даного спору є вимога позивача про визнання недійсними додаткових угод №4 від 16.09.2014 та №5 від 24.09.2014 до договору поруки №1.12-43/44/45/П-5 від 29.05.2012, укладених між позивачем та відповідачем та про визнання поруки припиненою за договором № 1.12-43/44/45/11-5.
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на те, що внаслідок порушення особою, яка підписували спірні додаткові угоди №№4 та 5 до договору поруки, від імені позивача, та додаткові угоди до кредитного договору, від імені позичальника, приписів ст. 238 ЦК України, такі угоди (№№ 4 та 5) слід визнати недійсними.
Вищий господарський суд України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність заявленого позивачем позову з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно з приписами ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах.
Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України, на яку посилається позивач в обґрунтування підстав позову, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Так, відповідно до зазначеної статті представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Отже, вказана норма встановлює заборону на укладення правочину, в якому один представник одночасно виступає від імені декількох контрагентів.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 16.05.2011 у справі № 19/87-10.
Отже, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що вказана норма визначає недійсність правочину, який укладений від імені його сторін однією і тією ж особою.
Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, та про що вказувалося вище, додаткові угоди №№4 та 5 до договору поруки, які укладалися між позивачем та відповідачем, підписувалися від імені сторін цих додаткових угод, різними особами, від імені банку (відповідача/кредитора) Мельник Н.П. (№4) та Бурлакою В.В. (№5), а від імені поручителя (позивача) пані Шевченко І.В., яка діяла на підставі довіреності №1 від 07.07.2014 (відсутні докази відкликання вказаної довіреності) та рішення загальних зборів учасників позивача (протокол №19-09-11 від 19.09.2014; відсутні докази визнання недійсним рішення загальних зборів позивача, оформлених вказаним протоклом), а тому, суди попередніх інстанцій прийшли до правомірного висновку про безпідставність заявленого позивачем позову. Крім того, як вірно встановили суди, позивач не довів, що укладення спірних додаткових угоди відбувалося у власних інтересах особи, яка діяла від імені позивача, на підставі довіреності та рішення загальних зборів, а не виконувала покладені на неї довіреністю та рішенням загальних зборів повноваження та обов'язки.
Крім того, як стверджував позивач у позовній заяві, оскільки він як поручитель не надавав згоди на збільшення обсягів відповідальності, визначених додатковими угодами №12 від 16.09.2014, №13 від 24.09.2014 до кредитного договору №1.12.-45 від 29.05.2012, в забезпечення виконання якого ТОВ "Ухрхорс" позивач поручався відповідно до договору поруки, та враховуючи недійсність додаткових угод №№4 та 5, а тому порука, визначена договором поруки №1.12-43/44/45/П-5 від 29.05.2012 є припиненою.
Проте, судами попередніх інстанцій такі доводи позивача правомірно спростовані, оскільки, позивач в установленому законом порядку не довів недійсності додаткових угод №№ 4 та 5 до договору поруки, вказані угоди є чинними та свідчать про згоду позивача на зміну розміру зобов'язань позичальника ТОВ "Укрхорс" за кредитним договором зі всіма змінами та доповненнями до нього, внесеними до нього.
Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, відтак, є розглянутими та спростованими судами попередніх інстанцій, наслідком чого є винесення судом першої інстанції рішення про відмову у позові, та прийняття апеляційним господарським судом постанови, якою апеляційну скаргу ТОВ "Новагріс" залишено без задоволення, а рішення місцевого господарського залишено без змін. Висновки судів попередніх інстанцій, так само як і правомірність застосування судами норм матеріального та процесуального права, перевірені судом касаційної інстанції, який з ними погодився, позаяк, відсутні правові підстави для задоволення касаційної скарги позивача.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових актів, а тому не є підставою для їх скасування. При цьому, в частині встановлення нових обставин та переоцінки доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14).
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новагріс" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 29.03.2016 у справі № 910/1688/16 залишити без змін.
Головуючий суддя Т.Л. Барицька
Судді: Н.М. Губенко
Л.Б. Іванова