ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 908/61/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБакуліної С.В., Данилової М.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Запорізької міської ради, м. Запоріжжяна постановуДонецького апеляційного господарського суду від 08.06.2016 рокуу справі господарського суду Запорізької областіза позовомЗапорізької міської ради, м. ЗапоріжжядоТовариства з обмеженою відповідальністю "КРОК Г.Т.", м. Запоріжжяпростягнення 199 200 грн.

за участю представників

позивача: Шеремет З.В.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Запорізька міська рада звернулась до господарського суду Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "КРОК Г.Т." (далі за текстом - ТОВ "КРОК Г.Т.") про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 199 200 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.03.2016 року залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2016 року у позові відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано відсутністю укладеного між сторонами договору про пайову участь, з огляду на що відповідні зобов'язальні правовідносини не виникли, а тому відсутні і правові підстави для кваліфікації орієнтовної суми пайового внеску, розрахунок якого не підтверджений належними доказами, як упущеної вигоди позивача.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Запорізька міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 11.03.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2016 року і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

ТОВ "КРОК Г.Т." до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Судове засідання 19.10.2016 року проводилось в режимі відеоконференції за клопотанням Запорізької міської ради, яке ухвалою Вищого господарського суду України від 05.10.2016 року задоволено.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Запорізької області від 11.03.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2016 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.02.2008 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області надано дозвіл на виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва "Будівництво будівельного заводу з виробництва кабельно-провідникової продукції за адресою: 69076, м. Запоріжжя, вул. Новобудов, 7". Замовником будівництва є ТОВ "КРОК Г.Т".

В силу приписів ч. ч. 1 - 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

10.09.2014 року Запорізької міською радою прийнято рішення № 40 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, затвердженого рішенням № 77 від 24.12.2012 року Запорізької міської ради (далі за текстом - Порядок)".

В п. 3.3 Порядку передбачено, що замовник, який має намір укласти договір, зобов'язаний звернутися з заявою до міського голови.

Договір про участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (п. 3.6 Порядку).

Позивач, звертаючись до господарського суду з вимогою про стягнення збитків, свої вимоги обґрунтував тим, що в порушення ст. ст. 9, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" з моменту набрання цим Законом законної сили відповідач не звернувся до позивача з пропозицією укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та не сплатив кошти на розвиток інфраструктури міста, спричинивши міському бюджету збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 199 200 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно з декларацією Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області від 14.11.2013 року за № ЗП 143133130044 про готовність об'єкта до експлуатації введено в експлуатацію об'єкт будівництва за адресою: 69076, м. Запоріжжя, вул. Новобудов, 7. До вказаної дати договір пайової участі, який є єдиною підставою для перерахування коштів (пайової участі у розвитку інфраструктури), між сторонами не укладався, а тому право позивача на отримання грошових коштів у вигляді пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту не порушено. При цьому, позивачем не доведено наявність вини у діях (бездіяльності) відповідача щодо укладення договору про пайову участь та розмір збитків, заявлених до стягнення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками господарських судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Згідно з ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не пізніше ніж 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Зі змісту вищенаведених правових приписів вбачається, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту повинен укладатись із замовником будівництва до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Договір є єдиною підставою для сплати замовниками будівництва коштів пайової участі у розвитку інфраструктури.

Господарськими судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що 14.11.2013 року об'єкт будівництва відповідача введено в експлуатацію. Водночас, договір пайової участі до вищевказаної дати між сторонами укладений не був, а відтак у відповідача не виникло зобов'язання щодо сплати вказаних коштів. При цьому, судами правомірно відхилено посилання позивача на обов'язок відповідача відповідно до ч. 7 ст. 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній з 12.03.2011 року) інформувати виконавчий комітет Запорізької міськради про початок виконання будівельних робіт з огляду на те, що відповідно до п. 7 Порядку надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1104 від 30.09.2009 року (що діяв на момент отримання дозволу № 781-10 від 29.12.2010 року), саме на Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю, одночасно з наданням дозволу на виконання будівельних робіт або відмовою у його наданні, покладався обов'язок письмово інформувати про це місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Також, судами вірно зазначено, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

В ч. ч. 1 - 2 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В силу приписів ч. ч. 1 - 2 ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки або порушення зобов'язання; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

При цьому, у спорі про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог господарські суди попередніх інстанцій вірно встановили, що позивачем не доведений факт протиправної поведінки відповідача, а саме: ухилення від укладення відповідного договору до введення об'єкта в експлуатацію; не лише бездіяльність відповідача стала наслідком не укладення договору про пайову участь, оскільки зі змісту ст. ст. 6, 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вбачається, що виконавчий комітет Запорізької міської ради визначено як орган, що здійснює управління у сфері містобудівної діяльності; управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється шляхом контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, проектної документації.

Також судам не надано доказів та не доведено того, що відповідач порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності; що одержання доходів безпосередньо від господарської діяльності та у визначеному позивачем розмірі було заплановане в бюджеті міста Запоріжжя на відповідні роки; що позивач міг і повинен був отримати доходи від відповідача і тільки дії (бездіяльність) останнього стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати вказаний прибуток.

За своїм змістом поняття інфраструктури включає до себе сукупність споруд, будівель, систем і служб, необхідних для функціонування і забезпечення умов життєдіяльності суспільства; положення законодавства, на які посилався позивач, вказують на необхідність участі замовника об'єкта будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту, його інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.

Однією зі складових місцевого бюджету є бюджет розвитку, надходження якого згідно з п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України включають кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

В той же час, відповідно до змісту ч. 2 ст. 76 Бюджетного кодексу України рішенням про місцевий бюджет визначаються, зокрема: загальна сума доходів видатків та кредитування місцевого бюджету (з розподілом на загальний та спеціальний фонди); доходи місцевого бюджету за бюджетною класифікацією (у додатку до рішення).

Таким чином, вихідним при визначенні неодержаного доходу (втраченої вигоди) міського бюджету міста Запоріжжя є планування таких доходів і відповідне їх відображення в рішеннях про місцевий бюджет.

Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, позивачем не доведено наявності запланованих у бюджеті м. Запоріжжя надходжень до спеціального бюджету м. Запоріжжя та витрат на розвиток інфраструктури населеного пункту, його інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури у зв'язку зі здійсненим відповідачем будівництвом у відповідному розмірі.

Відтак, дії відповідача стали не єдиною та достатньою причиною, яка позбавила можливості позивача на отримання коштів пайової участі.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що враховуючи відсутність договірних зобов'язань між сторонами та протиправності у діях відповідача, причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та неотриманням позивачем коштів (оскільки договір про пайову участь міг би бути укладений за належних та своєчасних дій самого позивача), суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що склад цивільного правопорушення є недоведеним, у зв'язку з чим правомірно відмовили у позові.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи Запорізької міської ради, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2016 року у справі № 908/61/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіС.В. Бакуліна М.В. Данилова