ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 905/1567/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Іванової Л.Б.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Південкомбанк"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.02.2016та на рішеннягосподарського суду Донецької області від 26.10.2015у справі№905/1567/15 господарського суду Донецької області за позовомДарницької районної в місті Києві державної адміністраціїдо1. Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Південкомбанк", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інекон-Сервіс";за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Комунального підприємства "Позняки-Інвест УКБ Дарницького району міста Києва"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 Фонду гарантування вкладів фізичних осібпровизнання договорів іпотеки недійсними та зобов'язання вчинити дії в судовому засіданні взяли участь представники: - Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації Масеха Б.О., - ПАТ "Комерційний банк "Південкомбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Південкомбанк" Стоян М.М., - ТОВ "Інекон-Сервіс" повідомлений, але не з'явився, - КП "Позняки-Інвест УКБ Дарницького району міста Києва" повідомлений, але не з'явився, - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костюков Д.І., в судовому засіданні взяли участь представники:

- Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації Масеха Б.О.,

- ПАТ "Комерційний банк "Південкомбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Південкомбанк" Стоян М.М.,

- ТОВ "Інекон-Сервіс" повідомлений, але не з'явився,

- КП "Позняки-Інвест УКБ Дарницького району міста Києва" повідомлений, але не з'явився,

- Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костюков Д.І.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 26.10.2015 у справі №905/1567/15 (суддя Сковородіна О.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.02.2016 (судді: Будко Н.В., Агапов О.Л., Ушенко Л.В.), частково задоволений позов Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Південкомбанк" (надалі ПАТ "КБ "Південкомбанк"/скаржник/відповідач 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інекон-Сервіс" (надалі ТОВ "Інекон"), за участю третіх осіб; за рішенням, визнано недійсними: іпотечний договір другої черги № 3883-21Ю/4 від 19.07.2011, укладений між ПАТ "Комерційний банк "Південкомбанк" та ТОВ "Спільне українсько-чеське підприємство з іноземними інвестиціями "Інекон-Сервіс", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ємець К.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 2146; іпотечний договір № 3883-21Ю/5 від 18.07.2011, укладений між ПАТ "Комерційний банк "Південкомбанк" та ТОВ "Спільне українсько-чеське підприємство з іноземними інвестиціями "Інекон-Сервіс", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ємець К.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 2120; іпотечний договір № 3883-21Ю/6 від 31.08.2012, укладений між ПАТ "Південкомбанк" та ТОВ "Спільне українсько-чеське підприємство з іноземними інвестиціями "Інекон-Сервіс", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ємець К.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 2670; в решті позовних вимог у позові відмовлено.

Відповідач 1, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову в оскаржуваних частинах скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Позивач 02.06.2016 через канцелярію Вищого господарського суду України надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечував проти її задоволення, просив рішення та постанову залишити без змін. Крім того, 06.09.2016, через канцелярію Вищого господарського суду України представник позивача надав письмові додаткові пояснення по справі.

06.06.2016 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб також надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому фонд підтримує доводи касаційної скарги, просить її задовольнити. 29.06.2016 від Фонду надійшли пояснення щодо поданої касаційної скарги відповідача 1.

17.06.2016, 24.06.2016 від скаржника надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги.

24.06.2016 від позивача у справі також до суду касаційної інстанції надійшли пояснення стосовно поданої відповідачем 1 касаційної скарги.

Крім того, 29.06.2016, через канцелярію Вищого господарського суду України Товариство з обмеженою відповідальністю "Інекон-Сервіс" подало до суду касаційної інстанції клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення Конституційним Судом України конституційного подання Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Розглянувши заявлене клопотання суд касаційної інстанції не вбачає підстав для його задоволення, оскільки ст. 79 ГПК України встановлює вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі; зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним; при цьому, ст. 79 ГПК України не передбачає зупинення провадження у справі у зв'язку з поданням Верховним Судом України звернення до Конституційного Суду України щодо відповідності (конституційності) законодавства.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимоги позивача про визнання недійсними іпотечних договорів, укладених між відповідачем 1 та відповідачем 2. В обґрунтування підстав позову, позивач посилається на те, що відповідач 2 не мав повноважень на передачу майнових прав на незавершене будівництво в іпотеку, оскільки не був власником таких прав, та не мав статусу забудовника (замовника) об'єктів нерухомого майна для вчинення відповідних дій.

Суди попередніх інстанцій погодилися із доводами позивача, наведеними в обґрунтування підстав позову, та задовольнили частково позовні вимоги в частині визнання спірних іпотечних договорів недійсними, з чим не вбачає підстав не погодитися суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до приписів п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з положеннями постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Оскільки, предметом даного спору є вимоги позивача про визнання недійсними іпотечних договорів з підстав недотримання сторонами при їх укладенні вимог чинного законодавства, а саме: неподання ТОВ "Інекон-Сервіс" документів, що підтверджують набуття ним у майбутньому права власності на передане в іпотеку майно, та, відповідно, відсутності у ТОВ "Інекон-Сервіс" права на розпорядження переданим ним в іпотеку майном, при розгляді даного спору слід дослідити вимоги чинного на час їх укладення законодавства, які регулюють іпотечні правовідносини, порядок укладення іпотечних договорів, за якими в іпотеку передаються майнові права на недобудоване майно, порядок їх посвідчення, тощо.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" унормовано, що іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість.

Відповідно до ч. 7 ст. 5 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість. Іпотекодавцем за таким іпотечним договором може бути забудовник - особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва. Обтяження майнових прав іпотекодавця на такий предмет іпотеки підлягає реєстрації у встановленому законом порядку.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що взаємні права та обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України "Про нотаріат" угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусу надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому.

Іпотечні договори, іпотекою за якими є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують майнові права на нерухомість (ч. 8 ст. 55 Закону України "Про нотаріат" в редакції чинній на момент нотаріального посвідчення спірних іпотечних договорів).

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" дає визначення поняття "майнові права", які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст. 3 Закону).

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, тому що об'єктом цих прав не є "чуже майно", а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Отже, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України "Про іпотеку" та Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом іпотечного договору, - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 15.05.2013 у справі №6-36цс13).

Крім того, згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною у вказаній постанові, а також в постанові цього ж суду від 03.04.2013 у справі №6-21цс13, для набуття особою майнових прав на недобудоване майно, а в майбутньому - права власності на це майно, особа має вчинити дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для набуття майнових прав на цей об'єкт - така особа має виконати своє грошове зобов'язання, сплативши вартість об'єкта будівництва (стовідсоткову передоплату).

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, при укладенні та посвідченні спірних іпотечних договорів, ТОВ "Інекон-Сервіс" як іпотекодавцем на підтвердження майнових прав на предмет іпотеки нотаріусу подавалися наступні документи (переліки яких зазначені в спірних іпотечних договорах):

- рішення 7 сесії 24 скликання КМР від 12.02.2004 №59/1269 про затвердження проекту відведення земельної ділянки;

- договір оренди земельної ділянки від 01.04.2005;

- рішення 7 сесії 14 скликання Київської міської Ради від 02.04.2009 №199/1255 про поновлення договору оренди земельної ділянки;

- угода від 22.01.2010 про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки;

- дозвіл на виконання будівельних робіт №0330Др від 14.05.2008;

- наказ №4 про присвоєння номерів квартир ТОВ "Інекон-Сервіс";

- договір доручення на будівництво від 31.05.2007;

- договір генпідряду №35/06 від 07.09.2007;

- додаток №1 до договору генпідряду №35/06 від 07.09.2006;

- декларація про готовність об'єкта до експлуатації (вул. Леніна, 47-59, І черга Блок А), зареєстрована Інспекцією ДАБК у м. Києві від 17.01.2013 №КВ143130170;

- проектно-кошторисна документація на будівництво житлового будинку (що будується) з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Леніна 47-59 у Дарницькому районі міста Києва;

- накази ТОВ "Інекон-Сервіс" №10 і №11 від 21.12.2011 про присвоєння номерів нежитлових приміщень;

- наказ від 27.06.2011 про присвоєння машиномісць ТОВ Спільне Українсько-Чеське Підприємство з іноземними інвестиціями "Інекон-Сервіс".

Проте, як вірно встановили суди попередніх інстанцій жодний із представлених ТОВ "Інекон-Сервіс" документів не підтверджував як наявність у вказаного товариства майнових прав на незавершене будівництво на момент укладення спірних іпотечних договорів, так і на набуття права власності в майбутньому на нерухоме майно, майнові права на яке передавалися за спірними іпотечними договорами.

Так, згідно з договором доручення на будівництво від 31.05.2007, ТОВ "Інекон-Сервіс" (як представнику повіреного), до обов'язків останнього, зокрема, було віднесено: після завершення будівництва та вводу об'єкта в експлуатацію передати 5% загальної площі квартир Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу, в порядку та на умовах, визначених Рішенням Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №271/431 від 27.02.2003 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" (п. 2.3.6.); після завершення будівництва та вводу в експлуатацію передати на баланс експлуатуючій організації Дарницької районної у м. Києві адміністрації 2% від загальної площі квартир об'єкту на службову площу, а у разі передачі об'єкту, іншим (не державної форми власності) експлуатуючим організаціям - 1% загальної площі квартир об'єкту. Вказаний правочин, як вірно встановили суди, не містить жодного положення, яке б свідчило про набуття представником повіреного в майбутньому права власності на решту площі об'єкту після здачі його в експлуатацію, так само як і не містить умов про виникнення у нього будь-яких майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва до введення його в експлуатацію.

В розрізі наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що посилання судів попередніх інстанцій у судових рішеннях на угоду №4 від 29.05.2003, а також дослідження викладених в ній умов, в обґрунтування спростування доводів позивача про необхідність взяття вказаної угоди до уваги, є безпідставним, оскільки вказана угода №4 відсутня в переліках документів, які подавалися ТОВ "Інекон-Сервіс" нотаріусу для укладення та посвідчення спірних іпотечних договорів, на підтвердження як наявності у нього майнових прав на нерухомість, які передавалася в іпотеку за спірними іпотечними договорами, так і на набуття права власності на майно в майбутньому, оскільки, як вказувалося вище, відсутнє послання на неї в переліках документів, вказаних в спірних іпотечних договорах.

В силу ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що оспорювані позивачем договори іпотеки містять порушення вимог ч.ч. 1 та 2 ст. 203 ЦК України, що відповідно до ст. 215 ЦК України має наслідком визнання таких договорів недійсними.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у ТОВ "Інекон-Сервіс" й прав безпосереднього забудовника спірного об'єкту, що надавало б йому право передавати в іпотеку майнові права на об'єкти незавершеного будівництва за спірними іпотечними договорами, з огляду на таке.

Виходячи з положень Законів України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю "та "Про архітектурну діяльність" (слова "замовник (забудовник)" в усіх відмінках і числах замінено словом "замовник" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом України від 17 лютого 2011 року N 3038-V) забудовником (замовником) є фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельні ділянку, подала в установленому законом порядку заяву (клопотання щодо забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування.

Таким чином, незалежно від того, яким чином здійснюється будівництво об'єкта із залученням коштів від фізичних та юридичних осіб чи без такого залучення, документи на земельну ділянку (чи то право власності, чи право користування) та дозвільна документація на будівництво об'єкта нерухомого майна мають бути оформлені на забудовника.

Відповідно до приписів ст. 29 Закону України "Про планування і забудову територій" (у редакції, чинній на момент видачі Дарницькій районній у м. Києві раді дозволу на виконання будівельних робіт, на сьогодні вказаний закон втратив чинність у зв'язку із прийняттям Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") у разі, якщо право на будівництво об'єкта містобудування передано іншому замовнику або змінено будівельну організацію (генпідрядника), дозвіл на виконання будівельних робіт підлягає перереєстрації. Перереєстрація дозволу на виконання будівельних робіт здійснюється у порядку отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судами попередніх інстанцій, на зворотній стороні дозволу №330-Др від 14.05.2008, виданого Дарницькій районній у місті Києві раді, також зазначено про те, що у разі передачі у встановленому порядку прав на будівництво об'єкта іншому забудовнику (замовнику) або зміни генеральної підрядної організації, дозвіл на виконання будівельних робіт підлягає перереєстрації в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві не пізніше ніж у двотижневий термін.

Згідно із положеннями ст. 35 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набув чинності 19.05.2011, у разі якщо право на будівництво об'єкта передано іншому замовнику або змінено осіб, відповідальних за проведення авторського нагляду, замовник протягом трьох робочих днів повідомляє про такі зміни орган державного архітектурно-будівельного контролю.

В той же час, як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, усі дозвільні документи на здійснення будівництва нерухомого майна (дозвіл на будівництво, договори оренди земельної ділянки, на якій споруджувалися об'єкти) були видані саме Дарницькі районній в м. Києві раді, яка є замовником об'єкту будівництва; жодних виправлень до них щодо зміни особи замовника чи забудовника на ТОВ "Інекон-Сервіс" внесено в них не було, так само як і відсутні будь-які докази відповідного повідомлення визначеного законодавством органу про зміну замовника (забудовника) на ТОВ "Інекон-Сервіс". Крім того, як вбачається із повідомлення про зміну даних у виданому дозволі на виконання будівельних робіт вихідний номер 40-7979 від 16.10.2013 (виданого вже після укладення спірних іпотечних договорів), зробленого на підставі ст. 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у зв'язку зі зміною даних у дозволі на виконання будівельних робіт від 04.05.2008 №0330-ДБ, змінено було, зокрема, організацію замовника будівельних робіт з Дарницької районної у м. Києві ради на Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію, що підтверджує також висновок судів попередніх інстанцій про те, хто є замовником будівельних робіт.

При цьому, згідно з позицією Верховного Суду України у постанові від 04.11.2015 у справі №6-1920цс15, застосування судами ст. 876 ЦК України щодо визначення замовника власником будівництва можливе лише у взаємозв'язку зі ст. 331 ЦК України, а саме при обов'язковій умові наявності права власності або права користування земельною ділянкою, на якій знаходить нерухоме майно.

В той же час, як вказувалося вище, договори оренди земельної ділянки, на якій здійснювалося будівництво об'єктів нерухомості, укладалися Київською міською радою саме з Дарницькою районною у місті Києві радою (Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією) як орендарем цієї ділянки та замовником будівництва, а не з іншими особами.

Стосовно укладеного 31.05.2007 договору доручення, то як вірно встановили суди, згідно з приписами ст.ст. 1000-1006 ЦК України, передані відповідачу 2 права відповідно до цього договору, не свідчать про набуття повіреним (представником повіреного) особистих прав забудовника або замовника будівництва, чи користувача земельної ділянки, а лише прав від імені довірителя реалізовувати ці права від імені та в інтересах поручителя.

Юридичні дії повіреного є діями самого довірителя, з яким через повіреного вступають у відносини треті особи. За договором доручення повірений за вчиненими ним правочинами з третіми особами жодних прав і обов'язків не набуває, натомість створює права та обов'язки для довірителя, що і є сутністю відносин представництва (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 02.12.2014 у справі № 8/348а-20/142).

Отже, в даному випадку, сам спір, ініційований довірителем, вже свідчить про перевищення наданого повіреному (представнику повіреного) обсягу прав за цим договором, і реалізацію цих прав не в інтересах довірителя, що суперечить правовій природі такого виду договорів.

Посилання ж скаржника на те, що вказаний договір доручення був укладений у відповідності з Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", не заслуговують на уваги, оскільки зміст укладеного договору доручення не співвідноситься із положеннями договорів між управителем та забудовником, укладення яких передбачено вказаним Законом; крім того, стаття 1 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" визначає, що цей Закон встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, а також правові засади та особливості випуску, розміщення та обліку сертифікатів фондів операцій з нерухомістю. Крім того, не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що укладений договір доручення є змішаним договором з елементами інвестиційного договору, оскільки відповідно до приписів Закону України "Про інвестиційну діяльність" характеристика інвестиційних договорів, починаючи з суб'єктів інвестиційної діяльності (тобто, сторін інвестиційного договору - інвестор та учасник), умов та положень інвестиційних договорів, прав та обов'язків сторін такого договору відповідно до вимог вказаного Закону, тощо, є відмінною від даного договору доручення, починаючи з суб'єктного складу договору, з прав та обов'язків сторін цього договору, тощо.

Стосовно доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій Правил фонду фінансування будівництва, договору №46/А-7 про організацію спорудження об'єкта будівництва від 22.08.2007, колегія суддів зазначає, що вказані документи відсутні в переліку документів, які подавалися нотаріусу для посвідчення спірних іпотечних договорів для підтвердження наявності у відповідача 2 прав на майнові права чи на підтвердження прав забудовника (замовника) об'єкту; згадка про вказані Правила відсутня в документах, перелік яких міститься в спірних іпотечних договорах.

Крім того, навіть якщо дослідити вказані Правила, то, зі змісту п. 4.6. цих Правил вбачається, що ТОВ "Інекон-Сервіс" без згоди фінансової компанії (Комунального комерційного унітарного підприємства "Фінансова компанія "Житло-Інвест", згадка про яке міститься у п. 1.3. договору доручення від 31.05.2007), не має права відчужувати або обтяжувати будь-яким способом об'єкти інвестування, майнові права на які передані фінансовій компанії; доказів отримання такої згоди до матеріалів справи не надано.

Стосовно посилань скаржника на порушення судами попередніх інстанцій правил територіальної підсудності, оскільки, як вважає скаржник, справа мала б розглядатися у місті Києві, оскільки місцезнаходженням відповідача 1 (банку) є місто Київ, а не місто Донецьк, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 15 ГПК України справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Згідно з ч. 3 ст. 17 ГПК України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, сформованого на 26.05.2015, місцезнаходженням ПАТ "КБ "Південкомбанк" є: 83015, Донецька область, місто Донецьк, Ворошиловський район, проспект Ватутіна, будинок 33-А, а тому, доводи скаржника про те, що з 26.08.2014 місцезнаходженням ПАТ "КБ "Південкомбанк" є місто Київ, спростовується матеріалами справи. Крім того, в довіреності, виданої ПАТ "КБ Південкомбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Південкомбанк" від 29.01.2015 на ім'я Атаманчук Н.С. також зазначено місцезнаходженням вказаного банку місто Донецьк, проспект Ватутіна 33-А, чим спростовуються твердження скаржника про те, що місцезнаходженням вказаного банку з 26.08.2014 є місто Київ.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 3 ст. 17 ГПК України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Виходячи з наведеного, навіть якщо дана справа під час її розгляду стала підсудна іншому господарському суду, в господарського суду Донецької області були відсутні підстави для передачі її за підсудністю до іншого суду.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових актів, а тому не є підставою для їх скасування. При цьому, в частині встановлення нових обставин та переоцінки доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Південкомбанк" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.02.2016 та рішення господарського суду Донецької області від 26.10.2015 у справі № 905/1567/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

Л.Б. Іванова