ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Справа № 910/11344/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Картере В.І., Іванової Л.Б.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Центр"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.02.2017у справі№ 910/11344/16 господарського суду Київської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Український професійний банк"доПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Центр"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; 2. Національний банк України;прозастосування наслідків недійсності нікчемного правочину

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПАТ "Український професійний банк" Шабліовська В.В.,

- ПАТ "КБ "Центр" Ворушило І.О.,

- Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Голік О.А.,

- НБУ повідомлений, але не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області у справі №910/11344/16 (суддя Рябцева О.О.) відмовлено Публічному акціонерному товариству "Український професійний банк" (надалі позивач/ПАТ "Український професійний банк") у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Центр" (надалі відповідач/ПАТ "КБ "Центр"), треті особи у справі: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Національний банк України, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 (судді: Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано, та прийнято нове рішення, яким позов задоволений; скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на земельну дільянку, загальною площею 0,1892 га, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Білогородка, вул. Казкова, земельні ділянка №1, кадастровий номер 3222480401:01:111:0009 (надалі спірна ділянка); зобов'язано відповідача повернути на користь позивача вказану спірну ділянку; стягнуто з відповідача судовий збір.

Відповідач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є позовна вимога ПАТ "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме: скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку; зобов'язати відповідача повернути на користь позивача спірну земельну ділянку.

В обґрунтування підстав позову, позивач посилається на те, що 20.05.2015 між позивачем (банком) та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки №536, відповідно до якого позивач відчужив відповідачу спірну земельну ділянку. Водночас, вказаний договір купівлі-продажу є нікчемним в силу ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме: п.п. 1, 2, 3, 5 та 7 вказаної норми.

Місцевий господарський та апеляційний суди, розглядаючи дану справу, встановили наступні обставини:

- 10.09.2010 між позивачем та відповідачем був укладений договір №72-76-УКВ про встановлення кореспондентських відносин, відповідно до п. 1.1. якого предметом цього договору є відкриття та умови ведення банком мультивалютного кореспондентського рахунку кореспондента (відповідача) для здійснення розрахунків по операціях кореспондента та його клієнтів відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів НБУ, а також умов договору;

- 20.05.2015 між позивачем та відповідачем був укладений договір №536 купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого позивач відчужив відповідачу спірну земельну ділянку за 234 300,00 грн., що становить ринкову вартість земельної ділянки, встановлену звітом про незалежну оцінку від 20.05.2015, складеного ТОВ "Крестон Джі Сі Джі Едвайзорі" (ліцензія Державного агентства земельних ресурсів України АЕ №191306 від 15.09.2014);

- відповідно до п.2.1. договору №536 покупець сплатив продавцю грошові кошти у розмірі 234 300,00 грн. шляхом перерахування їх на рахунок 361075783, що підтверджується меморіальним ордером №22963419 від 20.05.2015;

- 20.05.2015 на виконання вказаного договору, сторони підписали акт приймання-передачі земельної ділянки;

- постановою Правління НБУ від 28.05.2015 №348 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" позивача було віднесено до категорії неплатоспроможних;

- на підставі вказаної постанови, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів (третьої особи 1 справі) було прийнято рішення №107 від 28.05.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ", розпочато процедуру виведення банку з ринку, шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно;

- 28.08.2015 постановою Правління НБУ №562 відкликано у позивача банківську ліцензію;

- на підставі ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" 28.05.2015 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було складено протокол №49, яким затверджено результати перевірки, якою були виявлені нікчемні правочини, в тому числі, й договір купівлі-продажу №536 від 20.05.2015 з підстав порушення вказаним правочином п.п. 2, 5, 7 ч. 3 ст. 38 вказаного Закону.

Місцевий господарський суд, встановивши наведені обставини справи, врахувавши підстави заявленого позову, прийшов до висновку про його необґрунтованість. При цьому, суд виходив з того, що: позивачем не доведено наявності підстав, передбачених у п.п. 2, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" для визнання вказаного договору нікчемним, і, відповідно, застосування наслідків нікчемності такого правочину.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи вказане рішення, виходив з того, що відсутні докази оскарження в судовому порядку протоколу №49 від 28.08.2015, в якому було сформовано висновок про нікчемність договору купівлі-продажу від 20.05.2015 №536, а також наказу уповноваженої особи Фонду від 28.08.2015, в якому було зафіксовано нікчемність вказаного договору №536, що не було враховано місцевим господарським судом. Враховуючи, що спірний договір купівлі-продажу є нікчемним, а відтак, і вимога про застосування наслідків його нікчемності є правомірною.

Відносно прийнятих у даній справі судових рішень, колегія суддів зазначає наступне.

Як вказувалося вище, звертаючись до суду із даним позовом, позивач послався на нікчемність укладеного між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу на підставі п.п. 2, 5, 7 ч. 3 ст. 38 вказаного Закону та просив застосувати наслідки нікчемності такого правочину; до цього ж, дані пункти частини 3 ст. 38 вказаного Закону, були зазанчені позивачем у повідомленні від 24.09.2015 №01-10/4988 про нікчемність, зокрема, і договору купівлі-продажу земельної ділянки №536, наслідки нікчемності якого просить застосувати позивач у даному спорі.

Відповідно до приписів ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до приписів ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Положеннями ст. 4-7 ГПК України визначено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Отже, звертаючись до суд із будь-яким позовом, особа, в силу наведених положень, за допомогою допустимих та належних доказів, має довести ті підстави, на яких ґрунтується її позов, а суд, в свою чергу, перевірити ці докази на предмет доведення чи недоведення особою своїх тверджень і прийняти рішення у відповідності до встановлених ним обставин.

Місцевий господарський суд, на відміну від апеляційного господарського суду, здійснюючи розгляд даної справи, дотримався наведених вимог, що ставляться до прийняття судом судового рішення.

Так, розглядаючи позовні вимоги ПАТ "Український професійний банк" про застосування наслідків нікчемності правочину - договору купівлі-продажу земельної ділянки за наведених позивачем підстав, про які вказувалося вище, місцевий господарський суд дослідив наявність кожної з підстав, за яких вказаний договір було визнано позивачем нікчемним, і встановив, що позивачем не доведено в установленому законом порядку наявності підстав, на які він посилається і які, на його думку, вказують про нікчемність такого договору, а відтак, і відсутність підстав про застосування наслідків його нікчемності, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на таке.

Так, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ознакою нікчемності правочину є те, що банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим. При цьому, як встановив місцевий господарський суд та підтверджується матеріалами справи, в протоколі Фонду гарантування вкладів №49 від 28.05.2015 вказано, що уклавши договір купівлі-продажу №536 банк (позивач) взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, і такий висновок обґрунтований тим, що ціна, яку відповідач сплатив позивачу згідно з умовами договору є значно нижчою, ніж балансова вартість цієї земельної ділянки.

Як вказувалося вище, 20.05.2015 між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі за №536 та нотаріально посвідчений.

Як встановив суд першої інстанції та вбачається зі змісту вказаного договору, позивач передає у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, площею 0,1892 га, що розташована за адресою: Київська область, Києва-Святошинський район, село Білогородка, вул. Казкова, земельна ділянка №1.

Відповідно до п. 2.1. договору купівлі-продажу, за погодженням сторін продаж земельної ділянки вчинено та становить 234 300,00 грн., які покупець сплатив шляхом перерахування грошових коштів на рахунок 361075783. При цьому, відповідно до п. 1.6. договору купівлі-продажу, ринкова вартість земельної ділянки станом на 19.05.2015 становить 234 300,00 грн., що підтверджується Звітом про незалежну оцінку ринкової вартості земельної ділянки, складеного 20.05.2015 ТОВ "Крестон Джі Сі Джі Едвайзор" (ліцензія Державного агентства земельних ресурсів України на проведення землеоціночних робіт серії АЕ №191306 від 15.09.2014). Матеріали справи не містять документів на підтвердження здійснення рецензії вказаного Звіту, з якої б вбачалося, що зазначений Звіт містить істотні недоліки, які вплинули на визначення вартості вказаної земельної ділянки.

Згідно зі ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Поняття "звичайна ціна" визначена в пункті 14.1.71. Податкового кодексу України, відповідно до якого, - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Виходячи з наведеного, є вірним висновок господарського суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено в установленому законом порядку, по-перше, того факту, що вартість продажу вказаної земельної ділянки є заниженою, не відповідає поняттю "звичайна ціна", та могла бути відчужена за іншою ціною у зв'язку з наявністю інших бажаючих її придбати за дорожче; по-друге, що саме внаслідок цього договору, позивач (банк) став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, навпаки, як встановив суд, та вбачається зі змісту договору, позивач (банк) не є покупцем за цим договором, і не сплачував відповідно до нього грошові кошти, а є продавцем, за що і отримав від покупця (відповідача) обумовлену сторонами вказаного договору вартість земельної ділянки.

Крім того, в п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на який позивач посилався як на ще одну підставу нікчемності правочину, зазначено, що ознакою нікчемності правочину є той факт, що банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно з ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як вірно встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, укладений між позивачем та відповідачем договір за своєю правовою природою не є договором, яким забезпечується виконання іншого зобов'язання, а є договором купівлі-продажу, за яким, відповідно до ст. 655 ЦК України, продавець продає майно, а покупець приймає це майно і зобов'язується сплатити за нього грошові кошти, а тому, є вірним висновок місцевого господарського суду про те, що застосування позивачем в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до укладеного між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" для встановлення його нікчемності, є безпідставним та необґрунтованим.

Крім того, відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на який позивач в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб послався як на підставу нікчемності договору купівлі-продажу №536, ознакою нікчемності правочину є те, що банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Як встановив місцевий господарський суд та про що вказувалося вище, між позивачем та відповідачем 10.09.2010 був укладений договір №72-76-УКВ про встановлення кореспондентських відносин, станом на 20.05.2015 на якому обліковувалися грошові кошти, що належали відповідачу у розмірі 5 714 584,92 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою по особовому рахунку, та довідкою Національного банку України від 05.10.2016 №55-004/82848. При цьому, як вірно зазначив місцевий господарський суд, посилання позивача в особі Фонду гарантування вкладів про наявність у позивача (банку) кредиторської заборгованості перед відповідачем за договором про встановлення кореспондентських відносин, не є предметом розгляду даної справи. Так, місцевим судом встановлено, і про що вказувалося вище, відповідачем було сплачено згідно з договором купівлі-продажу грошові кошти за земельну ділянку власними коштами, коштів на його рахунку вистачало для здійснення вказаної операції, а відтак, є вірним висновок про те, що позивачем в особі Фонду гарантування вкладів, не доведено надання відповідачу будь-яких переваг перед іншими кредиторами. До того ж, як вбачається з позовної заяви, позивач послався на ч. 8 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в якій надано визначення поняттю надання переваг чи пільг певному кредитору, проте, як вірно зазначив місцевий господарський суд, вказана норма була внесена в зазначений Закон 16.07.2015, в той час, як договір, на нікчемності якого наполягає позивач в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, був укладений 20.05.2015, а відповідно до ч. 2 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на яку посилається позивач як на підставу позову, дійсно містяться норми відносно заборони проблемному банку використовувати прямі кореспондентські рахунки для здійснення розрахунків.

В той же час, здійснення або нездійснення таких розрахунків проблемним банком за тим чи іншим договором (в даному випадку договором купівлі-продажу) не може мати наслідком недійсність (нікчемність) такого договору, адже стосується не стадії укладення такого договору, коли сторони погоджують його умови та положення, а фактично стадії виконання сторонами цього договору і правомірність якої (стадії виконання) ніяким чином не може бути підставою для визнання такого договору недійсним (нікчемним). Питання ж належного чи неналежного виконання сторонами договірних зобов'язань перебуває поза межами даного позову.

До того ж, наслідком порушення чи недотримання банком вказаної норми, може бути тільки застосування Національним банком України до певного банку заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до положень Закону України "Про банки і банківську діяльність" та постанови Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 "Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу", а не визнання правочину нікчемним та застосування наслідків його нікчемності.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не доведено порушення позивачем (банком) абз. 10 п. 3 постанови Національного банку України від 30.04.2015 №293/БТ, якою було запроваджено особливий режим контролю за діяльністю позивача, виходячи з такого.

Відповідно до абз. 10 п. 3 вказаної постанови із дня прийняття цієї постанови та до кінця строку, визначеного в п. 1 цієї постанови, установлено для ПАТ "УПБ" (позивача) такі обмеження в його діяльності, а саме: не передавати в забезпечення майно та активи. Проте, як зазначалося вище, укладений між позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу земельної ділянки №536, не є договором, за яким вказана земельна ділянка передавалася в забезпечення будь-чого, а є договором відчуження.

Враховуючи усе вищенаведене, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про безпідставність посилань позивача на нікчемність оспорюваного правочину в силу положень статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а відтак, і відсутність підстав для задоволення позову про застосування наслідків недійсності правочину.

При цьому, апеляційний господарський суд, наведеного вище не врахував, а обґрунтував свій висновок про задоволення позову тим, як вказувалося вище, що протокол №49 від 28.08.2015, затверджений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому встановлено нікчемність договору №536, а також наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.08.2015 №245/ТА, в якому також зафіксовано нікчемність вказаного договору, не оскаржені в судовому порядку.

Проте, з таким висновком колегія суддів не погоджується, виходячи з такого.

Відповідно до положень п.п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Отже, розглядаючи позовну вимогу, заявлену у даному позові, про застосування наслідків нікчемності правочину, а також маючи заперечення іншої сторони відносно нікчемності цього правочину, суд зобов'язаний перевірити такий правочин на його відповідність законодавства, у зв'язку з порушенням якого такий правочин одна із сторін вважає нікчемним, а не відмовляти у позові, з підстав неоскарження стороною такого правочину повідомлення про його нікчемність.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судом першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 1115 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Центр" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі № 910/11344/16 скасувати.

Рішення господарського суду київської області від 01.11.2016 у справі № 910/11344/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: В.І. Картере

Л.Б. Іванова