ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 року Справа № 921/225/16-г/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддіДанилової М.В. Сибіги О.М., Швеця В.О.за участю представників позивачаОСОБА_4 ОСОБА_5 відповідачаМірошник В.О. дов. від 22.09.2015розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2016 у справі№ 921/225/16-г/13 господарського суду Тернопільської області за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 доТернопільської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно та визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 31.07.2009ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно та визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 31.07.2009.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 13.06.2016 (суддя Стопник С.Г.) позовні вимоги задоволено частково.

Визнано за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 право власності на нерухоме майно - об'єкт торгівельно-побутового призначення, загальною площею 34 кв.м. за адресою АДРЕСА_1).

В частині вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки від 31.07.2009, укладеного між Тернопільською міською радою та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 поновленим на підставі укладеної додаткової угоди від 02.02.2014, яка зареєстрована в "Книзі реєстрації додатків до договорів оренди землі" 05.03.2014 за №2399 - провадження у справі припинено.

Рішення суду в частині визнання права власності мотивоване тим, що об'єкт торгівельно-побутового призначення, право власності на який просить визнати позивач, має улаштований залізобетонний фундамент, про що вказано у технічному паспорті на громадський будинок, виготовленому 24.11.2010 ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації", який свідчить про те, що він не є тимчасовою спорудою. Відтак, посилаючись на статті 328 331 Цивільного кодексу України, суд визнав право власності на наведений вище об'єкт за позивачем. Щодо припинення провадження у справі, суд посилаючись на пункт 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на прийняття 25.03.2016 господарським судом Тернопільської області рішення у справі №921/102/15-г/7, прийнятого за результатами розгляду позовної заяви ФОП ОСОБА_4, зокрема з аналогічною вимогою.

За апеляційною скаргою Тернопільської міської ради судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2016 (головуючий суддя Якімець Г.Г., судді Бойко С.М., Бонк Т.Б.) скасоване в частині задоволення позовних вимог про визнання за ФОП ОСОБА_4 права власності на нерухоме майно - об'єкт торгівельно-побутового призначення загальною площею 34 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1). Прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання за ФОП ОСОБА_4 права власності на нерухоме майно - об'єкт торгівельно-побутового призначення загальною площею 34 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 - відмовлено. В решті рішення господарського суду Тернопільської області від 13.06.2016 залишене без змін.

Не погоджуючись із прийнятою постановою Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2016, а рішення господарського суду Тернопільської області від 13.06.2016 залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 15, 16, 328, 331 Цивільного кодексу України. Також заявник зазначає, що колегія суддів апеляційного суду дійшла помилкового висновку про те, що спірний об'єкт побудовано в межах червоних ліній і на цій підставі прийняла постанову всупереч вимогам статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2016 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Поляк О.І., судді Яценко О.В., Бакуліна С.В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2016 у зв'язку з відпусткою судді Поляк О.І., справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Швець В.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.12.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні касаційної інстанції 18.01.2017 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій рішенням Тернопільської міської ради №4/9/143 від 12.12.2003 Суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_4 надано дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування зупинки громадського транспорту АДРЕСА_1 об'єктом торгівельно-побутового призначення на земельній ділянці площею до 250 кв.м. з наданням земельної ділянки в оренду терміном на п'ять років.

Рішенням Тернопільської міської ради №5/26/81 від 30.04.2009 Суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_4 було затверджено проект землеустрою щодо виділення земельної ділянки площею 0,0250 га, в тому числі за рахунок земель житлової та громадської забудови площею 0,0114 га за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення площею 0,0136 га, для будівництва та обслуговування зупинки громадського транспорту АДРЕСА_1

Згідно пункту 4 вказаного рішення міська рада вирішила надати в оренду терміном на п'ять років СПД ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0250 га для будівництва та обслуговування зупинки громадського транспорту АДРЕСА_1

В подальшому 31.07.2009 між Тернопільською міською радою (орендодавець) та СПД ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до пунктів 1, 2 якого орендодавець, на підставі рішення Тернопільської міської ради №5/26/81 від 30.04.2009 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, загальною площею 250,00 кв.м., в тому числі: 250,00 кв.м. землі змішаного використання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Вказаний договір укладено терміном на п'ять років, а саме: з 30.04.2009 по 30.04.2014. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п.8 Договору).

Договір оренди землі від 31.07.2009 зареєстровано в Книзі записів засвідчення факту реєстрації 19.11.2009 за №3759 та у Тернопільській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.02.2010 за №041066100029.

Додатковою угодою від 02.02.2014, зареєстрованою в Книзі реєстрації додатків до договорів оренди землі 05.03.2014 за №2399, сторони погодили внести зміни до договору оренди землі щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2014 та розміру орендної плати, виклавши пункти 5 та 9 договору в новій редакції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.11.2010 Товариством з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації" виготовлено Технічний паспорт на громадський будинок торгівельно-побутового призначення по АДРЕСА_1

Актом готовності об'єкта до експлуатації №588 від 22.02.2011 підтверджено готовність до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта - зупинки громадського транспорту АДРЕСА_1 з об'єктом торгівельно-побутового призначення по АДРЕСА_1 в м. Тернополі.

На підставі вказаного акта готовності об'єкта до експлуатації, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області 03.03.2011 видано Сертифікат відповідності №ТП 000553, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта - зупинки громадського транспорту "АДРЕСА_1" з об'єктом торгівельно-побутового призначення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у м. Тернополі, проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтверджено його готовність до експлуатації.

Судами попередніх інстанцій також було встановлено, що 31.03.2014 позивач звернувся до відділу Тернопільської міської ради "Єдиний дозвільний центр" з заявою про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,025 га для обслуговування зупинки громадського транспорту з об'єктом торгівельно-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №1185 від 19.11.2014 вирішено Управлінням житлово-комунального господарства, благоустрою та екології, містобудування, архітектури та кадастру, відділу земельних ресурсів організувати і провести роботи по демонтажу тимчасових споруд, які влаштовані без документів, що посвідчують право користування землею. У додатку до рішення (Перелік об'єктів, які підлягають демонтажу) серед інших зазначено ФОП ОСОБА_4, об'єкт: тимчасова споруда "Христя", розташована по АДРЕСА_1

Рішенням Тернопільської міської ради №6/53/152 від 28.11.2014 відмовлено ФОП ОСОБА_4 в наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0250 га для обслуговування зупинки громадського транспорту АДРЕСА_1 з об'єктом торгівельно-побутового призначення, а також вирішено припинити право користування зазначеною земельною ділянкою та зобов'язано ФОП ОСОБА_4 в двадцятиденний термін з дня прийняття рішення повернути вказану земельну ділянку.

Також судами встановлено, що з проектом додаткової угоди про поновлення договору оренди землі у визначений законодавством строк до закінчення терміну дії договору ФОП ОСОБА_4 до Тернопільської міської ради не зверталася.

Як вбачається з матеріалів справи у квітні 2016 року СПД ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно - об'єкт торгівельно-побутового призначення загальною площею 34 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 31.07.2009, укладеного між Тернопільською міською радою та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4, поновленим на підставі укладеної додаткової угоди від 02.02.2014, яка зареєстрована в "Книзі реєстрації додатків до договорів оренди землі" 05.03.2014 за №2399.

Місцевим господарським судом було прийнято рішення, яким визнано за СПД ОСОБА_4 право власності на нерухоме майно - об'єкт торгівельно-побутового призначення, загальною площею 34 кв.м. за адресою АДРЕСА_1), а в частині вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки від 31.07.2009, укладеного між Тернопільською міською радою та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 поновленим на підставі укладеної додаткової угоди від 02.02.2014, яка зареєстрована в "Книзі реєстрації додатків до договорів оренди землі" 05.03.2014 за №2399 - провадження у справі припинено.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку погодився з висновками місцевого суду в частині припинення провадження виходячи з того, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 25.03.2016 за результатами нового розгляду справи №921/102/15-г/7 було відмовлено у задоволенні позову ФОП ОСОБА_4 до відповідача - Тернопільської міської ради про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 31.07.2009, укладеного між Тернопільською міською радою та СПД ОСОБА_4, а також зобов'язання керівника Тернопільської міської ради, як органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі, в місячний строк в обов'язковому порядку укласти та підписати з СПД ОСОБА_4 додаткову угоду до договору оренди землі від 31.07.2009 на той самий строк та на тих самих умовах.

А відтак, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про те, що зі змісту вищевказаного рішення господарського суду Тернопільської області у справі №921/102/15-г/7 вбачається, що судом вже розглядалась вимога ФОП ОСОБА_4 щодо поновлення вказаного вище договору, а тому виходячи із приписів пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі №921/225/16-г/13 в частині вимоги позивача про поновлення договору оренди землі підлягає припиненню.

Щодо задоволення позовних вимог у частині визнання за ФОП ОСОБА_4 право власності на нерухоме майно - об'єкт торгівельно-побутового призначення загальною площею 34 кв. м за адресою: АДРЕСА_1) апеляційний господарський суд не погодився з такими висновками місцевого господарського суду виходячи такого.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, визнання права (п.1).

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Звертаючись із позовом до суду позивач просила визнати за нею право власності на нерухоме майно, посилаючись на частину 2 статті 331 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Підставою для звернення позивача до суду із вказаним позовом стала відмова державного реєстратора у державній реєстрації права власності на спірний об'єкт (рішення №28922556 від 24.03.2016). Вказане рішення прийнято реєстратором, зважаючи на відсутність документу, що підтверджує присвоєння адресного номера об'єкта (зупинка громадського транспорту з об'єктом торгівельно-побутового призначення), розташованого за адресою: АДРЕСА_1

Одночасно, листом Управління містобудування, архітектури та кадастру Виконавчого комітету Тернопільської міської ради (вих.№191/14 від 16.03.2016) відмовлено ФОП ОСОБА_4 у задоволенні звернення останньої щодо присвоєння адресного номера зупинці громадського транспорту з закладом торгово-побутового призначення, з тих підстав, що адресні номери не надаються тимчасовим спорудам, а адреси присвоюються об'єктам нерухомості, за якими закріплена земельна ділянка, при цьому термін долученого договору оренди землі від 31.07.2009 закінчився 30.04.2014.

У відповідності до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.2011 об'єкт торгівельно-побутового призначення є тимчасовою спорудою.

Згідно частини 2 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно статті 4 вказаного Закону об'єкти нерухомого майна мають бути капітального типу, а не тимчасовими, що є характерним для малих архітектурних форм і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, визначення яких міститься в статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Також, відповідно до абзацу 7 пункту 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 №703, не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, що розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є можливим без їх знецінення та зміни призначення.

Із наданих суду матеріалів вбачається, що позивачу надавався дозвіл на будівництво зупинки громадського транспорту з об'єктом торгівельно-побутового призначення, з наданням земельної ділянки в оренду терміном на п'ять років.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що акт готовності об'єкта до експлуатації від 22.02.2011 та сертифікат відповідності №ТП 000553 від 03.03.2011, на які позивач посилався у позовній заяві, стосуються побудованого останнім об'єкта в цілому, а саме: зупинки громадського транспорту з об'єктом торгівельно - побутового призначення.

Одночасно, апеляційний суд звернув увагу на те, що наявність самого лише технічного паспорта на громадський будинок, виготовленого 24.11.2010, на який позивач, зокрема, посилався у позовній заяві, в якому зазначено, що побудований позивачем об'єкт містить залізобетонний фундамент, не може свідчити про наявність у останнього права власності на такий об'єкт та не підтверджує того, що останній є нерухомим майном.

Колегія суддів апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, дійшла вірного висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами того, що об'єкт торгівельно-побутового призначення на зупинці громадського транспорту "АДРЕСА_1" у м. Тернополі є нерухомою будівлею.

Крім того, як вбачається з викопіювання з плану м. Тернополя з нанесенням червоних ліній по АДРЕСА_1 "червона лінія" перетинає земельну ділянку на дві частини, а межа червоної лінії накладається на площу спірного об'єкта.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про автомобільні дороги" розташування будь-яких об'єктів, будівель, споруд або їх частин у межах "червоних ліній" (межі вулиць за їх шириною) не допускається.

Незважаючи на наведене, позивач просив суд визнати за ним право власності на спірний об'єкт з посиланням на положення статті 331 Цивільного кодексу України.

Апеляційний господарський суд зазначив, що судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності, а відповідно до частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Щодо моменту виникнення права власності на новостворене нерухоме майно встановлені особливості, передбачені частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації (прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів регулюється відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (систему органів державної реєстрації прав становлять центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та структурні підрозділи територіальних органів Міністерства юстиції України, які забезпечують реалізацію його повноважень та є органами державної реєстрації прав - ст.6 Закону №1952-ІV).

Положення частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України слід розуміти у системному зв'язку із положенням статті 182 Цивільного кодексу України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає винятків. Як правило, всі об'єкти нерухомого майна, зважаючи на свою специфіку, після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Отже, моментом виникнення права власності на новостворене нерухоме майно є державна реєстрація.

А відтак, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що СПД ОСОБА_4, вважаючи збудований спірний об'єкт нерухомим майном, звернулась до суду з даним позовом фактично про набуття права власності на такий об'єкт, як новостворене майно з посиланням на положення статті 331 Цивільного кодексу України, а не про визнання такого права. Визнання права в судовому порядку можливе у випадку коли позивач вже є власником спірного майна, а не бажає набути таке право, зокрема, шляхом прийняття судом позитивного для нього рішення.

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів апеляційного суду дійшла вірного висновку про те, що суд першої інстанції неповно з'ясувавши обставини, які мають значення для справи, порушив норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про задоволення позову про визнання за ФОП ОСОБА_4 право власності на нерухоме майно - об'єкт торгівельно-побутового призначення загальною площею 34 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1).

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи те, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі зводяться до переоцінки доказів, судова колегія вважає їх непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, судова колегія вважає прийняту у справі постанову апеляційного суду, якою скасовано рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про визнання за ФОП ОСОБА_4 права власності на нерухоме майно - об'єкт торгівельно-побутового призначення загальною площею 34 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1) з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у позові, такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування, не вбачається.

Керуючись статтями 1115 1117 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2016 у справі №921/225/16-г/13 господарського суду Тернопільської області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді О. Сибіга

В. Швець