Постанова ВГСУ від 18.01.2017 року у справі №910/8130/16

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 року Справа № 910/8130/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівСибіги О.М., Швеця В.О.за участю представників сторінпозивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)відповідачаЛисенко Д.В. дов. від 27.05.2016 №1720розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного акціонерного товариства "Українська пожежно - страхова компанія"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2016у справі№910/8130/16 господарського суду міста Києва за позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ГРАВЕ УКРАЇНА"доПриватного акціонерного товариства "Українська пожежно - страхова компанія"простягнення страхового відшкодування в розмірі 5171,28 грн.ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ГРАВЕ УКРАЇНА" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно - страхова компанія" про стягнення в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 5171,28 грн., яке позивачем, як страховою організацією, за укладеним з ОСОБА_5 договором добровільного страхування наземного транспорту "Граве Каско" № 00792.030-0125.1317 від 21.02.2013 було виплачено в зв'язку з пошкодженням автомобіля "Тойота Ауріс", державний номерний знак НОМЕР_1, внаслідок ДПТ, що сталася з вини ОСОБА_6 - водія автомобіля "Джилі", державний номерний знак НОМЕР_1, цивільно-правова відповідальність осіб, які на законних підставах керують яким, застрахована у відповідача згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АС № 7056061.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.07.2016 (суддя Комарова О.С.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване приписами пунктів 37.1.4, 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яким передбачено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, а відтак, позивач для отримання страхового відшкодування повинен був звернутися до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в межах одного року з дати ДТП, беручи до уваги той факт, що шкода заподіяна майну потерпілого, в той час як неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року відповідно до п.п. 37.1.4 п. 37.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати), а відтак, враховуючи, що позивач з такою заявою протягом року до відповідача не звертався, відповідач не мав обов'язку виплачувати страхове відшкодування позивачу у зв'язку з пропуском останнім однорічного строку на подання відповідної заяви, оскільки внаслідок проведеної страхової виплати відбувається заміна кредитора в зобов'язанні, а тому продовжує існувати зобов'язання із заміненим кредитором.

За апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ГРАВЕ УКРАЇНА" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 (головуючий суддя Калатай Н.Ф., судді Агрикова О.В., Баранець О.М.) скасоване з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Граве Україна" страхове відшкодування в сумі 5171,28 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно - страхова компанія" звернулося до Вищого господарського суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2016, а рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2016 залишити без змін.

Заявник посилається на те, що оскільки заява про страхове відшкодування особою, яка має право на отримання страхового відшкодування не була подана впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо - транспортної пригоди, як то передбачено пунктом 37.1.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності", ПАТ "Українська пожежно - страхова компанія" не має правових підстав для задоволення майнових вимог.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2016 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Швець В.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.12.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні касаційної інстанції 18.01.2017 представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Зі змісту статті 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 21.02.2013 позивач як Страховик, Публічне акціонерне товариства "Креді Агріколь Банк" як Вигодонабувач та ОСОБА_5 як Страхувальник уклали договір добровільного страхування наземного транспорту "Граве Каско" № 00792.030-0125.1317 (а.с. 40), предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем "Тойота Ауріс", державний номерний знак НОМЕР_1.

Пунктом 1.16 договору сторони погодили термін договору - з 28.02.2013 по 27.02.2014.

Судами встановлено, що 24.12.2013 о 08 год. 50 хв. в м. Львові при виїзді на дорогу відбулася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю автомобіля під керуванням ОСОБА_8 та автомобіля "Джилі", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_6. В результаті ДТП пошкоджено застрахований позивачем автомобіль.

Згідно з замовленим позивачем у судового експерта ОСОБА_9 (свідоцтво № 899 видане рішенням Центральної експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства юстиції України) експертним автотоварознавчим дослідженням, за результатами якого 22.01.2014 складено Висновок № 4564 експертного автотоварознавчого дослідження по листу ПрАТ СК "Граве Україна" (а.с.28-35), вартість відновлювального ремонту з врахуванням фізичного зносу автомобіля, пошкодженого в ДТП, становить 5171,28 грн.

Згідно зі складеним позивачем страховим актом № СНТ/00792.030-0125.1317/6 від 10.02.2014 (а.с.24) з урахуванням розрахунку страхового відшкодування (а.с.24 зворот) та того, що франшиза за договором щодо збитків, завданих ДТП, становить 0 грн., до виплати в якості страхового відшкодування призначено 5171,28 грн.

Приймаючи рішення по даній справі суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Згідно з абзацом 4 статті 3 Закону України "Про страхування" (в редакції на дату укладення договору), страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування" (в редакції, чинній на дату ДТП) здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Як встановлено судами попередніх інстанцій в заяві про виплату страхового відшкодування № 48448 від 07.02.2014 страхувальник просив виплатити страхове відшкодування за страховим перерахунком на СТО - ТОВ "СЦ "Діамант" згідно рахунку-фактури № ДМ 00000094 від 10.01.2014 (рахунок-фактура на а.с.27) та виставлений на суму 6104,42грн.

Зі змісту договору вбачається, що вигодонабувачем за договором є Публічне акціонерне товариства "Креді Агріколь Банк".

Листом № 12608/813 БТ від 27.01.2014 Публічне акціонерне товариство "Креді Агріколь Банк" повідомило позивача про перерахування суми страхового відшкодування в розмірі 6104,42 грн. на поточний рахунок авторизованого (гарантійного) СТО.

Згідно з наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 44672 від 11.02.2014 (а.с. 23) страхове відшкодування в сумі 5171,28 грн. було перераховано позивачем ТОВ "СЦ "Діамант".

З відмітки банку на вказаному платіжному доручення слідує, що воно банком проведено, а отже, страхове відшкодування позивачем виплачене в повному обсязі відповідно до умов договору.

Статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Судами встановлено, що винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль, визнано ОСОБА_6, що підтверджується постановою Франківського районного суду м. Львова від 27.01.2014 у справі № 465/12106/13-п, 3/465/31/14 (а.с.37) та відомостями про дорожньо-транспортну пригоду № 9325663 (а.с.36)

Частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з єдиної централізованої бази Моторного (транспортного) страхового бюро України (а.с. 62) станом на 24.12.2013 (дата спірної ДТП) цивільно-правова відповідальність щодо автомобіля 1 була застрахована відповідачем згідно з полісом АС 7056061 (далі Поліс) (страхувальник ОСОБА_6).

Зазначений факт відповідачем не заперечується.

Пунктом 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі Закон).

За правилами статті 22 вказаного Закону (в редакції, чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування), обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.

Згідно частини 4 статті 36 цього ж Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами.

Стаття 1 Закону встановлює, що володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Враховуючи, що матеріли справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_6 неправомірно володів автомобілем 1 під час скоєння спірної ДТП, його володіння забезпеченим транспортним засобом (Автомобіль 1) під час спірної ДТП вважається правомірним.

А відтак, у даному випадку саме відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності осіб, які правомірно володіють автомобілем 1, тобто і ОСОБА_6 (особи, яка визнана винною у спірній ДТП), має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП, а позивач як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок спірної ДТП, набув право вимоги, яке ця особа, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування апеляційний суд виходив з того, що згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 цього Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За правилами абзацу 2 пункту 12.1 статті 12 вказаного Закону, сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Як вбачається зі змісту витягу з Полісу ліміт відповідальності відповідача як страховика за шкоду, завдану майну, становить 50000,00 грн., франшиза - 0 грн.

А відтак, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що позивач має право на стягнення з відповідача виплаченого страхового відшкодування в сумі 5171,28 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про те, що при вирішенні даного спору по суті місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду, якою скасовано рішення господарського суду першої інстанція, відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України