ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2016 року Справа № 917/2636/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Ковтонюк Л.В., Малетича М.М., розглянувши матеріали касаційноїскаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир"напостанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.16у справі№ 917/2636/15 господарського суду Полтавської областіза позовомприватного акціонерного товариства "Райз-Максимко"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир"простягнення 2 105 118,99 грн.,за участі представників сторін:

від позивача - Дєміров І.В.,

від відповідача - Гуль В.С.,

У С Т А Н О В И В:

30.01.2015 між приватним акціонерним товариством "Райз-Максимко" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (покупець) було укладено договір поставки №196-Ч з додатками, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передавати у власність покупця молоко коров'яче незбиране ДСТУ 3662-97, а покупець - приймати та оплачувати молоко на умовах та в порядку визначеному цим договором.

У пункті 2.4. договору сторони визначили перелік документів, що складаються при здійсненні поставки молока згідно цього договору: товарно-транспортна накладна Ф1-ТН; спеціалізована товарна накладна за формою №1-ТН (МС) із заповненням усіх реквізитів щодо кількості та якості молока; видаткова накладна; податкова накладна; ветеринарне свідоцтво.

Пунктом 2.5. договору передбачено право покупця призупинити оплату молока, якщо постачальник своєчасно не надасть покупцю документи, зазначені у п.2.4., або надасть ці документи неналежно оформленими.

Відповідно до пункту 5.4. договору покупець здійснює оплату за об'єм молока, поставленого постачальником протягом 10 (десяти) календарних днів у найближчий банківський день, наступний за останнім днем поставки, у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Звертаючись із позовом про стягнення 1 759 379,84грн. боргу, 201 997,30грн. пені, 24 117,59грн. 3% річних, та 119 644,26гр. інфляційних втрат, ПАТ "Райз-Максимко" в обгрунтування своїх вимог зазначали, що за період з 01.02.2015 по 08.10.2015 поставили, а ТОВ "Гадячсир" прийняли товар на загальну суму 10 599 379,84грн., у тому числі ПДВ 1 711 538,64грн., про що свідчать видаткові накладні, приймальні квитанції, довіреності на отримання товару.

Визнаючи отримання продукції згідно договору поставки №196-Ч від 30.01.2015, ТОВ "Гадячсир" проти позовних вимог заперечували свій обов'язок з її оплати через неналежне оформлення такої поставки та ненадання товаросупровідних документів, визначених п.2.4. договору, з огляду на що лише частково розрахувалися за отриманий товар, а товар вартістю 1 759 379,84грн. залишився неоплаченим.

Зазначена сума боргу, нараховані на неї пеня, інфляційні втрати, 3% річних і є предметом спору у цій справі.

09.03.2016 рішенням господарського суду Полтавської області (суддя Гетя Н.Г.) у задоволенні позовних вимог відмовлено, мотивуючи недоведеністю позивачем обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог і заперечень.

21.06.2016 постановою Харківського апеляційного господарського суду (судді Потапенко В.І., Барбашова С.В., Гребенюк Н.В.) рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, присуджено до стягнення з ТОВ "Гадячсир" на користь ПАТ "Райз-Максимко" 1 759 379,84грн. боргу, 201 997,30грн. пені, 24 117,59грн. 3% річних, та 119 644,26гр. інфляційних втрат. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що факт поставки товару на спірну суму підтверджується належними та допустимими доказами, а з огляду на те, що відповідач добровільно визнав факт поставки товару, остання обставина не викликає сумнівів.

У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" посилалися на неповне з'ясування судом апеляційної інстанції обставин справи, що призвело до неправильного застосування цим судом норм матеріального та процесуального права, тому просили скасувати постанову від 21.06.2016, а рішення господарського суду Полтавської області від 09.03.2016 залишити в силі. Стверджували, що приймальні квитанції є статистичним документом бухгалтерської звірки за певний проміжок часу, тому не можуть бути прийняті в якості доказів поставки товару, якими є лише спеціалізовані товарні накладні за формою "1-ТН (МС). При чому останні, як стверджував заявник, не були додані до матеріалів справи позивачем і, відповідно, не могли бути досліджені судом. Зазначали, що більшість наданих позивачем видаткових накладних не містять усіх необхідних реквізитів первинних бухгалтерських документів, у зв'язку з чим не можуть фіксувати факт проведення господарських операцій з поставки товару.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями статті 666 ЦК України визначено правові наслідки ненадання продавцем покупцю приналежностей товару та документів, а саме: якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Між тим, сторони у пункті 2.6. договору визначили, що на підставі товарних накладних на перевезення молочної сировини, виписується приймальна квитанція за формою №3-ПК (МС), у якій вказуються кількість та вартість молочної сировини.

Згідно з ч.1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, виходячи з наведеного, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, суд апеляційної інстанції на підставі повного та всебічного розгляду справи установив, що позивач у відповідності до умов договору №196-Ч поставив відповідачу молочну продукцію, а відповідач прийняв її, про що свідчать підписані сторонами приймальні квитанції, які складаються при наданні постачальником товарних накладних. Будь-яких повідомлень про відмову від прийняття товару від відповідача до позивача не надходило. Виходячи з чого, апеляційна інстанція дійшла обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 1 759 379,84грн. боргу за поставлений товар.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги встановлений судом апеляційної інстанції факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати вартості за отриману продукцію за договором поставки, виходячи з положень ст.625 ЦК, колегія суддів вважає також обгрунтованим задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 201 997,30грн. пені, 24 117,59грн. 3% річних, та 119 644,26гр. інфляційних втрат.

Аналізуючи постанову суду апеляційної інстанції в межах повноважень розділу XII-I ГПК України, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які грунтуються на фактичних обставинах справи, наявних у матеріалах справи доказах та положеннях актів цивільного законодавства.

Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови, при ухваленні якої здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст.111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 у справі №917/2636/15 господарського суду Полтавської області - без змін.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяЛ.В. Ковтонюк СуддяМ.М. Малетич