ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року Справа № 911/5352/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Бондар С.В. і Селіваненко В.П.

розглянув касаційну скаргу державного підприємства "Підсобне господарство Служби безпеки України", с. Мархалівка Київської області,

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016

у справі № 911/5352/15

за позовом державного підприємства "Підсобне господарство Служби безпеки України" (далі - Підприємство), с. Мархалівка Київської області,

до Іванковичівської сільської ради (далі - Рада), с. Іванковичі Київської області,

про визнання права власності на нежитлову будівлю.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Насібович В.В. - директор (витяг з наказу від 18.06.2010)

відповідача - не з'явився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Ради про визнання права власності на нежитлову будівлю (фруктосховище), яка розташована за адресою: Київська область, с. Іванковичі, вул. Соборна, 97 ф за набувальною давністю.

Рішенням господарського суду Київської області від 22.01.2016 у справі № 911/5352/15 (суддя Горбасенко П.В.) позов задоволено у повному обсязі з посиланням на його обґрунтованість.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 (судді Майданевич А.Г. -головуючий, Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з посиланням на те, що позивач є титульним володільцем спірного майна, що виключає можливість визнання за ним права власності на це майно за набувальною давністю; перебування майна на балансі позивача не є безспірною ознакою його права власності та підставою правомірності (добросовісності) набуття права власності на спірний об'єкт за позивачем.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваного судового акта з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги частково, проте не з мотивів, які наведені у скарзі, а з мотивів, які викладено далі.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 15.07.2003 головою ліквідаційної комісії приватного сільськогосподарського підприємства "Іванковичі" та начальником 2 відділу АГУ СБ України складено акт передачі майна від ПСП "Іванковичі" до Служби безпеки України, згідно якого ПСП "Іванковичі" здійснює передачу майна до 2 відділу АГУ СБ України безкоштовно з балансу на баланс. 2 відділу АГУ СБ України передано безоплатно у постійне володіння і користування фруктосховище, побудоване у 1993 році, залишковою балансовою вартістю 293 504,00 грн. у відповідності до Закону України "Про власність";

- наказом голови Служби безпеки України "Про зміни в штатах Служби безпеки України та організаційні заходи" від 21.05.2014 № 228/ДСК на базі 2 відділу Головного адміністративного-господарського управління Департаменту забезпечення оперативно-службової діяльності Служби безпеки України створено державне підприємство "Підсобне господарство Служби безпеки України".

- у зв'язку зі створенням державного підприємства "Підсобне господарство Служби безпеки України" на базі 2 відділу Головного адміністративного-господарського управління Департаменту забезпечення оперативно-службової діяльності Служби безпеки України право безкоштовного володіння та користування фруктосховищем, що розташоване в селі Івановичі Васильківського району Київської області перейшло до Підприємства;

- листом від 09.08.2011 № 159 відповідач відмовив позивачу у реєстрації права власності на спірне фруктосховище, з посиланням на необхідність встановлення правовстановлюючих документів на майно у судовому порядку.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання за Підприємством права власності на спірне майно (фруктосховище) за набувальною давністю.

Відповідно до приписів частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Відповідно до пунктів 1,8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України при розгляді справ про визнання права власності за набувальною давністю правила статті 344 ЦК України поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та, беручи до уваги, що ЦК України набрав чинності з 01 січня 2004 року положення статті 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року.

Виходячи зі змісту статті 344 ЦК України до обставин, які мають значення для даної справи та які підлягали встановленню відносяться: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Нерухоме майно може стати об'єктом набуття за давністю, оскільки вважається, що таке майно існує. Якщо будівля чи споруда не є об'єктом нерухомості, прийнятим в експлуатацію, право на яке зареєстроване у установленому порядку, то набути право власності за давністю володіння на таке майно неможливо.

Задовольняючи позов у даній справі місцевий господарський суд виходив з того, що позивач з 2003 року відкрито та безперервно володіє нежитловою будівлею (фруктосховищем), тобто протягом більше ніж 12 років, що є підставою для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю у судовому порядку.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що спірне майно було передано позивачу на баланс для постійного користування, у зв'язку з чим позивач користується спірним майном на законних підставах (є титульним володільцем), що виключає можливість визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю; позивачу спірні приміщення були виділені у користування уповноваженими органами на праві оперативного управління, тобто на законних підставах; перебування спірного майна на балансі позивача не є підставою правомірності (добросовісності) набуття права власності на спірний об'єкт за позивачем.

Проте, у вирішенні даного спору ні місцевий, ані апеляційний господарські суди не визначилися належним чином з характером спірних правовідносин, не надали належної оцінки наявним у справі доказам, не з'ясували у повному обсязі всіх обставин, які входять до предмета доказування у вирішенні даного спору.

Так, для правильного вирішення спору у даній справі судам, насамперед, належало: з'ясувати чи був спірний об'єкт побудований з дотриманням норм чинного на момент будівництва законодавства та чи введено його в експлуатацію, тобто, чи набув даний об'єкт статусу нерухомого майна; чи не відноситься даний об'єкт до самочинного будівництва; з урахуванням встановленого встановити, кому на праві власності належить спірний об'єкт та на якій правовій підставі (зокрема, чи було зареєстровано право власності на спірну будівлю за ПСП "Іванковичі", щодо якого у 2007 році проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи) або це майно є безхазяйним (не має власника чи власник невідомий), чи взагалі проводилася державна реєстрація та чи видавалися правовстановлюючі документи на спірний об'єкт; чи було наділено ПСП "Іванковичі" повноваженнями щодо передачі спірного об'єкта позивачу у постійне володіння та користування; встановити особу власника спірного об'єкта після проведення державної реєстрації припинення юридичної особи ПСП "Іванковичі" у 2007 році.

У залежності від встановленого, дослідити питання щодо наявності чи відсутності добросовісності заволодіння позивачем спірним об'єктом (за умови, що даний об'єкт набув статусу нерухомого майна), відкритості, давності, безперервності, безтитульності володіння.

Касаційна ж інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (частина друга статті 1115 ГПК України).

Відповідно до статті 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу державного підприємства "Підсобне господарство Служби безпеки України" задовольнити частково з мотивів, наведених у цій постанові.

2. Рішення господарського суду Київської області від 22.01.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 зі справи № 911/5352/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Суддя В. Палій

Суддя С. Бондар

Суддя В. Селіваненко