ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року Справа № 910/7003/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Карабань В.Я., Бондар С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі № 910/7003/16 господарського суду міста Києва за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" до:1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області, 2. Міністерства інфраструктури України,третя особаДержавне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт"провизнання недійсними односторонніх правочинівта за зустрічним позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській областідотовариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв"треті особи:1. Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт", 2. Міністерство інфраструктури України, провиселення,за участю представників

ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв": Ле Жоурт В.В., Пугайко І.І., Гурової А.А.,

Регіонального відділення ФДМУ по Миколаївській області: Лисого В.І.,

Міністерства інфраструктури України: Ігнатенко Т.Б.,

ДП "Миколаївський морський торговельний порт": не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області та Міністерства інфраструктури України, в якому просило: визнати недійсним односторонній правочин, оформлений листом Міністерства інфраструктури України від 23.12.2015 № 14240/16/10-15 про відмову у погодженні продовження терміну дії договору оренди державного нерухомого майна № РОФ-864 від 01.03.2010; визнати недійсним односторонній правочин, оформлений листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 29.12.2015 № 14-11-02617 про припинення після закінчення строку дії договору оренди державного нерухомого майна № РОФ-864 від 01.03.2010.

В свою чергу Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області звернулось до місцевого господарського суду із зустрічним позовом, в якому просило суд виселити товариство з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" з орендованого державного майна, а саме - відкритих складських площ (інв. № 410) загальною площею 13 951 м2 за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/17.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.05.2016 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву, а також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області - Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт".

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.06.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016, первісний позов задоволено повністю. Визнано недійсним односторонній правочин, оформлений листом Міністерства інфраструктури України від 23.12.2015 № 14240/16/10-15 про відмову у погодженні продовження терміну дії договору оренди № РОФ-864 від 01.03.2010. Визнано недійсним односторонній правочин, оформлений листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 29.12.2015 № 14-11-02617 про припинення після закінчення строку дії договору оренди № РОФ-864 від 01.03.2010. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний - задовольнити.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області (орендодавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" (орендарем) 01.03.2010 укладено договір оренди державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" № РОФ-864, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - відкриті складські площі (інв. № 410) загальною площею 13 951 м2, розташовані за адресою: вул. Заводська, 23/17, м. Миколаїв, що знаходяться на балансі Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт". Майно передається в оренду з метою використання за функціональним призначенням при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт.

Відповідно до п. 10.1 договору його укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 01.03.2010 до 31.01.2013 включно.

Договором № 2 від 24.04.2013 про внесення змін до договору оренди сторонами внесено зміни до п. 10.1. договору та визначено строк його дії до 31.12.2015 включно.

Орендодавець передав, а орендар прийняв в користування об'єкт оренди, що підтверджується наявною матеріалах справи копією акта приймання-передавання.

Орендар неодноразово звертався до орендодавця з листами, у яких висловлював своє бажання продовжити строк дії договору оренди та укласти відповідну додаткову угоду.

Так, листом № 1050 від 28.12.2015 орендар звернувся до орендодавця з пропозицією продовжити дію договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені ним, оформивши зазначені дії відповідним додатковим договором.

Однак листом від 29.12.2015 № 14-11-02617 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області, посилаючись на позицію Міністерства інфраструктури України, викладену в листі від 23.12.2015 № 14240/16/10-15, заявило про припинення після закінчення строку дії договору оренди, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 10.6 договору.

Також листом від 04.01.2016 № 07/02 відповідач-1 за первісним позовом звернувся до позивача за первісним позовом із проханням звільнити майно, що було об'єктом оренди за договором оренди, та повернути його у володіння держави, підписавши у зазначений у листі строк акт приймання-передавання.

Звертаючись до суду з даним позовом товариство з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" зазначило, що односторонній правочин, оформлений листом Міністерства інфраструктури України від 23.12.2015 № 14240/16/10-15, про відмову у погодженні продовження терміну дії договору оренди є недійсним та не створює юридичних наслідків, оскільки Міністерство інфраструктури України відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не попереджало позивача про намір використовувати об'єкт оренди для власних потреб, а інформація, викладена у листах, на підставі яких відповідачем-2 за первісним позовом вчинявся односторонній правочин від 23.12.2015, не відповідає дійсності. З огляду на викладене, на думку позивача, односторонній правочин, оформлений листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 29.12.2015 № 14-11-02617 про припинення після закінчення строку дії договору оренди вчинено відповідачем-1 за первісним позовом без достатніх підстав, визначених ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому також є недійсним.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області зазначило, що строк дії договору оренди сплинув 31.12.2015, у зв'язку з чим договір є припиненим з 01.01.2016, а тому товариство з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" зобов'язане повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Миколаївській області об'єкт оренди.

Приймаючи рішення про задоволення первісного позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зміст односторонніх правочинів відповідачів за первісним позовом суперечить вимогам ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 9, ч.ч. 2, 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у зв'язку з чим визнав їх недійсними. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суди виходили з того, що Міністерство інфраструктури України безпідставно та всупереч положенням норм законодавства не надало згоду на продовження строку дії договору оренди, а Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області, в свою чергу, керуючись такою позицією відповідача-2 за первісним позовом безпідставно відмовило позивачу у продовженні дії договору оренди та повідомило про його закінчення. Враховуючи наведене, суди дійшли висновку, що договір оренди не припинив свою дію, а тому відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки місцевого та апеляційного господарських судів передчасними з огляду на таке.

За змістом ч. 8 ст. 9 Закону України "Про оренду держаного та комунального майна" у разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання відповіді у встановлений термін заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду.

Судами обох інстанцій встановлено, що позивач вважає недійсними правочини, оформлені листом Міністерства інфраструктури України від 23.12.2015 № 14240/16/10-15 про відмову у погодженні продовження терміну дії договору оренди та листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 29.12.2015 № 14-11-02617 про припинення після закінчення строку дії договору оренди, тобто вважає порушеним право на продовження дії договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені ним.

Частиною 1 ст. 777 Цивільного кодексу України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Крім цього, ст. 764 Цивільного кодексу України передбачає таку правову конструкцію, як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.

Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Отже, для застосування ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та визнання за орендарем переважного права на укладення договору оренди на новий строк необхідно встановити такі юридичні факти: закінчення терміну договору оренди; орендар належно виконує свої обов'язки за договором; власник майна не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору не повідомив орендаря про намір використовувати майно для власних потреб.

При цьому Закон України "Про оренду державного та комунального майна" уточнює, за яких саме обставин орендар може скористатися таким правом, а саме: за наявності інших рівних умов, що свідчить про обов'язкову участь такого орендаря в конкурсі разом з іншими претендентами, однак при певній перевазі.

Разом з тим, ч. 2 ст. 17 зазначеного Закону передбачає, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для продовження дії договору оренди на підставі ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування орендованим майном; відсутнє письмове повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.

Наведена норма Закону визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах без проведення конкурсу. При цьому, для такого автоматичного продовження договору оренди державного та комунального майна передбачена особливість - відсутність заяви однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що порушення переважного права орендаря на укладення договору на новий строк, яке підлягає захисту відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України, матиме місце після закінчення терміну договору, коли договір не був продовжений на підставі ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", зокрема при укладенні договору: з новим орендарем при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право; у разі недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах і укладення з ним договору на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права; укладенні договору оренди з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю в поновленні договору оренди було повідомлення власника майна про необхідність використовувати об'єкт оренди для власних потреб.

Виходячи з положень ст. 11 Цивільного кодексу України, відповідно до якої права та обов'язки сторін виникають з актів цивільного законодавства й укладеного договору, та ч.ч. 2, 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" слід дійти висновку про те, що не направлення власником майна за 3 місяці до закінчення строку дії договору оренди заяви про намір використовувати об'єкт оренди для власних потреб може розцінюватися як порушення переважного права орендаря на укладення договору на новий строк в сукупності з іншими обставинами, однак не є безумовним порушенням права орендаря на продовження договору за ч. 2 ст. 17 зазначеного Закону, про яке саме і зазначав позивач.

Враховуючи викладене передчасним є висновок місцевого та апеляційного господарських судів про недійсність правочину, оформленого листом Міністерства інфраструктури України від 23.12.2015 № 14240/16/10-15 про відмову у погодженні продовження терміну дії договору оренди з підстав його невідповідності ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в контексті впливу на право орендаря на продовження договору оренди, а не на переважне право на його укладення на новий термін.

У зв'язку з цим передчасним є висновок судів попередніх інстанцій і про недійсність правочину, оформленого листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 29.12.2015 № 14-11-02617 про припинення після закінчення строку дії договору оренди.

Разом з тим, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або охоронюваного законом інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права або охоронювані законом інтереси особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Господарський суд повинен в кожному випадку з'ясувати чи порушене право або охоронюваний законом інтерес особи, за захистом якого вона звернулась до суду, та ким і в який спосіб зазначене право було порушене, невизнане або оспорене.

Проте суди обох інстанцій зазначеного не врахували та не з'ясували яким чином та чи порушують права позивача за первісним позовом односторонні правочини, оформлені листом Міністерства інфраструктури України від 23.12.2015 № 14240/16/10-15 та листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 29.12.2015 № 14-11-02617.

Так позивач зазначав, що листом від 23.12.2015 № 14240/16/10-15 Міністерством інфраструктури України було повідомлено про відмову у погодженні продовження терміну дії договору оренди державного нерухомого майна № РОФ-864 від 01.03.2010. В свою чергу на підставі зазначеного листа Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області листом від 29.12.2015 № 14-11-02617 повідомило позивача про припинення після закінчення строку дії договору оренди державного нерухомого майна № РОФ-864 від 01.03.2010.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що істотне значення у даному випадку має зміст такого повідомлення, оскільки воно обов'язково повинно бути спрямоване на припинення або зміну умов договору оренди.

Водночас дійшовши висновку про порушення Міністерством інфраструктури України та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області права позивача на продовження договору суди не надали належної правової оцінки змісту листа Міністерства інфраструктури України від 23.12.2015 № 14240/16/10-15 та достеменно не встановили, чи стосувався цей лист відмови у продовженні договору оренди на той самий строк та на тих самих умовах, чи відмови в укладенні договору оренди на інший строк та на інших умовах. Зокрема апеляційним господарським судом не були взяті до уваги доводи Міністерства інфраструктури України, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, у яких зазначено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області зверталось до Міністерства інфраструктури України з проханням змінити строк дії договору, а не продовжити його на той самий строк. Також апеляційним судом залишені поза увагою і доводи про те, що за погодженням продовження договору оренди на той самий строк Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області до Міністерства інфраструктури України не зверталось, що свідчить про неповне з'ясування попередніми судовими інстанціями обставин справи.

Враховуючи викладене суди обох інстанцій достеменно не встановили, чи свідчив лист Міністерства інфраструктури України від 23.12.2015 № 14240/16/10-15 про відмову у погодженні продовження терміну дії договору оренди державного нерухомого майна № РОФ-864 від 01.03.2010, та чи було порушено у зв'язку з цим право позивача на його продовження.

Крім цього судами попередніх інстанцій не досліджувались належним чином обставини щодо наявності інших судових справ та судових актів, пов'язаних з орендою спірного майна.

З огляду на те, що відповідно до приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів у даній справі в частині задоволення первісного позову підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Оскільки дослідження зазначених вище обставин безпосередньо впливає на правомірність та обґрунтованість вимог зустрічного позову, рішення місцевого та апеляційного господарських судів в частині відмови у задоволенні зустрічного позову також підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку змісту листа Міністерства інфраструктури України від 23.12.2015 № 14240/16/10-15 та листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 29.12.2015 № 14-11-02617, встановити, чи було порушено право позивача на продовження договору оренди, дослідити належним чином обставини щодо наявності інших судових справ та судових актів, пов'язаних з орендою спірного майна, та в залежності від встановлених обставин вирішити спір відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі № 910/7003/16 скасувати.

Справу № 910/7003/16 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Карабань В.Я. Бондар С.В.