ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року Справа № 904/9519/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Мачульського Г.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.11.2016 у справі№ 904/9519/14 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"доПриватного підприємства фірми "МГП"простягнення 162 970, 28 грн.

за участю представників: позивачаСкиба О.С. - предст., дов. від 06.12.16відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства фірми "МГП" про стягнення 162970,28 грн. заборгованості з орендної плати (за період з 01.01.2011 по 05.06.2011) (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог). Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди щодо сплати орендних платежів та приписами статей 509, 525, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України.

Відповідач проти задоволення позову заперечував зазначаючи, що позивач пропустив позовну давність для звернення з позовом; у відповідача відсутня заборгованість за вищенаведеним договором оренди на наслідками проведеного сторонами взаємозаліку; позивач має заборгованість перед відповідачем в розмірі 406689,84 грн., що підтверджується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2011 у справі № 40/5005/13259/2011; в розрахунку невірно вказані дати повернення автомобілів з оренди.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2016 (суддя Васильєв О.Ю.) в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.11.2016 (судді: Іванов О.Г. - головуючий, Подобєд І.М., Дмитренко Г.К.) рішення господарського суду Дніпропетровської області скасовано; прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позовної давності.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 261, 267 Цивільного кодексу України, оскільки, на думку заявника, дата початку перебігу строку позовної давності судом визначено помилково без урахування пункту 3.3 договору оренди, відповідно до якого строк виконання зобов'язання зі сплати орендних платежів визначено з моменту пред'явлення рахунку-фактури.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав, своїм правом на участь представника у судовому засіданні не скористався.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено судом та вбачається з обставин справи, 29.10.2009 сторони у справі уклали договір № 09-14/2496-А, за яким орендодавець (позивач) зобов'язується в порядку і на умовах, передбачених цим договором, передати орендарю (відповідачу) в тимчасове платне користування рухоме майно, яке знаходиться на балансі орендодавця та зазначено в додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору, а орендар приймає на себе зобов'язання прийняти передане майно належним чином і у відповідності з прямим призначенням користуватися переданим майном, своєчасно вносити плату та по закінченню строку оренди повернути майно із оренди з урахуванням його нормального зносу.

Строк оренди майна, відповідно до пункту 1.4 договору, встановлено з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі майна в оренду та до 31.12.2010 року. Передача майна в оренду та повернення майна із оренди оформляються відповідними актами, які підписуються обома Сторонами по Договору (пункт 1.6 договору).

Пунктом 1.8 договору встановлено, що плата за користування Майном розраховується у відповідності з пунктом 3.1 цього Договору з моменту фактичної передачі Майна в оренду і до моменту повернення майна з оренди. Згідно з пунктом 3.1 договору за користування Майном, яке передане оренду, орендна плата нараховується в розмірі 118455,61 грн. за один календаря місяць. Орендна плата підлягає індексації.

В пункті 3.3 договору сторони передбачили, що розрахунки між сторонами за оренду майна проводяться щомісячно шляхом перерахування відповідачем орендної плати на поточний рахунок позивача протягом 10-ти банківських дні з моменту пред'явлення орендодавцем відповідного рахунку-фактури. Рахунок-фактура виставляється орендодавцем до 3-го числа місяця, наступного за звітним.

Додатковою угодою від 10.01.2010 до договору від 29.10.2009 №09-14/2496-А сторони продовжили термін оренди та строк дії договору до 31.01.2011.

Також суд встановив, що позивач на виконання умов договору 30.10.2009, 03.11.2009 та 14.11.2009 передав Приватному підприємству фірмі "МГТ" в тимчасове платне користування рухоме майно згідно з актами прийому-передачі майна в оренду.

Відповідач в строк до 01.01.2011 частково повернув з оренди майно та здійснив оплату орендної плати, нарахованої за оренду цього майна; частину майна відповідач повернув у період з 06.01.2011 по 05.06.2011, про що сторони склали акти прийому-передачі майна із оренди; за користування майном у період з 06.01.2011 по 05.06.2011 позивачем нарахував оренду плату на загальну суму 178642,04 грн. та виставив рахунки-фактури від 01.12.2011, а саме: рахунок-фактура № 90015105 від 01.12.2011 за січень 2011 на суму 102929,92 грн.; рахунок-фактура № 90015106 від 01.12.2011 за лютий 2011 на суму 47015, 68 грн.; рахунок-фактура № 90015110 від 01.12.2011 за березень 2011 на суму 24928, 06 грн.; рахунок-фактура № 90015114 від 01.12.2011 за квітень 2011 на суму 4368,50 грн.; рахунок-фактура № 90015115 від 01.12.2011 за травень 2011 на суму 2050,26 грн.; рахунок-фактура № 90015116 від 01.12.2011 за червень 2011 на суму 273,37 грн.; рахунок-фактура № 90015105 від 01.12.2011 корегування орендної плати за грудень 2010 на суму 2 923,75 грн.

Зазначені вище рахунки були направлені відповідачу 13.01.2012.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд зазначав про недоведеність (необґрунтованість) позовних вимог щодо наявності заборгованості відповідача перед позивачем за договором №09-14/2496-А від 29.10.2009 за період з 01.01.2011 по 05.06.2011, при цьому суд посилався на висновок судово-економічної експертизи № 3589/3590-15 від 14.03.2016, яка призначалась судом у даній справі, та відповідно до змісту якої: по першому питанню: "у зв'язку з тим, що оцінка договорів не відноситься до компетенції експертів, та на дослідження не надано документи бухгалтерського обліку в яких відображено взаєморозрахунки за договором, підтвердити або спростувати в обсязі наданих документів заборгованість ПП фірма "МГТ" ( відповідач) перед ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" ( позивачем) за договором № 09-14/2496-А від 29.10.2009 з орендної плати за період з 01.01.2011 по 05.06.2011 в розмірі 162970,28 грн. не надається за можливе; по другому питанню: "в обсязі наданих документів на дослідження встановити чи наявна взагалі заборгованість з орендної плати ПП фірма "МГТ" (відповідача) перед ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" (позивачем) за договором оренди № 09-14/2496-А від 29.10.2009 за період з 01.01.2011 по 05.06.2011, та в якому саме розмірі не надається за можливе, в зв'язку з відсутністю документів в яких відображено взаєморозрахунки за договором.

Переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд натомість вказав, що наявні в матеріалах справи акти передачі майна в оренду та повернення майна із оренди є первинними документами у розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підтверджують факт користування відповідачем орендованим майном у період з 01.01.2011 по 05.06.2016. При цьому судом прийнято до уваги, що відповідно до додатку № 2 "Розрахунок вартості орендної плати майна, що передається в оренду" до Договору від 29.10.2009 № 09-14/2496-А сторони зазначили інвентарний номер кожного необоротного активу, що передавався в оренду, а також визначили місячний розмір орендної плати щодо кожного необоротного активу; позивачем нарахована орендна плата за фактичну кількість днів знаходження майна в оренді з урахуванням конкретної кількості майна, яке залишалося в оренді в цей період, та з урахуванням індексації. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем з орендної за договором оренди № 09-14/2496-А від 29.10.2009 за період з 01.01.2011 по 05.06.2011 у сумі 162970,28 грн. підтверджено матеріалами справи. Водночас, як зазначено судом апеляційної інстанції, відповідачем у справі було заявлено про застосування позовної давності, сплив якої, відповідно до приписів статті 267 Цивільного кодексу України, є підставою для відмови у позові.

Колегія суддів відзначає, що за приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, регулювання яких здійснюється відповідно до положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України про найм (оренду) приміщень.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Дана норма кореспондується із статтею 283 Господарського кодексу України, якою визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). При цьому за частиною шостою статті 283 цього Кодексу до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом

Згідно з приписами статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд апеляційної інстанції встановив, що факт користування відповідачем орендованим майном у період з 01.01.2011 по 05.06.2016 підтверджено належними та допустимими доказами, натомість доказів сплати орендної плати за вказаний період відповідачем не надано, отже факт порушення прав позивача підтверджено матеріалами справи.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частиною 5 вказаної статті унормовано, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 Цивільного кодексу України, які передбачають, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, здійсненою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вже зазначалось, пунктом 3.3 договору оренди сторони обумовили, що розрахунки між сторонами за оренду майна проводяться щомісячно шляхом перерахування відповідачем орендної плати на поточний рахунок позивача протягом 10-ти банківських дні з моменту пред'явлення орендодавцем відповідного рахунку-фактури. Рахунок-фактура виставляється орендодавцем до 3-го числа місяця, наступного за звітним.

Суд достовірно встановив, що відповідач повернув позивачу з оренди остаточно майно 05.06.2011, тобто, останнім звітним місяцем є червень 2011, а, відтак відповідно до умов договору право позивача на пред'явлення вимоги (виставлення рахунку-фактури) за послуги, надані у червні 2011 року, виникло 03.07.2011.

Враховуючи, що до суду з даним позовом позивач звернувся лише 28.11.2014, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги не спростовують належно та повно встановлених судом апеляційної інстанції істотних обставин справи та законності їх правових висновків відповідно до наведених вище положень законодавства.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд вирішив спір відповідно до вимог статей 42, 43, 33, 34, 43, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи.

Підстав для скасування постанови апеляційної інстанції з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.11.2016 у справі № 904/9519/14 Господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Г.Мачульський