ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 922/1411/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівАлєєвої І.В., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргузаступника прокурора Харківської областіна постановуХарківського апеляційного господарського судувід08.09.2016у справі№922/1411/16Господарського судуХарківської областіза позовомв.о. керівника Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по Харківській областідоСуб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4третя особаХарківська державна зооветеринарна академіяпровизнання недійсним договору та зобов'язання повернути майноза участю

- прокурора:Зарудяна Н.О. (посвідчення №000626 від 02.08.2012),

В С Т А Н О В И В:

В.о. керівника Дергачівської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (далі - позивач) у суд з даним позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_4 (далі - відповідач), в якому просить суд: визнати недійсним договір оренди №1300-Н від 30.11.2004, укладений між позивачем та відповідачем, та додаткові угоди до нього: №1 від 24.12.2004, №2 від 01.03.2005, №3 від 14.04.2007, №4 від 15.01.2008, №5 від 05.08.2008, №6 від 29.04.2010, №7 від 06.07.2010, №8 від 22.04.2013, №9 від 22.04.2013, №10 від 27.10.2014; припинити зобов'язання за договором оренди №1300-Н від 30.11.2004 на майбутнє; зобов'язати відповідача звільнити нежитлове приміщення площею 16, 26 кв. м, яке розташовано за адресою АДРЕСА_1 та повернути його Харківській державній зооветеринарній академії (далі - третя особа).

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що спірний договір оренди та укладені до нього додаткові угоди суперечать вимогам чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.06.2016 (суддя - Байбак О.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Плахов О.В., судді - Здоровко Л.М., Лакіза В.В.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Харківської області просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Позивач звернувся із відзивом у якому підтримав вимоги, викладені у касаційній скарзі.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди №1300-Н від 30.11.2004 (далі - договір оренди), у останнього у платному користуванні, з урахуванням додаткових угод до нього: №1 від 24.12.2004, №2 від 01.03.2005, №3 від 14.04.2007, №4 від 15.01.2008, №5 від 05.08.2008, № 6від 29.04.2010, №7 від 06.07.2010, №8 від 22.04.2013, №9 від 22.04.2013, №10 від 27.10.2014, знаходиться нерухоме майно - нежитлове приміщення на першому поверсі гуртожитку АДРЕСА_1, та перебуває на балансі Харківської державної ветеринарної академії.

Відмовляючи у позові місцевий господарський суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, своє рішення мотивував тим, що за змістом положень чинного законодавства не заборонено передача в оренду частини гуртожитку навчального закладу, яка не використовується цим закладом у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, а в матеріалах справи відсутні докази того, що орендована частина гуртожитку використовувалася або може використовуватися у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності третьої особи, як закладу освіти, вказуючи при цьому, що на тому, що ця частина гуртожитку, ніколи не використовувалася та не може використовуватися у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності третьої особи, як закладу освіти, неодноразово наголошувала і третя особа під час розгляду даної справи. Також суди виходили із того, що третя особа також наголошувала на відсутності належного фінансування з державного бюджету України Харківської державної зооветеринарної академії, тоді як отримання від відповідача орендної плати за спірним договором оренди дозволяє спрямовувати відповідні кошти на соціально-побутові та освітні потреби академії.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Судами встановлено, що передане в оренду приміщення використовується як перукарня.

Відповідно до приписів частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із положеннями статті 167 частини 2-ї Цивільного кодексу України, держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Приписами статті 61 Закону України "Про освіту" у редакції, чинній на час укладення спірного договору та додаткових угод до нього, зокрема, передбачено що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими и джерелами фінансування, зокрема, є доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Таким чином абзацом 5-м частини 4-ї статті 61 Закону України "Про освіту" законодавець чітко визначив можливість передання в оренду майна навчальних закладів, зокрема приміщень, та залучати доходи від оренди в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів.

За змістом даних положень закону не заборонена передача в оренду частини гуртожитку навчального закладу, яка не використовується цим закладом у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності.

Разом з тим, як встановлено судами, в матеріалах справи відсутні докази того, що частина гуртожитку, яка орендується відповідачем згідно з умовами спірного договору оренди, використовувалася або може використовуватися у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності третьої особи, як закладу освіти.

Прокурор цих обставин не спростував.

На тому, що ця частина гуртожитку, ніколи не використовувалася та не може використовуватися у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності третьої особи, як закладу освіти, зазначала і третя особа під час розгляду даної справи судами.

При цьому, третя особа також вказувала на відсутності належного фінансування з державного бюджету України Харківської державної зооветеринарної академії, тоді як отримання від відповідача орендної плати за спірним договором оренди дозволяє спрямовувати відповідні кошти на соціально-побутові та освітні потреби академії.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки не встановлено фундаментальних порушень судами, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 у справі Господарського суду Харківської області №922/1411/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді І.В. Алєєва

Г.А. Кравчук