ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 921/27/16-г/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівІванової Л.Б., Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Служби автомобільних доріг у Тернопільській областіна рішення та постановуГосподарського суду Тернопільської області від 25.03.2016 Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2016у справі№ 921/27/16-г/14Господарського судуТернопільської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Тернопільський комбінат по виробництву шляхово-будівельних матеріалів"доСлужби автомобільних доріг у Тернопільській областіпростягнення заборгованості в сумі 2214747,65 грнза участю представників:

позивача: Стадник В.О., договір від 14.11.2016; Трей О.В., дов. від 09.11.2016;

відповідача: Ющук А.С., дов. від 29.05.2015;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.03.2016 у справі №921/27/16-г/14 (з урахуванням ухвали від 11.04.2016 про виправлення описки) (суддя - Руденко О.В.) позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 1152482,26 грн боргу, 33200,08 грн інфляційних втрат, 14019,24 грн 3% річних. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Галушко Н.А., судді - Данко Л.С., Орищин Г.В.) рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.03.2016 у справі №921/27/16-г/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між 20.07.2009 року між Службою автомобільних доріг в Тернопільській області (Замовник) та ВАТ "Тернопільський комбінат по виробництву шляхо-будівельних матеріалів" (Підрядник) укладено договір №55/09, за умовами якого у порядку та на умовах визначених тендерною документацією та цим договором, Підрядник бере на себе зобов'язання своїми силами і засобами, на власний ризик виконати роботи з капітального ремонту автомобільної дороги Львів-Тернопіль на ділянці км. 105+530 - км. 110+400, за рахунок коштів державного бюджету, відповідно до проектно-кошторисної документації та в обумовлений угодою термін.

Згідно з п.3.1 договору, в редакції додаткової угоди від 23.12.2011 №3, Підрядник розпочинає виконання робіт з моменту підписання договору і забезпечує їх завершення до 31.12.2012. Завершення робіт оформляється актом готовності об'єкта до експлуатації (п.3.2 договору).

Відповідно до п.4.1 договору, сторонами узгоджено договірну ціну робіт, виконання яких доручається Підряднику, яка складає 37 415 835,60 грн.

Пунктом 11.2 договору визначено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі підписаних Замовником і Підрядником актів приймання виконаних підрядних робіт (форма №КБ-2в) і довідок про вартість підрядних робіт та витрат (форма №КБ-3) по мірі надходження коштів з державного бюджету.

На виконання умов договору, позивачем виконано початковий етап передбачених підрядних робіт на загальну суму 1 152 482,40 грн, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2010 року, розрахунками загально виробничих витрат до акту КБ-2в та підсумковими відомостями ресурсів.

Акти приймання виконаних будівельних робіт підписані сторонами без зауважень та заперечень, проте, вартість виконаних робіт, Замовником оплачена не була.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією від 29.07.2015 № 183, в якій просив до 10.08.2015 погасити заборгованість в сумі 1152482,40 грн, однак претензія залишена відповідачем без задоволення.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, окрім суми основного боргу 1152482,26грн, просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 14492,86грн та 33200,08грн інфляційних втрат.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, ГК України та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 1152482,26 грн боргу, 33200,08грн інфляційних втрат та 14019,24 грн 3% річних. В частині стягнення 473,62 грн 3% річних відмовлено в зв'язку з безпідставністю такої вимоги.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Під час розгляду справи, суд першої інстанції дослідив, що Служба автомобільних доріг у Тернопільській області листом від 20.01.2014 повідомила позивача, що протягом 2010-2013 років Укравтодором не спрямовувались капітальні видатки на оплату актів виконаних робіт по капітальному ремонту автомобільної дороги державного значення Львів - Тернопіль км. 105+530 - км 110+400.

Проте, судова колегія зазначає, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку доводам відповідача про відсутність належного бюджетного асигнування, вказавши на те, що відсутність бюджетного призначення на фінансування робіт за договором підряду, не може бути підставою для звільнення Замовника від обов'язку оплати відповідних робіт, оскільки в разі відсутності коштів для оплати Замовник мав фактичну можливість призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати робіт, а не приймати їх результати.

Слід звернути увагу, що з урахуванням ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не звільняє боржника від оплати виконаних робіт.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст.526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст.525 ЦК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи наведене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про правомірність заявленої позивачем до стягнення вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу за вищенаведеним договором.

Що стосується заявлених позивачем до стягнення сум інфляційний втрат та 3% річних, то суди, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, здійснивши перерахунок, обґрунтовано задовольнили ці вимоги частково, стягнувши з відповідача 33200,08 грн інфляційних втрат та 14019,24 грн 3% річних.

При цьому, п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (ст. 607 ЦК України) або на відсутність вини (ст. 614, 617 ЦК України чи ст. 218 ГК України).

Відносно заяви відповідача про застосування до даних правовідносин строку позовної давності, то суди попередніх інстанцій вірно зазначили про відсутність підстав для застосування ст. 267 ЦК України, оскільки, зважаючи на зміст п. 11.2 договору, претензію позивача від 29.07.2015 та положення ст. 257, 261, ч. 2 ст. 530 ЦК України, перебіг позовної давності щодо стягнення спірної заборгованості розпочався після спливу 7-денного строку від дня направлення зазначеної претензії (вимоги), а не підписання акту виконаних робіт та довідки про їх вартість.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційного господарського суду, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій у даній справі відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Служби автомобільних доріг у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.03.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 у справі №921/27/16-г/14 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

Т.П. КОЗИР